Понікаровська Н. А., Подоляка М. О.

Харківська гуманітарно-педагогічна академія, Україна

Флейта в складі симфонічного оркестру

         Флейта є одним з найдавніших музичних інструментів. Само слово флейта, у давнину застосовувалося для визначення всіх духових інструментів, незалежно від їх особливостей та характеристик. О зовнішньому вигляді та характеристиках флейт, що були створені до 1500 року, майже нічого не відомо. Приблизно у 1670 році з’являються флейти з конічним каналом та одним ключем, приблизно у 1720 з’являються флейти з чотирьох частин, починаються експерименти з удосконалення інструменту, саме для таких починає з’являтися композиторська музика.

          Поняття «симфонічний оркестр» з’явилося в епоху класицизму, в час коли жили та створювали свою музику К. Глюк, Й. Гайдн, В. Моцарт. Але з’явилось воно вже після того, як композитори в партитурах стали закріплювати за кожною оркестровою партією конкретний інструмент. Ще на початку ХVІІ століття, у К. Монтеверді (опера «Орфей») перед кожним номером лише перелічувалися інструменти що могли виконувати цю партію. Тобто музиканти самі обирали собі партії. Тому в різних театрах одна і таж опера могла виконуватися по різному. Ж. Люллі, був ймовірно першим, хто писав музику для визначеного складу.

         На протязі ХVІІ – першої половини ХVІІІ століть, формується першооснова оркестру – група струнних інструментів. Поступово добавлялися інструменти групи дерев’яних духових – гобої, фаготи.

         К. Монтеверді в опері «Орфей» в групу духових інструментів включає лише одну маленьку флейту, яка виконує пастуші наспіви, придаючи пасторального колориту деяким сценам. По мірі розвитку оркестру, роль флейт зростала. Першим композитором, хто включив її до основного складу оркестру як постійний інструмент, був Ж. Люллі (опера «Ізіда»).

         Флейта, як і інші музичні інструменти, має своє «амплуа». По-перше це пастораль – образна сфера ідилії, звук пастуших ріжків та дудочок, свірельні пісні, мелодій пастухів та Богів. Елементами що доповнюють пасторальне звучання є прийом відлуння, імітування птичого співу та іншим голосам природи. Прикладом такого твору є «Пасторальна симфонія» № 6 Л. Бетховена.

         По-друге це любовно-ліричні переживання, особисті трагедії. Прикладами розкриття саме цієї сторони образотворчих можливостей флейти, це музика К. Глюка, Й. Брамса, П. Чайковського, Д. Смірнова.

         Флейта завжди асоціювалася зі сферою піднесеного, в ній уособлюється робота Деміурга, сфера духовного. Найвідоміший твір Й. Словенського «Східна симфонія» добре розкриває таке її амплуа, що знаходить відображення у назвах частин: «Язичники», «Буддисти», «Християни», «Мусульмани» тощо.

         Ще однин образ, з яким по більшій мірі асоціюється флейта-пікколо, це образ воїна. Флейта бере участь у воєнних оркестрах; за допомоги флейт та ударних у арміях подавалися сигнали до атаки та відступу; походи козаків супроводжувалися співом та грою на сопілках. Героїчний образ розкриває «Ленінградська симфонія» Д. Шостаковича, опера «Війна та Мир» С. Прокофьева, симфонічна поема «Салават» А. Ключарева.

         Н. Римський-Корсаков характеризував флейту наступним чином: «Тембр холодный, наиболее подходящий к мелодиям грациозного и легкомысленного характера в мажоре, и с оттенком поверхностной грусти в миноре».

         Флейта, завдяки своїм засобам виразності, здатна блискуче зображувати природу, наприклад поетичний мотив Снігуроньки з однойменної опери Н. Римського-Корсакова, або ансамбль в балеті П. Чайковського «Лускунчик». У V дії опери Ж. Рамо «Іпполіт та Арицея» флейта виконує «Арію Солов’я», велику палітру емоцій розкриває цей інструмент у операх К. Глюка «Орфей» та «Армида».

         Звуки низького регістру, які створюють відчуття оксамитового, глибокого звуку, використовує Ф. Мендельсон у «Скерцо» із «Сон в літню ніч». Технічні можливості інструменту демонструє Д. Россіні в опері «Вільгельм Телль», Д. Майербер в «Гугенотах».

         Приблизно наприкінці XVIII століття закріпився класичний склад симфонічного оркестру, основою для якого слугували партитури Г. Бнрліоза та Ф. Ліста. До складу сучасного симфонічного оркестру входить більше ста музикантів, а сам оркестр поділено на три основні групи: струнну, духову (яка в свою чергу складається з двох підгруп – мідних та дерев’яних інструментів), та групу ударних інструментів.

         Флейта вважається найбільш рухливим інструментом групи дерев’яних духових.

         Починаючи із ХVІІІ століття флейта користується великою повагою та любов’ю як слухачів, так і композиторів та музикантів. Вона стала невід’ємною частиною оркестрів практично всіх складів, та органічно увійшла у музичну культуру сучасності.

Література:

1.     Ливанова Т. История западноевропейской музыки до 1789 г. / Т. Ливанова, М; Спб: Государственное музыкальное издательство, – 1940. – 816 с.

2.     Музыкальная энциклопедия в IV томах, Т ІІІ / Глав. ред. Ю. В. Келдыш, М: «Советская энциклопедия», 1976. – 1102 с.

3.     Музыкальный энциклопедический словарь / Глав. ред. Ю. В. Келдыш, М: «Советская энциклопедия», 1990. – 672 с.

4.     Платонов Н. Школа игры на флейте / Н. Платонов, М: «Музика», – 1983 – 156 с.

5.     Словник музичних термінів / Рец. І. А. Котляревський, А. І. Муха, К: «Музична Україна», 1988. – 262 с.

6.     Уилсон Р. История Флейты / Р. Уилсон, Барнаул: БК, – 2009. – 194 с.