“ПРАВО”

Конституційне право

Доцільність створення інституту суду присяжних в Україні

Зубачова Ірина Сергіївна

аспірантка кафедри

правового регулювання економіки

Київського національного

економічного університету

Тел. 8 (066) 224-13-23

zubachova@ukr.net

На сьогодні одним із найсуперечливіших кроків здійснення судової реформи можна вважати принцип безпосередньої участі народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних, що закріплений у статті 124 Конституції України. Так, Основний Закон нашої держави теоретично закріпив дві форми участі народу в процесі здійснення правосуддя, але реалізація їх на практиці викликає численні дискусії серед правознавців. На даний момент інститут суду присяжних не функціонує, крім того, не прослідковується жодних тенденцій щодо його подальшого запровадження в майбутньому. Це можна пояснити тим, що судовій реформі не були притаманні такі риси як послідовність та системність, по-друге, досить багато юристів та майже всі професійні судді не сприймають ідею залучення у процес відправлення правосуддя інституту суду присяжних, по-третє, відомим є той факт, що основою здійснення суспільних відносин громадянами є норми права, моралі, культури, релігії, а також етики, але нажаль, в нашій державі громадяни керуються лише нормами права, в той час, як інші норми поведінки для багатьох громадян є неприйнятними.

Необхідно зазначити, що даний інститут суду присяжних ефективно функціонує в багатьох країнах світу, так відомо дві моделі суду присяжних — англо-американську, ще її називають класична та європейську чи суд з розширеною колегією народних засідателів. Перша модель передбачає, що суд присяжних самостійно без участі професійного судді вирішують питання про винність чи невинність підсудного, який є обов'язковим для судді. Англо-американська модель збереглась у США, Великобританії, Іспанії, Бельгії, Австрії, Норвегії, Швейцарії. Європейська модель об’єднує професійних та непрофесійних суддів в єдину колегію для спільного вирішення питання факту та призначення. Непрофесійних суддів називають «шеффени», що з німецької мови перекладається як «член суду» «засідатель». Така модель панує в таких країнах Європи як Фінляндія, Греція та багатьох інших. [1]. У ФРН, Італії, Данії, Франції, Швеції та інших визнаються країнами в яких діють суди присяжних, але слід відмітити, що останні беруть участь у судочинстві як шеффени. Так, у ФРН в місцевих судах справи про дрібні злочини розглядаються суддею одноособово або двома суддями разом з двома шеффенами. В Окружних судах справи про тяжкі злочини розглядаються трьома суддями і двома шеффенами. Шеффени мають повноваження аналогічні присяжним, але рішення приймають разом з професійними суддями. [2].

Деякі науковці вважають, що історія виникнення суду присяжних сягає своїм корінням періоду судових реформ 829 року н.е., що відбувалися у Франції під час правління короля Луї Піруса. Англія перейняла досвід Франції щодо запровадження суду присяжних, після вторгнення норманів у 1066 році. Якщо вести мову про Україну, то інститут суду присяжних в нашій державі завжди посідав вагоме місце в судовій системі.

Так, розпочинаючи з часів раннього середньовіччя, люди, які завдяки своїм високим моральним якостям користувалися найбільшим авторитетом серед населення, а також вільно володіли нормами звичаєвого права вирішували кримінальні та цивільні справи, які характеризувалися підвищеним ступенем суспільної небезпеки. Такий вид відправлення судочинства було закріплено у нормативно-правовому акті «Руська правда» [3]. Суд громади отримав назву суд кони чи верний суд, а згодом, у литовсько-польський період, відповідно до Литовського Статуту був перейменований у копний суд [4], який у кінці вісімнадцятого століття припинив своє існування [5].

Проаналізувавши сучасні правові системи зарубіжних країн, в яких успішно функціонує суд присяжних можна виділити багато як позитивних так і негативних рис. Так, позитивним є те, що завдяки інституту суду присяжних відбувається посилення ролі адвоката у судовому процесі, задекларований принцип змагальності сторін судового процесу дійсно втілюється на практиці, забезпечується підвищення принципу демократичності.

Так, суд присяжних є правом кожного громадянина на розгляд справи «судом рівних» своїх громадян, крім того суд присяжних формує у суспільній свідомості уявлення про справедливий суд. Він є фундаментальним фактором формування суспільної свідомості, оскільки громадяни, які приймали участь у відправленні правосуддя у статусі присяжного чи народного засідателя, вносять свій вклад у формування суспільної свідомості щодо демократичних принципів правосуддя. Крім того, інститут суду присяжних є першоджерелом інформації про правосуддя для суспільства. Суд присяжних формує повагу до закону та довіру до суду і таким чином, підвищується престиж діяльності судових органів та суспільство ставиться з повагою до судових рішень.

Крім того, при розгляді справи, у деяких випадках, професійні судді можуть бути менш об’єктивними, ніж суд присяжних, оскільки у них відсутнє упереджене ставлення до обвинуваченого. Упереджене ставлення судді до обвинуваченого можна пояснити тим, що посади суддів, в більшості випадків, займають особи, які були співробітниками правоохоронних органів, попередній досвід роботи яких, а саме: розгляд численних кримінальних справ, може стати причиною скептичного ставлення до тверджень підсудного щодо обвинувачення. Так, дійсно таке ставлення судді загалом можна вважати обґрунтованим, але якщо суддя при розгляді справ буде керуватися скептицизмом, як свідомо, так і на рівні підсвідомості, це може стати причиною упередженого ставлення до доказів з боку захисту обвинуваченого.

Крім того, необхідно відмітити, що створення суду присяжних в Україні матиме й певні негативні риси. Так, до негативних моментів створення суду присяжних можна віднести наступне:

· це буде значним навантаженням для державного бюджету України, оскільки на даний момент фінансування судової системи «переживає» скрутні часи;

· складність також полягає у тому, що особа, яка не володіє належною юридичною підготовкою не може належним чином здійснювати розгляд складних справ, розгляд навіть справ з середнім рівнем складності можуть викликати труднощі присяжних;

· крім того, неможливо гарантувати зменшення заангажованості та корупції судових органів. Слід врахувати те, що при розгляді справ, що передбачають довічне позбавлення волі, не виключена можливість тиску на присяжних (у тому числі й фізичного).

При введенні в дію інституту суду присяжних в Україні в сучасних умовах також потрібно врахувати багато чинників, а саме:

· удосконалення системи фінансування судової гілки влади та створення такої матеріальної бази, що надасть можливість створити дійсно незалежну судову систему та викорінити корупцію з лав найголовнішого органу, який забезпечує захист прав та свобод людини та громадянина, здійснює захист законних інтересів юридичних осіб, суспільства.

· створення досконалої системи, що надасть можливість отримати достатній рівень знань, під час навчання застосувати максимально жорсткі вимоги, що нададуть змогу виключити можливість допуску до посади присяжного осіб, що не мають достатніх знань для того, щоб вирішувати не лише справи з середнім рівнем складності, але й бути компетентними у вирішенні складних справ.

· створення правових умов необхідних для запровадження суду присяжних в Україні

· моральної свідомості громадян та менталітету народу нашої держави.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що запровадження даного інституту в національну судову систему можливе лише за умов існування в державі політичної та соціальної рівноваги, а також за умови громадського сприйняття даного інституту. Враховуючи зарубіжний досвід потрібно врахувати як всі позитивні так і негативні риси функціонування інституту суду присяжних перш ніж запроваджувати його в національній судовій системі, але якщо запровадження даного інституту розглядати з позиції розбудови громадянського суспільства, то даний інститут є звичайно необхідним правовим елементом.

1. Журнал «Підприємство, господарство і право».—2001.--№6.—С.102-105.

2. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія, практика. - К., 2004. — С. 484-485.

3. Текст Русской правды на основании четырех списков разных редакций/ Под ред. Н. Калачева. Четвертое издание.- СПб. Типография М.М. Стасюлевича, 1889.—С. 2, 9, 14-15

4. Статут Вялікага Княства Літоускага 1588: Тэксты. Даведнк.Камэнтаыі.- Мінск: Беларуская савецкая энцыклапедыя імя Петруся Броукі, 1989.—С.448.

5. Леонтович. Русская Правда и Литовский Статут, в видах настоятельной необходимости включить литовское законодательство в круг истории русского права. Университетские известия.- № 3.- Март. К.: В университетской типографии, 1865. - С.18; Падох Я. Суди і судовий процес старої України.- Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Шевченка, 1990.-С.12-13; Лащенко Р.Лекції по історії українського права. К.: Україна, 1998.- С. 136-137.