Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Савчук В.М., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Дидактичний аналіз сучасних графічних засобів.

Найчастіше основні види сучасних графічних засобів поділяють на три групи (О.Д.Ботвінніков, О.М.Кабанова-Меллер, І.С.Якиманська): наочні., або ще реалістичні (рисунки, фотографії); умовно-схематичні (креслення, ескізи, схеми, діаграми, графіки); символічні (знаки і символи).

Головням критерієм для такої класифікації є ступінь абстрагування зображення від реального об’єкта, а також можливість переходу від одного зображення до іншого, що дає можливість порівнювати умови, у яких здійснюється створення образів, оперування ними, виявляти ступінь складності роботи з ними. У ці й класифікації вказані ті види засобів, які мають відношення лише до технічної діяльності. Тому з першої групи виключено картини, а з другої – географічні і топографічні карти. На нашу думку, існуюча класифікація занадто спрощена і, в основному, за рахунок значного укрупнення другої групи. Дійсно, віднесені до другої групи графічні засоби характеризуються певною умовністю. Але разом з тим вони різняться між собою рівнем умовності, не всі з них можуть бути названі схематичними. Зображення на кресленнях і ескізах виконуються методом ортогонального проеціювання. Знаючи умовності цього методу, за ортогональними зображеннями на кресленні завжди можна уявити дійсну форму зображеного об’єкта. Зображення на схемах є ще більш умовними, їх утворюють не на проекційній основі, і тому вони не пов’язані ні з формою, ні з величиною зображуваних об’єктів. Графіки і діаграми взагалі не мають нічого спільного як з кресленнями, так і з схемами.

Виконаний нами аналіз відмінностей між всіма відомими графічними засобами та процесів створення на їх основі образів про технічні об’єкти дає підстави поділяти сучасні графічні засоби на п’ять окремих груп: 1) наочні зображення; 2) технічні креслення; 3) технічні схеми; 4) графіки і діаграми; 5) знакові моделі. Кожен з цих видів графічних засобів характеризується різними співвідношеннями в них наочних і понятійних елементів, поступовим підсиленням одних і послабленням інших.

Найбільша відмінність між образами, створюваними на різній графічній основі, полягає в ступенях їх узагальнення. Тому це питання має важливе значення для вдалого вибору графічного засобу залежно від конкретних виробничих умов чи потреб навчального процесу. Як відомо, у просторових образах, що виникають на графічній основі, можуть відтворюватись просторові залежності цілком конкретного предмета: його положення на площині, форма, величина і т. ін. Але в них же можуть відтворюватись і просторові властивості, притаманні різнорідним предметам, а також їх стану (переміщення, обертання тощо). У першому випадку просторові зв’язки можуть легко визначатись емпірично, тобто виділятись із конкретного предмета, який сприймається почуттям або уявляється по пам’яті.

У другому випадку вони конструюються теоретично, у вигляді різних просторових схем. Їх можна виділити лише шляхом уявного перетворення предметів, моделювання просторових властивостей і відношень. У цих образах відтворюються і узагальнюються не тільки ознаки, які наочно знаходять прояв у самих предметах, але в «приховані», такі що не лежать на поверхні властивості і відношення. Наприклад, різні за зовнішнім виглядом (формою, величиною, конструктивним оформленням) прилади можуть мати однакову електричну схему. Ця спільність не може бути виявлена емпіричним шляхом, на основі сприйняття кожного конкретного приладу. Вона стає наочною через спеціальну просторову модель - електричну схему. Схема може бути «реалізована» в образі конкретного приладу, але тоді вона неначебто розчиняється в його конструктивних особливостях. Образ цієї схеми теж «перевтілюється» в інший образ, більш конкретний, менше умовний і тим самим перестає існувати як самостійний, але при необхідності він знову може актуалізуватись.

У просторових образах фіксується геометричні особливості статичних предметів, тобто те, чим відрізняється один предмет від іншого: форма, величина, просторове співвідношення частин і цілого, положення на площині чи у просторі. Але у них може фіксуватись спосіб перетворення об’єктів, тобто процес їх динаміки. При цьому міра спільності образу, що фіксує спосіб перетворення, також може бути різною. Наприклад, можна уявити, як буде змінюватись положення при його повороті на певний кут навколо якоїсь пов’язаної з ним осі. Але можна уявити це переміщення і відносно якогось об’єкта, яким може бути реальний предмет.

Одиничний образ конкретного об’єкта, який виникає на основі його безпосереднього сприйняття, вже можна вважати узагальненим, через те що він відображає різні варіативні враження про його просторове положення відносно спостерігача.

Образ, створений на основі умовного графічного зображення - це образ-схема, яка відтворює у своєму змісті найбільш загальні просторові властивості і відношення, часто властиві цілому класу однорідних об’єктів. Образ-схема у свою чергу породжує цілу низку і інших образів, більш наочних і конкретних. Наприклад, за кресленням зубчастого колеса можна створити образи різних конкретних зубчастих коліс, які можуть відрізнятись між собою матеріалом, призначенням і т. ін.; але які мають однакову геометричну форму, розміри, конструктивні особливості.

Таким чином, образне мислення може оперувати і просторовими образами одиничних об’єктів, і узагальненими образами-схемами. Ці образи в процесі користування різними графічними зображеннями не виникають поруч один з одним, незалежно один від одного. Навпаки, відбувається постійне перекодування образів у вигляді переходів від предметних образів до зображень (наочних, проекційних, схематичних і т.п.), які фіксують не тільки «речові» властивості об’єктів, а й їх стан, процеси, що в них відбуваються, зв’язки і залежності, просторові і структурні відношення, безпосередньо не пов’язані з самою «речовинністю» і не співвіднесені з нею.