Філологічні науки /8. Рідна мова та література

Олексієвець Л.С.

Рівненський державний гуманітарний університет, Україна

Формування навичок спілкування школярів

Впровадження у життя закону про державний статус української мови покликане сприяти розширенню сфер функціонування української мови, а відповідно й збагаченню кожного з її стилів, служити засобом спілкування, листотворення, пізнання, називання. Мова закономірно виконує естетичну, експресивну, ідентифікаційну та інші функції.

Культура мови має теоретичний і практичний аспекти. Теоретичний передбачає ознайомлення з мовними нормами, практичний - власну мовну майстерність.

Основне завдання шкільного курсу української мови полягає у формуванні культури мовлення учнів, тобто у забезпеченні вміння змістовно і грамотно (на всіх виучуваних рівнях: фонетичному, лексичному, словотворчому, граматичному, правописному та стилістичному)обмінюватися думками.

Державна національна програма “Освіта” одним із пріоритетних напрямів перебудови школи вважає “формування мовленнєвої культури в оволодінні рідною (українською мовою)”.

Обов’язок учителя – словесника - навчити дітей вільно володіти мовою, що функціонує у двох формах – усній та писемній. Підвищення рівня культури усного і писемного мовлення є однією з найактуальніших проблем, що постають перед школою.

Розв’язання цих завдань безпосередньо пов’язане із реалізацією мети курсу рідної мови, а саме: формування умінь та навичок вільного володіння рідною мовою у всіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо), правильно користуватися її стилями, формами та напрямами [4,7]. При цьому мають забезпечуватися свідоме ставлення учнів до вивчення мови, розвиток у них зв’язного мовлення, а, отже, й мислення, емоційної сфери формування культури спілкування взагалі.

Таким чином, культурою мовлення називають сукупність таких якостей, які найкраще діють на адресата із урахуванням конкретної ситуації, поставлених мети та завдань. До них відносять точність, зрозумілість, чистота мови, багатство та різномастість, виразність, правильність. Кожен учень повинен розуміти, що таке національна мова, у яких формах вона існує, чим книжна мова відрізняється від розмовної; що таке функціональні стилі мовлення, чому у мові існують фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні варіанти; що таке мовна норма; засвоїти і розрізняти навички добору і вживання мовних засобів у процесі діяльності; оволодівання нормами літературної мови, її багатствами [2, 135].

Формування мовної культури, тобто усного та писемного мовлення, навичок і поведінки мовного спілкування відбувається поступово й неухильно, якщо кожен учень свідомо ставить за мету домогтися високої мовної культури. Слід зазначити, що мовна особистість до досконалості проходить кілька етапів, щоразу піднімаючись на вищий рівень мовної культури.

Перший рівень – це рівень мовної правильності. Його учні здобувають мовною освітою, тобто вивчаючи правила користування мовою, її лексикою, граматичними формами, фонетичним складом. Тут виробляються орфоепічні й орфографічні пунктуаційні навички, уміння будувати речення, користуватися ними. Цього рівня мають досягати за час навчання в основній ланці середньої школи всі учні. Проте це далеко не так, тому проблема переноситься у вищу школу. Оскільки це базовий рівень, то практично на ньому все викладання й зосереджується.

Другий рівень – інтеріоризації, який має засвідчити вміння реалізовувати себе у висловленнях відповідно до власного внутрішнього стану, вміння творити себе засобами мови і виражати свою особистість. Цей рівень також має забезпечувати шкільна мовна освіта, але реально виходить так, що у вищій школі над ним ще треба працювати.

Третій рівень мовної особистості вчені називають рівнем насиченості. Мовець уже володіє багатством та різнотемністю мовних засобів – вільно почувається у мовній стихії, має багатий лексикон, опанував жанри та стилі. Це ідеал, якого можна досягти на вершині мовної шкільної освіти, однак вдається це лише окремим учням.

Четвертий та п’ятий рівні, рівень насиченості та рівень володіння фаховою метамовою, притаманні уже студентам вищих навчальних закладів.

Важливо, що робота вчителя - словесника у цій галузі потребує детального обміркування та вдосконалення. Це пов’язано із тим, що під час безпосередньої роботи із учнями виникають важливі питання з приводу методики системного розвитку і формування вмінь та навичок культури спілкування на уроках рідної мови. Крім того, помітно, що не завжди раціонально визначено критерії добору вправ для формування культури спілкування та місцем цієї роботи у навчальному процесі, не розроблені питання комплексного підходу до формування культури спілкування в учнів основної школи.

Література

1. Мельничайко В.Я Творча робота на уроках української мови. – К.: Рад. школа, 1984. С.29

2. Методика навчання української мови в середн. Освітніх закладах /Колектив авторів за ред. М.І. Пентелюк. – К.: Ленвіт, 2004. С.23

3. Стельмахович М.І. Розвиток усного мовлення на уроках укр. мови у IV-VIII класах. – К.: Рад. школа, 1976, С.179

4. Хом’як І.М. Єдність усного і писемного мовлення // Нова пед. думка. – 1997. - №4, С.36-37