Мазуренко Володимир
Секція «Педагогіка»
Студент групи МІ-5
педагогічно-індустріального факультету
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний
педагогічний
університет імені Григорія
Сковороди»
Старшокласник (період ранньої юності з 14–15 до 17–18 років) вступає в
нову соціальну ситуацію розвитку зразу ж при переході з основної школи в старші
класи. Цю ситуацію характеризують не тільки нові колективи, але і, головне,
спрямованість на майбутнє: на вибір способу життя, професії, референтних груп
людей. Необхідність вибору диктується самою життєвою ситуацією, ініціюється
батьками, спрямовується навчальним закладом. Відповідно в цей період основного
значення набуває ціннісно-орієнтована активність. Вона пов’язується з
прагненням до автономії, правом бути самим собою. В ранньому юнацькому віці
закріплюються і вдосконалюються психічні властивості, набуті раніше. Водночас
відбуваються подальші якісні зміни всіх сторін психічної діяльності, які і є
основою становлення особистості на цьому етапі розвитку.
У зв’язку з розвитком у старшокласника вмінь учитися і працювати розвивається
сприймання, яке в період ранньої юності виявляється передусім у довільних його
формах, актах планомірного спостереження за певними об’єктами, які
спрямовуються пізнавальними і практичними цілями. Сприймання стає складним
інтелектуальним процесом, опосередкованим попереднім досвідом, наявними
знаннями та інтелектуальним потенціалом. Розвиток уваги в цьому віці дуже
суперечливий. Так, зростає обсяг уваги, здатність довго зберігати її
інтенсивність і переключати з одного об’єкта на інший; при цьому зростає і
вибірковість уваги та її залежність від спрямованості інтересів, що зумовлює
характерну для багатьох юнаків та дівчат неспроможність сконцентруватися на
чомусь одному, майже постійну розсіяність уваги. Розвиток довільності уваги, її
стійкості та зосередженості в юнацькому віці передусім пов’язана з формуванням
логічного мислення, освоєнням узагальнених способів мислення. Вдосконалюється
спроможність переключати увагу у зв’язку з переходами від одних навчальних і
практичних завдань до інших, а також через необхідність підпорядковувати
близькі цілі більш віддаленим. Розвивається також здатність розподіляти увагу,
що робить можливим одночасне виконання різних дій. У навчальній і практичній
діяльності зростає роль післядовільної уваги (тобто довільної уваги, яка
підтримується без вольових зусиль, майже як мимовільна). Передусім це
відбувається за умов, коли діяльність мотивується спеціальними інтересами, і
тривалість післядовільної уваги зумовлюється стійкістю цих інтересів.
На етапі ранньої юності основна тенденція розвитку пам’яті полягає в подальшому
зростанні та зміцненні її довільності. Зокрема, довільне запам’ятовування стає
значно продуктивнішим за мимовільне, окреслюється спеціалізація пам’яті,
зумовлена провідними інтересами. Вдосконалюються способи запам’ятовування за
рахунок свідомого використання раціональних прийомів. Помітно зростає
продуктивність пам’яті при запам’ятовуванні абстрактного матеріалу.
Період ранньої юності пов’язаний з інтенсивним інтелектуальним дозріванням,
в якому провідна роль належить розвитку мислення. Зумовлено це насамперед тим,
що навчальна робота в старших класах створює сприятливі умови для переходу до
більш високих рівнів абстрагуючого та узагальнюючого мислення. Наукові поняття
стають не тільки предметом вивчення, а й інструментом пізнання об’єктивної
дійсності в її закономірних зв’язках і відношеннях. Мислення стає системнішим. Знання
утворюють певну систему, яка поступово трансформується в когнітивну модель
світу, що служить основою формування світогляду. Розвивається потреба в
теоретичному обґрунтуванні пояснень явищ дійсності, виведенні часткових
зв’язків явищ з якогось загального закону або підведення його під певну
закономірність.
Старшокласник як суб’єкт навчальної діяльності через специфіку соціальної
ситуації розвитку, в якій він знаходиться, характеризується якісно новим
змістом цієї діяльності. Поряд з внутрішніми пізнавальними мотивами засвоєння
знань з навчальних предметів, що мають особистісну смислову цінність,
з’являються широкі соціальні і вузькоособистісні зовнішні мотиви, серед яких
мотиви досягнення посідають значне місце. Навчальна мотивація якісно змінюється
за структурою, оскільки для старшокласника сама навчальна діяльність – засіб
реалізації життєвих планів майбутнього. Навчання як діяльність, спрямована на
засвоєння знань, характеризує небагатьох, основним внутрішнім мотивом для
більшості старшокласників, що навчаються, є орієнтація на результат.
Основним предметом навчальної діяльності старшокласників, є структурна
організація, систематизація індивідуального досвіду за рахунок його розширення,
доповнення, внесення нової інформації. Розвиток самостійності, творчого підходу
до рішень, вміння приймати такі рішення, аналізувати існуючі і критично
конструктивно їх осмислювати також складають зміст навчальної діяльності
старшокласників.
Отже, найважливіше психологічне новоутворення цього
періоду – вміння учня складати життєві плани, шукати засоби їх реалізації
визначає специфіку змісту навчальної діяльності старшокласника, яка все більше
стає засобом реалізації цих планів.