Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Свінціцька В.М., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Загальні поняття культури мовлення.

Головними теоретичними засадами культури мовлення є осмислення мовної норми, значення про функціональні стилі літературного мовлення; усвідомлення взаємозв'язків системи мови, структури мовлення і немов-леннєвих (екстралінгвістичних) структур. Практичними засадами культури мовлення треба вважати систематичність знань, їх постійне поглиблення, інтерес, увагу до мови взагалі і до рівня власного мовлення зокрема, по-ліфункціональність мовленнєвої практики й переконаність у суспільній значущості високого рівня культури мовлення народу.

Серед тлумачень, які наводять енциклопедичні видання щодо культури мовлення, привертає також увагу така трактовка. Культура мовлення - один із виявів вихованості й освіченості людини. Культура мовлення - це культура мислення, дотримання усталених норм вимови й побудови фраз. Людина, що прагне оволодіти культурою мовлення, не повинна вживати жаргонних виразів, вульгарних, грубих слів; вона піклується про збагачення свого лексикону, звільняється від слів-паразитів, стежить за інформацією і правильним наголосом. Культура мовлення виховується школою, а також через літературу, засоби масової інформації, користування словниками, енциклопедіями. Вона є важливим чинником успішної професійної діяльності, надає особі впевненості в собі, у своїй здатності переконувати людей.

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови небайдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов.

Серед основних причин недостатнього рівня культури мовлення можна назвати такі:

1. Більшість сучасних учнів мало читає, у тому числі художніх текстів; окремі мовці не володіють навичками швидкого і осмисленого читання, у них слабо розвинені почуття естетичного задоволення від спілкування з книжкою.

2. Вік технократії виробив у багатьох людей байдужість до гуманітарних наук, зокрема до мови як предмета шкільної програми.

3. Практика білінгвізму спричиняє у деяких мовців численні явища інтерференції, звільнитися від яких можна лише за умови глибокого знання систем обох мов.

4. Відсутність в окремих людей навичок користування довідковою літературою (словниками, довідниками та ін.), а часом і недостатність таких видань зумовлюють консерватизм знань, поступову тенденцію до їх зниження.

5. Одним із найефективніших засобів формування загальнонародної мовленнєвої культури є добрий зразок. Це не тільки твір класика, сучасного майстра художнього слова, а й передусім мова батьків - у сім'ї, вихователя - у дитячому садку, вчителя - у школі.

6. Недопустимість «модних віянь» у мовленнєвій практиці суспільства ще не означає цілковитої відсутності таких віянь, отже, і можливості потрапити під їх вплив окремих мовців.

Таким чином, щоб підвищувати рівень мовленнєвої культури необхідно:

- шанувати мову, якою спілкуємося, і людей, з якими спілкуємося;

- багато читати - творів різних стилів, майстрів індивідуального художнього стилю;

- намагатися, користуючись практично кількома мовами, добре оволодіти нормами кожної з них, осмислити їх специфіку, не допускати змішування мовних явищ, виправляти прояви інтерференції;

- незалежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм, які фіксуються у нових виданнях словників, правописних збірниках та ін.;

критично і творчо ставитися до написаного і промовленого слова, звіряючи його з усталеними нормами і з практикою визнаного зразка;

- не захоплюватися «модними» тенденціями, які властиві окремим виданням, деяким авторам або соціальним чи професійним групам людей (наприклад, у вживанні іншомовних слів, жаргонізмів, термінологізмів, «телеграфного» стилю мовлення, нарочитої спрощеності тощо).

Кожна людина незалежно від віку, статі прагне досягти високого рівня культури мовлення. Для цього потрібно: постійно тренувати пам'ять, удосконалювати навички логічного мислення, ніколи не припиняти процес пізнання; навчитися чути себе (навіть тоді, коли пишеш), слухати співбесідника, прислухатися до мовлення різних вікових, професійних, соціальних груп населення - вчитися у них різноманітності мовлення; багато читати творів різних стилів, їх різновидів і творів письменників різних епох і народів; бездоганно засвоїти лексичні, граматичні, орфоепічні норми літературної мови, її правила, користуватися ними осмислено, творчо, володіти навичками відбору мовних засобів; постійно стежити за новою довідковою літературою (словниками, правописними збірниками, довідниками) з метою корекції набутих раніше знань відповідно до вимог часу; мати бездоганне мовлення, адже мова - це передусім те, що звучить, що ми вимовляємо і чуємо, а вже потім те, що пишемо, бачимо, тобто залежить від живого слова.