Філологічні науки/ Рідна мова та література

Ст. викладач Воронова З.Ю.

Дніпродзержинський державний технічний університет

Національна специфіка трактування теми двійництва в оповіданні Мері Шеллі «Трансформація» та Миколи Гоголя „Вечір напередодні Івана Купала”.

У плані уточнення національної специфіки теми двійництва, що ґрунтується на взаємодії романтичних і реалістичних рис поетики, ми зробили спробу розглянути більш детально поетологічні особливості оповідання М.Шеллі „Трансформація” (1830) (“Transformation”) у зіставленні з „Вечором напередодні Івана Купала” М.В.Гоголя.

Такі міжнаціональні, зокрема україно-російсько-англійські, літературні зв’язки очевидні у творчості М.В.Гоголя й англійських письменників-романтиків. Перелік авторів і книг, який був складений Гоголем, імовірно, у кінці 40-х рр., включав представників „англійської” літератури: окрім Шекспіра й Філдінга до цього списку входять В.Скотт, Байрон, Річардсон.

Автор „Вечорів...” був не просто знайомий з англійською літературою, з усією очевидністю проявлялась освідомленість Гоголя з творчістю англійських романтиків. Дослідники англійської та російської літератур першої половини ХІХ ст. часто звертали увагу на типологічну схожість багатьох тем і сюжетів творів цієї доби [1, 117]. Ми згодні з поглядом П.Міхед, а саме з тим, що, „поміщаючи його (Гоголя. – З.В.) у сугубо російський контекст, дослідники мимовільно вибудовують хибну перспективу його творчого розвитку. Тільки залишаючись вірним історичному часу, тільки осягаючи внутрішню логіку розвитку письменника, ми можемо наблизитися до розуміння природи явища” [2, с. 112].

М.Горлін у своєму дослідженні творчості письменника звертає увагу на безліч „паралелей і перегуків окремих мотивів Гоголя з Гофманом, на ряд спільних прийомів сюжетобудування” [3, с. 46]. Зіставлення творчості автора „Вечорів на хуторі поблизу Диканьки” не тільки з західноєвропейським романтизмом, а й з американським, стає предметом дослідження в сучасному літературознавстві [4]. Проводячи міжнаціональні паралелі, укажемо на типологічну близькість архетипу двійника у „Вільямі Вільсоні” Е.По, „Крихітці Цахесі” Е.Т.А.Гофмана, в оповіданнях М.Шеллі й Гоголя.

Типологічну схожість романтичної спадщини Гоголя й англійської романтичної літератури не можна пояснити ні простим збігом, ні окремим, випадковим запозиченням. Вона обумовлена, очевидно, принциповими – історичними й соціокультурними – причинами. У цілому російський романтизм відтворив схожі з європейським риси ідейної кризи, що спалахнула після повстання декабристів, спрямувавши головну увагу художників на внутрішній світ людини. Тема трансформації, „переродження” героя, розкриття „темних” і „світлих” сторін людини, взаємоперетинності зла і добра об’єднує оповідання „Трансформація” М.Шеллі і „Вечір напередодні Івана Купала” М.Гоголя.

Загострений інтерес Гоголя до душі людини обумовлює виникнення його вчення про „внутрішній світ людини”. Людина знаходиться на першому місці і в „малій прозі” М.Шеллі з таким важливим компонентом її романтичного методу, як авторська фантазія, уява. У поетичні образи дійсності і Гоголя, і М.Шеллі включені ознаки християнського і язичницького, фольклорного і філософського начал. С.Абрамович, відзначаючи близькість Гоголя до українського бароко, підкреслює своєрідність його естетики, „яка будувалася на поєднанні непоєднуваних речей – ученості і фольклору, огидно-потворного і прекрасного, релігійності і вільнодумства” [5, с. 49]. Інтерес обох письменників до дослідження боротьби добра і зла, психології людини знаходив спільне і національно відмінне втілення у творчості зіставлюваних авторів.

У Гоголя, як зауважують М.Новикова й І.Шама, „переплітається християнська і язичницька генеалогія, що служить проявом національної особливості” [6, с. 24] оповіді автора „Вечора...”. Але якщо в язичництві перемога добра над злом залежить від зовнішнього дотримання всіх норм спілкування з потойбічним світом, то для християнства важливіше духовне переродження, духовність, притаманна діям людини. Християнство перемагає зло за допомогою внутрішньої сили, внутрішнього вдосконалення душі. Як у Гоголя, так і в М.Шеллі цей мотив набуває відтінку універсально-філософського, національно-релігійного характеру, але в кожного на свій лад, у контексті своєї національної специфіки.

Переродження героя в оповіданні М.Шеллі відбувається після тяжкої „духовної”, а в кінці оповіді – фізичної боротьби з представником інфернального світу – Карликом. Трансформація героя у „Вечорі...” – це „магічна трансформація”: щоб отримати відповідь від представника задзеркалля, герою необхідно змінитися зовнішньо, перетворитися на мешканця цього „чужого” світу.

Водночас етапи переродження героїв обох оповідань надзвичайно схожі. Гоголівський Петро прохає допомоги в Басаврюка, герой М.Шеллі Гвідоу – у Карлика. І ця допомога надходить після подолання межі двох світів (морська безодня, сон), після „перетворення”: у „Вечорі...” Петро отримує багатство, перетворившись на подобу Басаврюка, а Гвідоу в „Трансформації” – прибравши вигляду Карлика. Відмінність лише в тому, що суть „трансформації”, яку побачила Джульєтта, наречена Гвідоу, – зміна зовнішності коханого, а не „переродження” духовне.

Роздумуючи над темами „світ – антисвіт”, „вічне життя” в літературі, вітчизняний літературознавець В.Скуратівський відзначає деякий „розкол її представників на тих, хто зображує абсолютну людську повноту, виявляє достатньо позитивний спектр людських можливостей, і на тих, хто спеціалізується на картинах пекла, тобто на абсолютній ущербності людини, понівеченої історією, суспільством, природою” [7, с. 64]. Гоголь же дивовижним чином поєднує зовні несумісні картини небувалої життєвої повноти й настільки ж небувалої ущербності. Риси схожості ми спостерігаємо й у М.Шеллі. Зіставлювані оповідання немовби символізують протистояння двох начал світу: темного і світлого, добра і зла – на межі їх перетину.

В оповіданнях М.Шеллі й Гоголя немає гофманівської двоплановості, у „Трансформації” й „Вечорі...” відразу позначений фантастичний, або казковий, світ, і все відбувається саме там. Так, герою оповідання М.Шеллі вдається побороти „зовнішнє”, реальне зло, що постало в образі фантастичного Карлика, але причини смертельного бою досить земні – гординя й ревнощі. Для фантастики ж Гоголя в цілому притаманний регістр різноманітних емоційно-стильових ключів, що роблять можливим перехід від веселощів, сміху до суму й трагічного сприйняття того, що відбувається. „Неймовірність” подій, зображених в оповіданні Гоголя, обумовлена фольклорним національним міфом, розрахунком на забобонність – віру у незвичайність вечору напередодні Івана Купала, коли, за легендами, багато що здійснюється.

В оповіданнях, що розглядаються, оточуюча дійсність зображена в її конкретних проявах: конкретно-пізнавана місцевість, на фоні якої відбуваються описувані події, історичний фон (Англія середньовіччя – у М.Шеллі, Україна ХVIII ст. – у Гоголя), деталі побуту. Умовність полягає лише у факті появи Карлика (Демона), Басаврюка. Утім „дивовижні” події зображені таким чином, що виникає можливість їх подвійної інтерпретації – з одного боку, як дії ірреальних сил, з іншого – як результату непорозуміння чи химерності, які виникають із реального збігу обставин, чого не можна сказати, наприклад, про появу Демона у „Франкенштейні”, де все було по-романтичному обумовлене й водночас умовно-символічне.

І в М.Гоголя, і в М.Шеллі, оголюється конфлікт героя з самим собою, із зовнішнім світом, його законами, протиставлені два начала – добро і зло, боже і диявольське в природі людини. Але Гоголь, як вважає С.І.Машинський, „сприймав романтизм у його найбільш спокійних, помірних формах” [8, с. 133], його оповідь забарвлена народним українським гумором, що все обертає на байку, бувальщину-анекдот, своєрідну філософсько-універсальну притчу, риси якої притаманні й оповіданню М.Шеллі, але витоки цієї притчі в письменниці – у безумовному впливі П.Шеллі, Байрона, англійської романтичної школи – величезному, хоча й не абсолютному. Автор „Трансформації” акцентує на емоційному, особистісному сприйнятті героєм дійсності, його боротьбі з самим собою, на внутрішньому переродженні.

Гвідоу М.Шеллі звинувачує себе в усьому, звертаючись із попередженням до слухача про „безумство й нікчемність гордині, порочність жадоби золота”, але всі сюжетні колізії оповідання відбуваються в рамках сімейно-побутової теми. Причина того, що сталося, – у матримоніальних відносинах людей, у шлюбному контракті, який не влаштовував і обмежував свободу нареченого. Зміщення „високого” романтичного плану в „низький” буденний бачимо, наприклад, у Гофмана в „Крихітці Цахесі” і у „Вільямі Вільсоні” Е.По. Однак є різниця між ознакою реалістичної естетики в М.Шеллі й тим, що відоме як „земне начало” романтизму Гофмана, де „центром була людська душа в деякому відстороненні від землі, у її єдності й роз’єднанні зі світом” [9, с. 257]. Н.Берковський, наголошуючи, наприклад, на подібності в поетиці оповідань Гоголя й Гофмана, відзначає й те, що постало в „Крихітці Цахесі” як „генеральна тема” гофманівських оповідей, а саме „фантастику буденного життя” [10, с. 460].

Петро Гоголя також показаний у критичний момент його життя, коли він готовий на угоду з самим дияволом заради досягнення, здавалося б, благородної мети. Але для нього ця угода має фатальний кінець, вона безповоротна. Підкорення темним силам, бажання отримати гроші для того, щоб подолати перешкоду одруженню на коханій дівчині, роблять Петра заручником Басаврюка. Герой Гоголя стає жертвою нестримного бажання досягнути мети за будь-яку ціну, але плата за послуги диявола непомірно велика.

Гвідоу М.Шеллі „почулося щось ...добре в голосі диявола”, який постав перед ним в образі потворного Карлика. Але диявольський обман дуже швидко розкривається. Карлик не повертається в обіцяний час, Гвідоу ж, залишившись в образі потвори, дає собі клятву помститися обманщику. Внутрішній світ героя роздвоюється: з’являється відчуття втрати свого „я”. Звідси й почуття ненависті до того, хто позбавив його власного тіла, зовнішньої оболонки, і ненависть до себе через те, що увібрав частину сутності демонічної істоти. Подібні метаморфози й героя Е.По, який побачив у своєму переслідувачі самого себе. Але якщо в американського романтика мотив двійництва постає як результат гри уяви автора й героя, то в М.Шеллі й Гоголя перетворення Гвідоу й Петра логічно вписані в умовно-фантастичний сюжет. В обох авторів обумовлений привід для угоди з інфернальним світом – гроші, матеріальний добробут, який повинен допомагати героям у досягненні мети. Але й Петру, і Гвідоу скарби диявола не приносять щастя. Тим більше, що Петро добув свої „червінці” в результаті злочину – вбивства брата своєї коханої.

Відштовхуючись від фольклорних джерел (про це говорить сама назва оповідання) – старовинних повір’їв, сказань, легенд, оповідь у „Вечорі...” перетікає у своєрідний „гоголівський романтизм”, де, „на відміну від попередньої романтичної літератури, людина, залишаючись яскравою, самобутньою особистістю, відчуває себе водночас частиною величезного цілого” [11, с. 88]. Історія про внутрішній розлад героя Гоголя спирається на українські народні традиції, дотримуючись яких справжні свободу й щастя можна знайти в гармонічному єднанні з іншими людьми. Герой М.Шеллі „знаходить” себе, „поборовши гординю”, але пам’ять про ту змову з Карликом знову й знову повертає його в минуле, по-романтичному виконуючи роль „відплати” за скоєне.

Як бачимо, суть трансформації героя М.Шеллі базується на контрасті, невідповідності внутрішнього і зовнішнього перетворення. Сам розвиток подій поданий в умовно-метафоричному плані. Події ж гоголівського оповідання відбуваються в добре знайомому, звичному й природному світі. Така „антиекзотичність” гоголівської „картини світу” також відрізняє „Вечір...” від романтично-умовного колориту в „Трансформації” М.Шеллі.

У порівнянні з американським романтиком (мається на увазі А.Е.По), М.Шеллі, як і Гоголь, „писала про прихід добра у світ” [12, с. 49]. Філософська концепція добра, випробуваного злом, утілюється і в „Страшній помсті”, „Травневій ночі” Гоголя, і в оповіданні „Трансформація” М.Шеллі. Але „для автора класичної романтичної оповіді зло не має персональної привабливості” [13, с. 162]. Карлик М.Шеллі, гофманівський Крихітка Цахес, байронівський Арнольд стають сильними та по-романтичному „привабливими” тільки за допомогою чарів.

Зіставлення творів різнонаціональних письменників на одну тему переконує у цілісності європейського літературного процесу, у розмаїтті зв’язків і „перегуків” та допомагає краще зрозуміти загальне, типологічне й суто національне.

Типологічна схожість позначена на проблемно-тематичному рівні, у центрі якого – дослідження боротьби добра і зла та їх взаємопроникнення, „переродження”, трансформація особистості внаслідок боротьби її „темних” і „світлих” сторін. Тут важливий не „генетичний зв’язок між двома повістями, а спільність ситуації-моделі, відкритої різноманітним інтерпретаціям”, як відзначає Т.Д.Венедиктова, розглядаючи повість М.В.Гоголя „Коляска” і новелу „Ріп Ван Вінкль” В.Ірвінга [14, с. 169]. Спільність ситуації-моделі ми спостерігаємо при зіставленні „Трансформації” М.Шеллі й „Вечора...” Гоголя, „Крихітки Цахеса” Гофмана й „Вільяма Вільсона” Е.По. Однак кожен із письменників творить у рамках своїх національних традицій.

Література:

1. Английская литература в контексте русской и национальной культуры.

Тез. докл. 3-й междунар. конф. литературоведов-англистов. – Смоленск: Смолен. гос. пед. ин-т, 1993. – 88 с.

2. Михед П. «Приватизация» Гоголя? (Возвращаясь к «русско-украинскому вопросу») // Вопр. лит. – 2003. – №3. – С. 94–113.

3. Gorlin M. Gogol und Hoffman. – Leipzig, 1933. – 233 р.

4. Венедиктова Т.Д. Писатель как герой литературного мира: Ирвинг и Гоголь // Популярная литература. Опыт культурного мифотворчества в Америке и России. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 2003. – С. 123–134.

5. Абрамович С.С. Заметки об изучении писательской позиции позднего Гоголя // Гоголев. студии. – Нежин, 1977. – Вып. 2 – С. 47–54.

6. Новикова М. Символика позднего Гоголя / Новикова М., Шама И. // Гоголев. студии. – Нежин, 1977. – Вып. 2. – С. 24–31

7. Скуратовский В. На пороге как бы двойного бытия (из наблюдений над мирами Гоголя) // Гоголев. студии. – Нежин, 1977. – Вып. 2. – С. 64–103.

8. Машинский С.И. Художественный мир Гоголя. – М.: Просвещение, 1979. – 432 с.

9.Чавчанидзе Д.Л.Феномен искусства в немецкой романтической прозе: средневековая модель и ее разрушение. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. – 294с.

10. Березкина В.И. Стилистика английской прозы XVIII века. – Д.: ДГУ, 1989. – 52 с.

11. Гуревич А.М. Романтизм в русской литературе. – М.: Просвещение, 1980. – 106 с.

12. Robinson C.E. Introduction and Notes // M.Shelley. Stories and Tales. – Baltimore; London: The John Hopkins Univ. Press, 1976. – Р. XI–XIX; P. 373–399.

13. Циплаков Г. Зло, возникающее в дороге, и дао Эраста Фандорина // Новый мир. – 2001. – №11. – С. 159–181.

14. Венедиктова Т.Д. Из пира в мир, или Заложник грезы (Писательский

«анекдот» от В.Ирвинга и Н.В.Гоголя) // Вопр. лит. – 2003. – №3. – С. 168–188.