Л.О. Голубнича

Кандидат педагогічних наук, доцент

Національний Університет «Юридична Академія України імені Ярослава Мудрого»

ІДЕЇ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ 20-ТИХ РР. ХХ СТ.

Набувши незалежності, Україна вступила на демократичний шлях розвитку, що спричинило зміну пріоритетів у багатьох сферах життя. Сучасна українська система освіти теж знаходиться на етапі змін: від пріоритету знаннів до пріоритету особистості дитини. Цілеспрямоване формування активної, творчої та вільної особистості, здатної миттєво та адекватно реагувати на дійсність, що швидко змінюється, схильної до непереривної самоосвіти й самовдосконалення, орієнтованої на цінності правового демократичного суспільства є головною метою сучасної школи, згідно з Законом України «Про загальну середню освіту» (04.06.2008).

У зв’язку з реформуванням шкільної освіти зростає інтерес до інноваційних технологій навчально-виховного процесу, які вже були випробувані закордонними та вітчизняними освітянами. Бо тільки вивчивши уроки історії: помилки та здобутки попередніх поколінь, їхній досвід, ми зможемо якнайкраще трансформувати систему нашої шкільної освіти. Тому нам вважається корисним та цікавим звернутися до досвіду, що був добутий українською школою у 20-ті рр. ХХ століття, яка в той час теж змінювала пріоритети: поверталася обличчям до дитини, опинившись в стадії переходу до нового світогляду, нової формації.

Початок минулого століття для України характеризується багатьма подіями: Перша Світова війна, революції, відродження української державності, громадянська війна та встановлення радянської влади. Становлення української національної освітньої системи відбувалося в скрутний час. Але незважаючи на всі труднощі вітчизняні освітяни були переповнені надіями на появу нової школи, зміну педагогічної парадигми. Експерименталізм, що витав, здавалося, в педагогічному повітрі, можна простежити в роботах О. Музиченка, С.Постернака, С.Русової, С.Соколянського, М. Скрипника, Я. Чепиги та ін. У пошуках ідей для створення нашої школи українські вчені (С.Ананьїн, Я. Мамонтов, О.Музиченко, С. Русова, С. Сірополко, Я.Чепига та ін.) широко вивчали й закордонну педагогічну теорію та практику, щоб взяти з неї все цінне і корисне, що набуло людство.

Особливої уваги з боку українських та російських педагогів було привернуто до американського опиту. Так, В.В. Кумарін у вступній статті до перекладу роботи Джона та Евеліни Дьюі «Школа и будуще» зазначив зацікавленість американськими педагогічними ідеями не тільки діячів освіти, алей найвищих керівників Росії: «Луначарський, за порадою Ілліча, замість “прусської моделі” ввів американську. Леніну дуже хотілося, щоб пролетарські дітлахи зростали здоровими, не витали у хмарах “всебічного розвитку особистості” (що таке “особистість” та скільки в неї сторін – хто знає, нехай підніме руку), а як можна раніше розпізнавали своє покликання і не бовталися у життєвій ополонці як круглі відмінники». [8, c.239] За оцінкою В.І. Малініна американська школа на початку ХХ століття була однією із головних тем в російських педагогічних виданнях про зарубіжну освіту.[10, с. 111].

Відомо, що до недавнього часу Лівобережна Україна входила до складу спочатку Царської Росії, а потім (після трьох років незалежності) до військово-політичного союзу з Росією і, нарешті, з 30 грудня 1922р. – до СРСР. Україна мала на той час єдиний педагогічний простір з Росією, але в питаннях створення нової народної школи Україна зуміла зберегти на протязі 20-тих рр. незалежність та побудувати власну систему шкільної освіти, аналізуючи та пристосовуючи до місцевих умов зарубіжні педагогічні ідеї.

В.О.Сухомлінська, яка займалася проблемами українського шкільної освіти зазначеного періоду, в навчальному посібнику «Нариси історіі українського шкільництва (1905-1933)» писала про те, що американська реформаторська педагогіка мала суттєвий вплив на формування української школи у 20-тих рр. ХХ століття. [4]. Подібні виводи роблять й інші дослідники даного аспекту історії педагогіки (В.О.Коваленко, О.Ю.Рогачова та ін.) [2; 11]. Так, вітчизняні педагоги початку минулого століття (І.Бровер, А.Володимирський, О.Залужний, М.Зарецький, Я.Мамонтов, В.Прототопов, С.Русова, І.Соколянський, Я.Чепига та ін.) ретельно вивчали та критично аналізували філософсько-педагогічні праці найвідомішого американського філософа та педагога Джона Дьюі (1859-1952). Для прогресивних педагогів був цікавим досвід «живих реформаторських шкіл», створених Дж. Дьюі та його послідовниками. Деякі з робіт, в котрих були викладені прагматичні ідеї Дьюі, його думки про школу та її місце в суспільстві, описано інноваційні методи викладання та виховання у школі-лабораторії Дьюі та школах його послідовників, були перекладені на російську мову ще у кінці ХІХ та на початку ХХ сторіччя: Дж. Дьюі «Мое педагогическое кредо» (1897), «Школа и общество» (1907), «Педагогика и психология мышления» (1919), «Введение в философию воспитания» (1921), «Школа и ребенок» (1923), «Школа и общество» (1925), Дж. і Ев. Дьюі «Школы будущего» (1922), Ев. Дьюі «Дальтонский лабораторный план» (1924), Е.Паркхерст «Воспитание и обучение по Дальтонскому плану» (1924), Е.Коллінгс «Опыт работы американской шкоды по способу проектов» (1926), У. Кілпатрик «Метод проектов» (1924), «Основы метода» (1928), «Обучение в условиях меняющейся цивилизации» (1930).

Серед головних положень педагогічної теорії Дж. Дьюі та його однодумців: - першість особистого досвіду дитини в оволодінні знаннями;

- процес навчання та виховання є активним з боку дитини й проходить під час виконання конкретної практичної роботи, або ігрової діяльності;

- головними в навчанні та вихованні є діти, інтереси та нахили котрих слід використовувати при організації самостійної пізнавальної діяльності;

- діяльність учнів у школі повинна бути спрямована на набуття конкретних знаннів та досвіду, необхідних для майбутнього активного й успішного громадянина у суспільстві;

- школа «слухання» повинна бути замінена школою «діяльності», а теоретичні дисципліни – практичними, в будь-якому випадку кількість теорії потрібно суттєво скоротити, - українських освітян підкупала увага до вивчення особистості дитини, вимога враховувати її інтереси та схильність, цікавила організація самостійної роботи учнів, заміна пасивних форм навчання активними.

Так, Я.Чепига у 1919р. у своїй роботі «До трудової вільної школи» писав: «Діти в праці й в русі завжди веселі й радісні: це їх стихія… Стара школа … примушувала дітей цілі години нерухомо сидіти, слухати і дивитись, замість того, щоб рухатись і самій творити, діяти. …коли б школа могла зруйнувати стару систему виховання й освіти, вона б перетворила пекло в рай.» [6, с.1].

За Н.К. Крупською, багато корисного та захоплюючого було для наших педагогів в організації і методиці трудового навчання. [9, т.1, с.335]. Але, насамперед, вони позитивно оцінювали орієнтацію школи Дьюі на життя, що було вкрай необхідно для нової української школи.

Прогресивні педагоги (С.Ананьїн, Я. Мамонтов, О.Музиченко, С.Русова, С. Сірополко, С.Постернак, Я.Чепига та ін.) розуміли необхідність реформування шкільної системи. Вони цілком усвідомлювали, що школа є знаряддям перетворення суспільства. Але ці реформи були викликані не тільки бажанням як скоріше відірватися від старого миру з його світоглядом. Освітяни прагнули змінити саму технологію навчання: залучити учня до активного «створення» самого себе, замінюючи старі репродуктивні методи на активну пізнавальну діяльність. Дослідницькі форми навчання визнавалися більш важливими за зміст освіти. Мріялося про нову ідеальну школу, де б не було ані «зубрячки», ні домашнього завдання, ні навіть оцінок та класів. Народна школа гадалася як «рідна, єдина, трудова, вільна школа, збудована на принципах європейсько-американської педагогіки.» [5, с.4]. «Школа …, яка забезпечить підготовку активних, самостійних людей, готових до трудового життя і озброєних необхідними знаннями та навиками». [7, с.111]. Тому й був узятий курс на прагматичний підхід до освіти, який передбачав першість практичної підготовки учня до дорослого життя, в якості корисного та відповідального громадянина, що вважалося найбільш придатним для української школи того часу.

М.О.Авдієнко. у 1927р. так описував деякі засади української школи. «Дбаючи про те, щоб найкраще пристосувати школу до вимог життя, Радянська влада в початковій освіті здійснює підвалини трудової школи, приділяючи значне місце трудовим процесам та пристосовуючи школи до виробничих потреб населення. Трудові школи мають садки, городи, господарства, майстерні, кузні, теслярні, палітурні тощо.» [1, с.13].

Зміст та методика роботи учнів трудової школи на пришкільних виробництвах змінювались та відповідали віковим особливостям дітей. Так, учні початкових груп (у 20-ті р. поняття «клас» було замінено словом «група», як і в згаданих вище американських реформаторських школах) могли займатися найпростішими роботами по посадці та догляду за рослинами, спостерігати за тим, що сприяє росту та розвитку рослин,які трапляються зміни з рослинами під час їхнього росту. Вчитель відповідав на всі запитання, що виникали в учнів в ході роботи (наприклад, чому так багато різних рослин?, навіщо випалюють бур’ян?, корисна ця рослина, чи ні? та ін.), міг пояснити або запитати щось пов’язане з даним видом праці. Учні другого концентру вже могли виконувати більш складні завдання. Наприклад, побудувати свою роботу так, щоб добитися певного результату будь то на городі чи в майстерні. Учень завжди міг звернутися до вчителя за порадою або з запитанням. Учні сьомої групи вже мали певну підготовку необхідну для виконання опитів. Обов’язок вчителя задовольнити допитливість учнів та сприяти підсиленню жаги до знань. Подібні завдання розвивали самостійність, творчість та ініціативність школярів.

В педагогічних виданнях того часу давалося багато порад учителям з організації трудового навчання в тяжких економічних умовах з використанням комплексного методу, запропонованого зазначеними американськими педагогами. Наведемо приклад: «для дітей початкової групи (першої) можна використати, як тему заняття, казку» про курочку Рябу «…курочка знесла яєчко. Крім курей яйця несуть всі птахи. Несе яйця горобець, ластівка… Дітки, а яких ще птахів ви знаєте? Маленькі птахи несуть маленькі яйця і різних кольорів.

Мишка хвостиком вертнула, і розбила яєчко. Мишка – звірок. Діти, майже всі, добре знають цього звірка. А як він виглядає?

На згадану тему до послуги дітям є під рукою вже замішана глина, папір, олівці, фарби, картон. Хто малюватиме, а хто і виліплюватиме з глини яйця різних птахів, вирізуватиме, малюватиме чи ліпитиме мишу. …

Вищезгадану казочку я узяв за первісну тему навмисне. Тут згадується яйце і миша. І те, і друге по формі своїй дуже схоже, а, взагалі, форма – овал досить відома дітям і раніш.» [3, с. 98-99].

Увесь час продовжувались пошуки шляхів організації навчання в трудовій школі і періодично запроваджувались нові форми і методи останньої. Так, увагу українських педагогів привернув ще один американський метод – метод проектів, розроблений учнем та послідовником Дж.Дьюі У.Кілпатріком. Суть цього методу полягала у набутті знаннів у процесі складання та виконання проекту – практичного завдання, яке ставало складнішим від проекту до проекту. Найбільш корисним в даному методі, відмічала Н.К.Крупська, є те, що він учить планувати, організовувати роботу.[9, т.2, с.561].

Вивчаючи та аналізуючи зарубіжний досвід українська школа 20-тих рр. запровадила наступні ідеї американської педагогіки: - активна пізнавальна діяльність визнавалась вагомішою за теоретичний змістовний матеріал;

- серед засобів навчання перевага віддавалася не пасивним репродуктивним, а дослідницьким методам, коли учень виявляв активність та самостійність;

- контроль з боку викладача замінювався самоконтролем;

- взаємодія вчителів та учнів у навчально-виховному процесі.

Українська система народної шкільної освіти, що склалася у 20-ті року ХХ століття, прийняла й пристосувала деякі реформаторські ідеї американської педагогічної думки та була досить прогресивною для свого часу, що внесло позитивні зрушення у подальшій розвиток усієї держави.

Література

1.Авдієнко М.О. Народна освіта на Україні. – Харків: ЦСУ, 1927. – 101с.

2.Коваленко В.О. Оцінка педагогічних ідей Дж. Дьюі українськими педагогами 20-х років // Психолого-педагогічні науки. – Ніжин: НДПУ, 2003. – С.111-119.

3. Котляренко М. Ручна праця в школі// Вільна українська школа. – 1918 -19. – №2. – С97-103.

4. Нариси історії українського шкільництва. 1905-1933: Навч. Посібник/ О.В. Сухомлинська та ін.; за ред. О.В. Сухомлинської. – К.: Заповіт, 1996. – 304с.

5. Постернак С.П. Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917-1919 рр. – К.: Всеукр. Кооп. Вид-во Союз, 1920. – 127с.

6. Чепіга Я.Ф. До трудової вільної школи // Вільна українська школа. – 1918-19. – №8-9. – С.81-85.

7.Гончаров Л.Н. Н.К.Крупская о школе и педагогике США//Советская педагогика. – 1969. – №3. – С.107-114.

8.Дьюи Дж., Дьюи Ев. Школи будущого // Народное образование. – 2000. – №8. – С.239-244.

9. Крупская Н.К. Педагогические сочинения: в 6-ти т./ Под ред. А.М.Арсеньева и др.. – М.: Педагогика, 1978.

10. Малинин В.И. Джон Дьюи в оценке прогрессивной русской педагогики // Советская педагогика. – 1976. – №6. – С.111-119.

11. Рогачева Е.Ю. Педагогика Дж.Дьюи в контексте разных культур //Педагогика. – 2003. – №8. – С.88-96.