Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Рябокрис В.М., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Самостійна пізнавальна діяльність учнів та її структурні компоненти.

Процес розв’язання завдання може бути для особистості самостійним, якщо він ініціюється суб’єктом на початку розв’язання, а також самостійно ставиться проблема, знаходиться суперечність, виявляється мета, тобто здійснюється надситуативність під час розв’язування. Але й розв’язання вже поставленого учителем завдання також може бути для суб’єкта самостійним за умови прояву в процесі такого розв’язання «Я - включеності» суб’єкта - виникнення нових цілей у рамках завдання, розумового перетворення надситуативності. Це підтверджує те положення, що самостійна пізнавальна діяльність завжди є активною, але активна пізнавальна діяльність не обов’язково самостійна.

Акцентуючи увагу на трактуванні змісту і поняття «самостійна пізнавальна діяльність», деякі автори звертають увагу на те, що результати аналізу процесу мислення й індивідуального пізнання учнів у навчанні, з’ясування взаємозв’язку і єдності мислення і знання як компонентів пізнавального процесу дають підстави розглядати поняття «самостійна діяльність» як процес відбиття і перетворення явищ об’єктивної дійсності в свідомості учнів, що зовні характеризується такими структурними компонентами:

1) виділення мети діяльності:

2) визначення предмета діяльності:

3) вибір засобів діяльності.

Автори роблять висновки, що головна ознака самостійної діяльності, яка виражає її сутність, полягає зовсім не в тому, щоб працювати без сторонньої допомоги, а в тому, що мета його діяльності одночасно містить у собі функцію управління цією діяльністю. З таких позицій самостійна робота постає як засіб організації навчального чи наукового пізнання учня і як форма виявлення ним певного способу діяльності стосовно виконання відповідного навчального завдання з метою одержання нових знань або поглиблення і впровадження уже існуючих знань у практичну діяльність.

На нашу думку, роль самостійних занять важлива не тільки тому, що в межах навчальної майстерні неможливо дати (і засвоїти) масу знань, яка постійно збільшується та змінюється. Є й інші і більш вагомі причини.

По-перше, будь-яка навчальна діяльність включає елемент самостійної роботи в тому розумінні, що засвоює людина навчальний матеріал завжди сама.

По-друге, самостійна робота із зрозумілих причин передбачає найбільше розмаїття форм діяльності тих, хто навчається, а, отже, забезпечує найбільш високий рівень засвоєння навчального матеріалу.

По-третє, лише самостійна робота з опрацювання навчального матеріалу дає знання і переконання, хоча початок тут може бути покладено іншими заняттями.

По-четверте, самостійна робота є основою майбутньої самоосвіти, формує відповідну мотивацію та навички самоосвіти. У багатьох публікаціях показано, що коли учень не навчиться самостійній роботі з урахуванням як мотиваційного, так і технологічного компонентів протягом навчання, то до фази самоосвіти він так і не переходить або вона дається йому з великими зусиллями.

За самоосвіти обсяг знань кількісно та якісно чітко не визначений, а варіації їх вибирає сам суб’єкт. Відтак за явища, яке ми називаємо освітою, пам’ять працює примусово, за самоосвіти – вільно, а тому ефективніше формується пласт знань. Парадокс полягає в тому, що, навчаючись традиційно, ми переходимо від незнання до знання, а самонавчаючись – ніби навпаки, від знання до незнання, оскільки самоосвіта ніколи не закінчується, ніколи не «ставить крапку», а завжди намагається зазирнути далі, бо «це цікаво», «просто захотілося дізнатися про…» і т.п.

Найчастіше, звичайно, освітній і самоосвітній процеси проходять у людині одночасно. Міра співвідношення цих процесів і є мірою таланту людини.

Самостійне пізнання будується по-різному залежно від того, в системі супутньої чи автономної самоосвіти воно реалізовується.

В умовах супутньої самоосвіти самостійне пізнання може бути, а частіше за все і є, неповним, оскільки деяких знань учні набувають у процесі навчальної роботи. При самостійному оволодінні додатковою до навчального матеріалу інформацією учень звичайно спирається на конкретні уявлення, які він отримує про даний предмет на заняттях, які він виконує під керівництвом вчителя. Він включає знання, що отримуються самостійно, в систему, сформовану на занятті, що дає можливість проконтролювати і ще раз осмислити їх у навчальних умовах.

Таким чином, у самостійному пізнанні учні починають дуже тонко і різноманітно відчувати необхідність практичної дії. Для того, щоб забезпечити цю необхідну ланку пізнання, вони повноцінно використовують можливості занять, відвідують гуртки тощо.