Історія/3. Історія науки і техніки
К.і.н. Бородай І.С.
Інститут розведення і генетики
тварин, Україна
Професор М.П. Чирвинський – основоположник
вітчизняної зоотехнічної науки
У контексті сучасних перетворень, які охопили нашу
країну і пов’язані зі становленням її державності, важливого значення надається
усвідомленню та критичному переосмисленню минулих здобутків. На всіх етапах
історичного поступу Україна була, насамперед, країною аграрною. Вже стала
невід’ємною частиною ментальності українців любов до обробітку землі,
вирощування рослин та тварин. Щодо останнього роль вирішального важеля
селекційно-генетичного вдосконалення племінних ресурсів, забезпечення
продовольчої незалежності країни та заповнення своєї ніші у сталому
загальноєвропейському комплексі відіграє зоотехнічна наука, головне призначення
якої полягає у розробленні комплексу ефективних заходів із розведення, годівлі й
утримання сільськогосподарських тварин.
Становлення наукових основ вітчизняної зоотехнії
започатковане у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Біля її колиски
знаходилися відомі українські та російські вчені: М.Г. Ліванов,
В.І. Всеволодов, О.О. Армфельд, І.І. Калугін,
А.А. Калантар, С.М. Ходецький, І.О. Широких, П.М. Кулєшов, М.Ф. Іванов
та інші, які заклали підвалини її основних напрямів та теорій. Одним із фундаторів
зоотехнічної науки є видатний учений, талановитий освітянин, організатор
сільськогосподарської дослідної справи Микола Петрович Чирвинський (1848-1920).
Запропоновані ним розробки в області годівлі та індивідуального розвитку
сільськогосподарських тварин, стаціонарного вивчення порід овець визнано
пріоритетними у світовій біологічній науці.
Автором даного дослідження поставлено за мету виділити
й охарактеризувати періоди наукової діяльності вченого, узагальнити його
основні напрацювання. Слід відмітити, що дана проблема вже порушувалася
окремими дослідниками, проте цілісності історичної реконструкції життєдіяльності
вченого, особливо його київського періоду, до цього часу не було забезпечено [2, 3, 4]. На думку автора, вирішення поставлених завдань повинно
спиратися на поєднання широкого комплексу спеціальних історичних
(історико-порівняльного, предметно-хронологічного) та загальнонаукових методів
дослідження, залучення низки архівних документів.
Формування наукових
пріоритетів М.П. Чирвинського
розпочалося ще під час навчання в Санкт-Петербурзькому землеробському інституті
(1868-1872), по закінченню
якого він представив письмове міркування «О некоторых свойствах лигнина», за яке
був удостоєний ступеня кандидата сільського господарства. Працюючи 5 років лаборантом
на кафедрі технічної хімії
цього ж інституту, він був
водночас вільним слухачем Воєнно-медицинської академії. Уже в цей період виявляв
особливу зацікавленість питаннями анатомії та фізіології, посилилося і його захоплення
зоотехнією. Результатом такого поєднання стала розробка наукових основ годівлі сільськогосподарських тварин, що ґрунтувалася
на глибокому знанні закономірностей фізико-хімічного механізму процесів травлення [1].
У 1877 р. вченого
відряджають за кордон для ознайомлення з досвідом діяльності перших агрономічних
дослідних станцій та лабораторій при сільськогосподарських школах в Німеччині, Бельгії,
Франції. Після повернення на батьківщину його запрошують до Петровської
сільськогосподарської академії для організації першої в країні кафедри
зоотехнії та читання курсу загального тваринництва. За дорученням Департаменту
землеробства Микола Петрович розробив перше керівництво для цього курсу, яке
видалося настільки вдалим, що
витримало чотири видання і більш ніж 30 років було основним посібником
для студентів вищих та середніх сільськогосподарських закладів. Учений також
ініціював відкриття кафедри
годівлі сільськогосподарських
тварин у складі академії, надаючи годівлі роль вирішального
важеля на шляху вдосконалення вітчизняного тваринництва [6].
Знаменною віхою у житті М.П. Чирвинського
став захист дисертації 13 лютого 1883 р. «Об образовании жира в животном
организме», за яку йому присвоєно ступінь магістра сільського господарства. Керуючись
класичними фізіолого-хімічними методами, він
переконливо спростував пануючу на той час у світовій
біологічній науці гіпотезу відомого німецького фізіолога, професора Мюнхенського університету К. Фойта щодо заперечення участі вуглеводів в утворенні жирів.
Значним внеском у світову науку про годівлю сільськогосподарських тварин стали
науково обґрунтовані М.П. Чирвинським основи жироутворення в організмі. Фактично цією
роботою вітчизняна зоотехнічна наука декларувала своє право на існування та
самобутність [1].
Іншою знаковою подією московського періоду
наукової діяльності вченого стала участь у відомій експедиції академіка
О.Ф. Міддендорфа у 1883 р. Це було перше масштабне обстеження вітчизняного
тваринництва, яке дало змогу з’ясувати його стан та розкрити деякі закономірності
впливу годівлі на ріст і розвиток тварин. Участь у експедиції спонукала М.П. Чирвинського до
поглибленого вивчення проблем росту і розвитку, в результаті чого він дійшов
висновку, що для поліпшення стану вітчизняного тваринництва важливо, перш за
все, створити відповідні умови, а не захоплюватися завезенням іноземної худоби та
її схрещуванням із місцевою.
Згідно з рішенням ради Петровської
сільськогосподарської академії 11 березня 1883 р. вченого затвердили на посаді
екстраординарного, а в 1891 р. – ординарного професора на кафедрі зоотехнії. У
1894 р. після закриття академії його обирають членом Ученого комітету Міністерства
землеробства і державних маєтностей, а також завідувачем бюро зоотехнії. На
жаль, робота в міністерстві не приносила вченому цілковитого задоволення,
оскільки він не міг продовжувати своїх експериментальних досліджень [4].
На цьому етапі усебічно розкриваються
організаторські здібності М.П. Чирвинського, що позначилося в організації
цілого ряду сільськогосподарських виставок та з’їздів, проведення яких він
вважав першочерговим заходом на шляху подальшого розвитку дослідної справи в
країні. Зокрема, у 1895 р. він очолив відділ тваринництва на Всеросійській
виставці в Нижньому Новгороді. Цього ж року брав активну участь у роботі
Всеросійського з’їзду сільських господарів у Москві. За розпорядженням
Міністерства землеробства і державних маєтностей його призначили членом
особливої сільськогосподарської комісії для попереднього розгляду заключень і
клопотань Московського сільськогосподарського з’їзду.
20 лютого 1895 р. вченого відряджають за
кордон для закупівлі племінної худоби. Упродовж 1895-1896 рр. він проводить
спеціальне обстеження грубововнового вівчарства в південній частині Росії та Бессарабії.
У квітні 1898 р. вивчає стан господарств зі зразковим скотарством в регіоні, що
обмежувався на півночі Московсько-Нижньогородською залізничною лінією, зі сходу
– Волгою, із заходу – лінією залізничної дороги Москва – Рязань – Вороніж –
Ростов-на-Дону, на півдні – передгір’ям Кавказу [1].
У серпні 1898 р. за
рекомендацією К.А. Тімірязєва вченого запросили до щойно відкритого
Київського політехнічного інституту (КПІ). У його складі функціонувало
сільськогосподарське відділення – один із перших галузевих вищих учбових осередків
на території України. На цьому
етапі М.П. Чирвинський виявив себе не лише як талановитий учений та
педагог, а й як невтомний новатор і організатор цього нового учбового закладу. У серпні 1898 р. за наказом
Міністерства фінансів та Департаменту торгівлі і мануфактур його призначають на
2 роки деканом сільськогосподарського відділення,
водночас обирають секретарем Ученої Ради
інституту. У серпні 1900 р. затверджують деканом сільськогосподарського
відділення на 4 роки, а в 1905
р. – першим виборним ректором. У вересні 1905 р. Миколу Петровича
обирають директором КПІ. Утім, адміністративна робота
не приносила йому задоволення, тому 30 липня 1904 р. він відмовився від посади декана
сільськогосподарського відділення. Через
непорозуміння, що виникли навколо
питань управління вищою школою між ученим та Міністерством фінансів, 15 червня 1906 р. він був вимушений залишити посаду
директора інституту. У березні
1911 р. Міністерство торгівлі і
промисловості, у
підпорядкуванні якого тоді знаходився інститут, затвердило рішення щодо присвоєння М.П. Чирвинському звання заслуженого
професора. У 1916 р. він пішов у відставку, залишивши за собою курс з вівчарства, і
в наступні роки займався переважно науково-дослідною роботою [1].
Упродовж
київського періоду вчений очолював лабораторію тваринництва, читав
курси загальної зоотехнії та вівчарства. На сільськогосподарському відділенні
діяли створені ним зразкова кафедра загальної зоотехнії із кабінетами та
лабораторією, скотарським двором і вівчарнею. Щодо
останньої вченому вдалося зібрати біля 100 овець більш ніж 30 порід та типів,
які були поширеними на той час в країні. Це дало змогу зробити заняття з
вівчарства більш наглядними, розкривало широкі можливості для порівняльного
вивчення наявного племінного матеріалу. Більшість тварин були відібрані вченим
особисто на першій всеросійській виставці в Москві 1912 р. і являли собою її кращі
експонати. У 1915 р. як результат 12-річної кропіткої праці виходить монографія професора
М.П. Чирвинського та лаборанта В.Б. Єлагіна «Разводимые в России породы
грубошерстных овец», яка стала першою капітальною працею зі стаціонарного
вивчення вітчизняного вівчарства. Ученим здійснено детальний опис і
класифікацію грубововнових овець. Порівняльне спостереження за особливостями
волосяного покриву різних порід овець дало змогу з`ясувати їхнє походження і
особливості завитків смушків [7].
Попри
занятість педагогічною роботою, вчений продовжував брати активну участь у
експедиційних обстеженнях тваринництва, сільськогосподарських з’їздах та
виставках. Зокрема, в червні-серпні
1899 р. він вивчає стан каракулівського, манічевого та цигайського вівчарства в
Полтавській губернії. У 1901 та 1902 рр. бере участь в організації з’їздів
діячів сільськогосподарської дослідної справи в Санкт-Петербурзі.
Увесь київський
період був присвячений вивченню питань розвитку й росту кістяка під впливом різних
умов годівлі. Микола Петрович дослідив остогенез у другій половині ембріонального
і в постембріональному періоді, розробив порівняльні таблиці лінійного
розвитку, зміни пропорцій та структури кісток. При цьому ставилася мета
порівняти характер впливу задовільної та мізерної годівлі тварин у молодому віці на ріст
кісток черепа, тулуба і кінцівок, а також продуктивність тварин.
Порівнюючи ріст скелета та його окремих частин
у різні періоди онтогенезу, а також вплив на нього різних режимів годівлі,
вчений сформулював положення, за яким при тимчасовому голодуванні першочергово
затримуються у рості ті частини скелета, для яких характерна найбільша
швидкість росту (для цього періоду). Це положення увійшло в зоотехнію як закон М.П. Чирвинського. Дещо
пізніше воно було розширене А.О. Малігоновим, який довів, що не тільки
частини скелета, а й інші частини організму (органи і тканини), що ростуть
інтенсивніше, у період голодування недорозвиваються більше.
Експериментальні дослідження вченого поклали
початок науковому вивченню проблеми компенсації недорозвитку тварин. На
прикладі овець і свиней він довів, що вплив недостатньої годівлі позначається
не лише в ранньому віці, а й у наступні періоди, і вже ніколи не компенсується [5].
У 1909 р.
з’являється класична праця М.П. Чирвинського «Развитие костяка овец при
нормальных условиях, при недостаточном кормлении и после кастрации», а в 1926
р. уже після його смерті виходить подібна публікація по свинях. У своїх дослідженнях
він вивчав не лише норму росту, а й, головним чином, ті зрушення, які
спостерігав при зміні умов зовнішнього середовища, перш за все годівлі. М.П. Чирвинський
один із перших дійшов висновку, що мінливість тварин необхідно вивчати під
впливом умов середовища, це дасть змогу наблизитися до вирішення проблем
управління їхнім індивідуальним розвитком. До числа найбільш важливих зовнішніх
факторів відносив: клімат, годівлю та тренінг органів.
Підсумовуючи
вищесказане, слід відмітити, що творчий шлях вченого об’єднав кілька етапів,
кожен з яких пов’язаний із розробкою окремих наукових напрямів. Зокрема, санкт-петербузький
період позначився обґрунтуванням наукових основ годівлі. Московський період
пов’язаний з дослідженням фізіологічних процесів жироутворення в організмі.
Упродовж київського періоду вченим розвинуто теорію індивідуального розвитку
сільськогосподарських тварин та розроблено методику стаціонарного вивчення різних
порід овець. Пошуки вченого з вивчення росту і розвитку тварин були
проведені на 30-40 років раніше подібних досліджень у зарубіжних країнах і
принесли йому світову відомість. Вони слугують вихідним пунктом для сучасних
онтогенетичних досліджень сільськогосподарських тварин.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Державний архів м. Києва. – Ф. 18. – Оп. 2. –
Спр. 284. – 240 арк.