Політологія

Березовський В.В.

Українська інженерно – педагогічна академія

Проблеми розбудови партійної системи в посткомуністичних

країнах.

Темою дослідження є питання: яким чином повинні розбудовуватися політичні партії і які функції вони повинні грати в процесах політико – економічної і соціальної трансформації суспільства. На перший погляд проблеми майже немає, бо існують прописні правила, існує величезний досвід діяльності партій в країнах розвиненої демократії, нарешті, ми маємо величезну групу практиків і теоретиків партійного будівництва у своїй країні. На практиці, як свідчать результати перегонів до Верховної Ради, в Україні існують декілька амбіційних груп політиків, які на власні або на кошти спонсорів імітують партійну діяльність. Вона зводиться до періодичної і досить хаотичної праці центральних органів партій у Києві чи крупних регіональних центрах. Перефразуючи слова пана Черномирдіна, за роки незалежності наші політики, щоб вони не будували, не змогли даже «КПРС» побудувати.

На наш погляд, цьому є декілька суттєвих приводів. У нашій історії зразки політичної боротьби партій були у глибокому минулому, Досвіду коректного політичного змагання, як це є, наприклад, в США на відбіркових перегонах, у нас досить мало, а вчитися на своїх або чужих помилках ми не звикли. Відсутність зрозумілих і привабливих партійних програм, еклектика в політичних поглядах, раптова зміна позицій і багато інших вад – все це притамане нашим політичним структурам.

Далі, за образець партійного будівництва взяли так звану «американську модель» професійної партії. Дійсно вона дуже гнучка і ефективна, але при наявності активного і готового до дій електорату. Повинен бути постійний зворотний зв’язок між виборцями і членами партій. Сьогодні мало знайдеться людей, які готові працювати у партіях на ленінському принципі демократичного централізму. Функція партійних діячів на місцях не тільки керувати «масами», виконуючи волю своїх лідерів, в першу чергу вони повинні знати настрої потенційно різних верств населення. Для цього повинні існувати партійні організації на місцях з досить великим обсягом прав і можливостями контролю за своїми висуванцями на місцях. Існування партій належить до засад репрезентивної демократії, бо через них пересічна людина може акамулювати свої бажання з іншими. Перегони за допомогою партій не можуть стовідсотково гарантувати правильний вибір, але люди повинні зробити свій шаг самостійно, В свою чергу політична еліта репрезентує в парламенті не тільки свої або партійні інтереси – вона повинна захищати інтереси різних прошарків народу, навіть якщо вони їх не бачуть на цей час, Тому важлива функція політика – не тільки викласти позицію, а знайти компроміс між різними силами. Дострокові вибори у Киівраду в 2008 році показали багатьом політиканам, чого вони варті в очах виборців. Електорат вчиться на своїх помилках.

Сьогодні в Україні дуже розмито поняття «партія». До них відносять виборчі об’єднання, блоки, технічні проекти, кишенькові рухи «під заказ». Повинно знати, що партії ставлять собі за мету намір справляти вплив на формування політичної волі, Показовою ознакою партії є намір боротися за важелі влади і мати ідейний вплив на людей та державні структури. Сучасні політичні партії не повинні бути масовими з недієздатними придатками у вигляді великої юрби в лавах первинної парторганізації, Друга сторона цієї проблеми – члени партії повинні обіймати керівні пости у структурі влади і вести реальну політику партії. Демократія ніколи не була «грою в піддавки». Так, на погляд автора, В. Янукович двічі програв бій за владу, бо Партії Регіонів нічого було протиставити нового технічно грамотній, упереджуючій і дуже агресивній політиці «померанчевих», Реклама і публічна поведінка лідерів – регіоналів була націлена не на перемогу, а на ідею сумісного миру і щастя. А на яких засадах?

Участь у формуванні політичної програми дій (волі) – це головне завдання партій. Змагання в рамках парламенту між ідеями призводить до плюралістичного обміну думками. Якщо ми маємо на увазі справжню демократію, політика має завдання не створювати, а розв’язувати принципові питання співіснування і конфліктів.Спостерігаючи за діями наших політиків, ми бачимо елементи кризового менеджменту, коли сили не можуть і не бажають шукати компромісів в інтересах народу України і здорового глузду. Такий різновид досягнення політичної волі вкрай бентеже виборців, як факт, все більше людей з різних регіонів відмовляються віддавати переваги комусь з діючих політиків.Здатність і бажання укладати компроміси – це базові цінності культури демократії.

Важлива функція партії – це ясна концепція суспільного розвитку. Вона не повинна бути пакетом соціальних обіцянок, вона повинна носити системний характер. Незалежно від того, чи партія при владі і може виконувати свою програму чи ні, виборці будуть мати змогу порівняти дії керівників. Монополії влади і думки не повинно бути.Разом з тим, кожна політична сила намагається створити привабливий для себе імідж. Функція партії – це вплив на формування громадської думки. В соціології виділяють оприлюднену думку ( телебачення, радіо, преса) і громадську думку, Перша активно впливає на другу, ніби вона є квінтесенцією думки всього суспільства. Це не так. Дуже часто – Це суб’єктивний погляд ведучого. Партії повинні відстежувати такі явища. Конкуренція партій у цьому питанні приведе до формування здорової громадської думки.

Політиці треба вчитися. Політична освіта – це не тільки перелік спеціальних знань, які потрібні для уміння керувати. Політично освічені люди з більшим розумінням поєднують власну ініціативу і діяльність, націлену на загальне благо Демократичні цінності становлять головну тему освітньої роботи.Функція партії, не втручаючися в освітній процес, створювати умови для формування молодих партійних кадрів. Неможливо створити лідера або активіста, якщо людина не має хиста до цієї справи, але знайти засоби активізації інтересу до політичної сфери – це можливо. Головний біч українського політикуму – непрофесіоналізм і відсутність толерантності один до одного. Плекаємо надію, що це явище не більше ніж дитяча хвороба.