Орел M.В.

Національний гірничий університет, Україна

 

ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ПЕРЕКЛАДАЧА

 

Головним результатом діяльності навчального закладу вищої професійної освіти є випускник − спеціаліст, який володіє рядом компетенцій як інтегративних показників оцінки якості професійної освіти. Нині в Україні проводиться робота по визначенню професійних компетенцій випускників спеціальностей вищої професійної освіти, а також визначаються шляхи їх формування й оцінювання.

Дослідженню питання формування професійної компетентності майбутніх перекладачів присвячені роботи вітчизняних і зарубіжних науковців: Комісарова В., Бархударова В., Міньяр-Белоручєва Р, Халєєвої І. та ін. Особливості формування окремих аспектів професійної іншомовної компетентності висвітлюються в роботах В. Баркасі, Н. Гез, З. Підручної,         В. Шляхової, О. Пометун та ін.

Науковці погоджуються, що формування професійної компетенції перекладача повинно бути спрямоване на забезпечення таких основних функцій: письмової та (або) усної комунікації у різних (або певних) сферах суспільної діяльності; застосування сучасних методів збирання та оброблення інформації, використання глобальних інформаційних мереж, автоматизованих пошукових систем, електронних баз даних, глосаріїв та довідників; проведення наукових досліджень у сфері професійної діяльності.

Погляди ж дослідників щодо структури професійної компетентності різняться. Наприклад, В. Комісаров виокремлює комунікативну і технічну компетенцію. В складі комунікативної компетенції Л. Латишев виділяє лінгвістичну комунікативну компетенцію, володіння якою надає змогу перекладачеві здійснювати необхідні модифікаційні дії з матеріалом перекладу, які забезпечують комунікативно-функціональну еквівалентність тексту оригіналу і тексту перекладу. О. Пометун включає у внутрішню структуру компетентності знання, пізнавальні вміння і навички, практичні вміння і навички, емоції, етичні норми, мотивацію. З. Підручна виокремлює такі базові компоненти компетенції перекладача: соціально-психологічна, комунікативна, загальнопедагогічна, професійна, лінгвокраїнознавча, філологічна, творча, дослідницька та особистісна компетенції.

Фахова підготовка потенційних перекладачів у вузі здійснюється в рамках курсу теорії та практики перекладу, метою якого є формування у студентів базових, а також, частково, специфічних та спеціальних складових перекладацької компетентності, під якою розуміють сукупність знань, умінь та навичок, які дозволяють перекладачу успішно вирішувати свої професійні завдання. До базових складових перекладацької компетентності належать знання, уміння та навички, які необхідні перекладачеві для здійснення всіх видів перекладу (письмовий або усний) незалежно від жанру тексту, що перекладається (науково-технічний, діловий, газетно-публіцистичний і т.д.). До специфічних складових можна віднести знання, уміння та навички, необхідні в одному або декількох споріднених видах перекладу (письмовому, зорово-усному, абзацно-фразовому, послідовному, синхронному). Спеціальні складові перекладацької компетентності − це елементи, необхідні при перекладі текстів конкретного жанру і стилю: юридичних, економічних, науково-технічних, художніх, медичних і т. ін. Підготовка перекладача має також формування особистості перекладача на різних етапах її розвитку.

Більшість науковців схиляються до думки, що професійна компетенція перекладача включає в себе такі головні компетенції: мовну, текстотвірну, комунікативну, особистісну та професійно-технічну. Мовна компетенція означає те, що перекладач зберігає у своїй пам'яті знання про систему, норми та узус мови, її словниковий склад і граматичний лад, правила використання мовних одиниць для побудови мовних висловлювань тощо. Текстотвірна компетенція полягає у вмінні комунікантів створювати тексти різного типу згідно з прийнятими у даному мовному колективі правилами і стереотипами. Комунікативна компетенція займає важливе місце в професійній компетенції перекладача: білінг-перекладач володіє комунікативною компетенцією у двох мовах. Важливими особистісними характеристиками фахівця вважаються такі: ерудованість, розвинена культура мислення, вміння зрозуміло, чітко і логічно висловлюватись в усній та (або) письмовій формах, організаційні здібності, здатність до самонавчання, аналіз та критичне оцінювання досвіду професійної сфери тощо. І, нарешті, технічна компетенція − це специфічні знання, вміння та навички, необхідні для виконання певного виду діяльності.

Документ “Загальноєвропейські компетенції володіння іноземною мовою: вивчення, навчання, оцінювання” є практичним механізмом визначення чітких стандартів мовної компетенції, комунікативних знань і вмінь, які визнають у всій Європі. “Загальноєвропейські компетенції ...” знаходять все ширше застосування в Європі, Росії та Україні при розробці навчальних курсів, стандартів, тестових завдань тощо на різних етапах мовної освіти.

Згідно українських освітніх стандартів об’єктами професійної діяльності спеціаліста в галузі перекладу є дисципліни перекладацького циклу, зміст яких направлений на формування соціально-особистісних, економічних і організаційно-управлінських, науково-дослідних, загальнонаукових, науково-методичних, загальнопрофесійних і спеціальних компетенцій. Соціально-особистісні, економічні і організаційно-управлінські, загальнонаукові й загальнопрофесійні компетенції слугують фундаментом, який забезпечує випускнику мобільність на ринку професійної праці та підготовку до продовження освіти. Спеціальні компетенції (професійно орієнтовані знання і навички) відображають об’єктну та предметну орієнтацію підготовки і є необхідною базою для роботи з конкретними об’єктами й предметами праці.

Література:

1. Хуторской А. Ключевые компетенции как компонент личностно-ориентированной парадигмы образования // Народное образование. – 2003.

2. Чередніченко О. Складові професійної компетенції письмового та усного перекладача. − К., 2007.