Чередюк О.І.
Мартинюк Т.В.
Однією з найпомітніших ознак сучасної проблемної ситуації
(класифікаційної
одиниці наукового знання) в лінгвістиці можна вважати
бурхливий розвиток
функціонально-комунікативних досліджень. У межах останніх
органічно
поєднується вивчення "власне" мовних процесів і
різноманітних духовних,
психологічних, соціальних та інших виявів людини, яка
постійно "живе в
мові".
Разом з тим ще повною мірою залишаються не окресленими
розділи
комунікативного напряму досліджень, його основні категорії,
методи аналізу
тощо. Зокрема, аспекти, пов'язані з мовним кодом процесу
комунікації, є
одними з найменш вивчених.
Метою роботи є обгрунтування проблеми категоріальної
організації мовного
матеріалу в процесах комунікації, оскільки категорії,
опрацьовані з
урахуванням сосюрівської дихотомії «Мова і Мовлення», є
недостатніми для
опису модусу зовсім іншої природи, яким є «Комунікація»[ 8].
Такими категоріями можуть стати дискурс, мовленнєвий жанр і
мовленнєвий акт
[3]. Незважаючи на те, що ці поняття прийшли в лінгвістику із
різних
наукових традицій, не всіма дослідниками сприймаються як
співмірні, їхня
комунікативна природа незаперечна, і саме це дозволяє розглядати
їх як
«претендентів» на ієрархічну категоризацію мовного коду в
комунікації.[6]
Тому предметом вивчення є реальне спілкування людей, їх
мовленнєвий акт і
мовленнєвий жанр. Розглянемо їх детальніше. У лінгвістичній
літературі
термін «дискурс» використовується в різноманітних контекстах
і постає як
«розмита категорія», «дрейфуючи» між текстом, контекстом,
функціональним
стилем, підмовою тощо.[4]
Дискурс розглядається як «текст, занурений у життя» з усіма
відповідними
«формами життя» [1]. У такому розумінні дискурс існує перш за
все і головним
чином у текстах, за котрими встає особлива граматика,
лексикон, семантика,
правила слововживання і синтаксису, - в кінцевому підсумку -
особливий світ.
Кожен дискурс - це один із можливих світів. Таке розуміння
дискурсу як «мови
в мові», «тексту в тексті», соціально зорієнтованого мовлення
можна назвати
"Дискурсомі" (Д1) [5].
Дискурс як тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище,
мовленнєвий
потік, що має різні форми вияву (усну, писемну, внутрішню,
паралінгвальну),
відбувається у межах конкретного каналу спілкування,
регулюється стратегіями
і тактиками учасників спілкування, являє собою синтез
когнітивних, мовних і
позамовних (соціальних, психологічних та ін.) чинників,
залежних від
тематики спілкування, і має своїм результатом формування
різноманітних
мовленнєвих жанрів. Таке розуміння дискурсу можна назвати
«Дискурсом2»
(Д2)[4].
У сучасному українському мовознавстві проблема мовленнєвих
жанрів (далі МЖ)
залишається, фактично, не опрацьованою. Окремі зауваження і
спостереження,
висловлені в працях, присвячених дотичним проблемам,
цілісного уявлення про
категорію мовленнєвого жанр, нічого не дають. Разом з тим у
низці
мовознавчих традицій, зокрема, російській і польській,
дослідження МЖ
визнаються одними з найактуальніших у сучасній антропо-і
комунікативно
(прагматично) зорієнтованій лінгвістиці. Зокрема,
підкреслюючи значну роль
МЖ (у термінології автора мовленнєвих актів) у людському
спілкуванні,
А.Вєжбіцка зазначала: «суспільне життя можна уявити як
величезну сітку актів
мови. Сама історія, як видається, грунтується на мовленнєвих
актах
(погрозах, засудженнях, пропозиціях, вимогах, переговорах,
умовах тощо). Але
й приватне людське життя складається значною мірою з
мовленнєвих актів. З
ранку до вечора запитуємо, відповідаємо, сперечаємося,
аргументуємо,
обіцяємо, хвалимося, сваримо, скаржимося, відмовляємося,
когось хвалимо,
дякуємо, звіряємось, докоряємо, робимо зауваження тощо.
Одночасно, з ранку
до вечора намагаємося інтерпретувати те, що нам кажуть інші,
тобто
зрозуміти, яких мовленнєвих актів уживають. Власне кожен раз,
коли хтось
починає говорити у нашій присутності, намагаємося
класифікувати сказане як
той або інший тип мовленнєвого акту» [7].
Ми навчаємося відливати наше мовлення у жанрові форми, і
чуючи чуже
мовлення, ми уже з перших слів угадуємо його жанр,
передбачаємо певний об'єм
(тобто приблизну довжину мовленнєвого цілого), певну
композиційну побудову,
передбачаємо кінець, тобто з самого початку ми маємо відчуття
«мовленнєвого
цілого»[2]. Мовленнєві жанри виформовуються історично у
процесі
комунікативної діяльності людей, використовуються ними як
готові творення:
«якби мовленнєвих жанрів не існувало і ми не володіли ними,
якби нам
доводилося їх створювати вперше у процесі мовлення, вільно і
вперше будувати
кожне висловлювання, мовленнєве спілкування було б практично
неможливим». За
підрахунками Т.В.Шмельової, М.М.Бахтін у своїх працях називає
біля 30 МЖ,
зокрема, таких як бесіда (салонна, застільна, інтимно-дружня,
інтимно-сімейна), лайка, побутове оповідання, військова
команда,
заперечення, висловлення захоплення, схвалення, ділові
документи, щоденник,
відповідь, лист, прислів'я, побажання, привітання, осуд,
похвала,
поздоровлення, наказ, протокол, прощання, публіцистичний
виступ, промова,
роман, згода, співчуття, жарт, науковий трактат, інтимні
жарти, питання.[6]
Уже цей перелік дозволяє говорити про відсутність
несуперечливих критеріїв
виділення МЖ, оскільки у ньому як однорядкові наводяться, наприклад,
прощання, заперечення, схвалення, відповідь тощо, які можуть
бути складовими
такої комплексної МЖ, якою є бесіда а також, скажімо,
протокол і згода тощо.
Сам М.М.Бахтін зазначав, що номенклатури усних мовленнєвих
жанрів поки що не
існує, і навіть до цього часу не зрозумілий принцип такої
номенклатури.[2]
Попри значну кількість невирішених проблем роль МЖ у
комунікації є значною;
поряд з дискурсом (точніше, у його межах) вони організують
людське мовлення.
Список використаної літератури
1. Арутюнова Н.Д.
Дискурс // Лингвистический знциклопедический словарь. -
М., 1990, с.37.
2. Бахтин М.М.
Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Эстетика словесного
творчества. - М., 1886, с.45.
3. Бацевич Ф.С. Текст,
дискурс, речевой жанр: соотношение понятий // Вісник
Харківського національного університету. №520: Серія
Філологія. Вип.ЗЗ.
-Харків, 2001, с. 26.
4. Дементьев В.В.
Изучение речевьіх жанров: обзор работ в современной
русистике // Вопросы языкознания. № 1, 2003, с.54
5. Степанов Ю.С. Альтернативний
мир, Дискурс, Факт и принцип Причинности //
Язык и наука конца XX века. - М., 1995, с. 48.
6. Шмелева Т.В. Речевой жанр: опыт общефилологического
осмысления Collegium
№ 1-2, 1995, с. 59
7.Wierzbicka А.Genry mowy //Tekst I zdanie. Zbior studiow. –
Wroclaw, 1983.
8. Wierzbicka A. English
Speech Act Verbs. – Australia: AP, 1987.