Ярміш О.В., Степанова С.В.

Науковий керівник: Халілова-Чуваєва Ю.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПРОТИДІЇ ПОЛІТИЧНІЙ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ

Протягом останніх років тема політичної корупції в Україні набула особливої уваги. Розгляд проблеми корупції в цілому та політичної корупції зокрема набув особливої актуальності наприкінці ХХ ст. Це стало відповіддю на стрімке поширення корупції та руйнівні економічні й політичні наслідки цього явища.

Дослідженню проблеми виникнення та поширення політичної корупції присвячені праці деяких вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема: С. Міщенко, Д.Клименко, М.Мельник, І.Сікора, А.Сафоненко, Ю.Таран, О.Рудик, В.Щербань, М.Філпа, К.Ріда, Б.Демидов, М.Горний, Е.Панфилова та інші.

Метою статті є аналіз ролі громадських організацій у протидії політичній корупції, визначити місце громадських організацій у структурі громадського суспільства України, запропонувати шляхи підвищення ефективності механізмів протидії корупції з боку громадських організацій.

Вважається, що політична корупція притаманна переважно країнам, що перебувають на етапі соціально-економічного та політичного транзиту. Проте політична корупція як соціальне явище існує практично в усіх країнах світу. У тому числі в тих, що їх відносять до так званого «еталону» демократії. Про це свідчать гучні скандали, що час від часу виникають у розвинутих країнах.

В Україні активне використання терміна «політична корупція» припадає на період політичної нестабільності 2006-2009 рр. Слід визначити, з одного боку, конфліктні відносини між вищими владними інститутами держави, з другого – перманентні політичні кризи. При цьому корумповані дії все більше витісняли правові та, що найбільш небезпечно, з аномалії фактично перетворилися на норму поведінки. Відповідно саме в цей час суспільство отримало найбільше інформації про політично корупційні дії вищих посадових осіб, владних інститутів, політичних партій та їх парламентських фракцій. Тому зараз постає нагальне питання – яким чином сучасне українське суспільство може впливати і протидіяти явищу політичної корупції?

Проникненню корупції в українську політику сприяють наступні чинники:

· Недосконалість виборчого законодавства України (наприклад, завищений депутатський статус, коли виборці не можуть вплинути на тих, кого висунули партії – саме це провокує корумпованість депутатів ще до того, як їх обрали).

· Несформованість політичної культури (наприклад, коли виборці – мешканці лівобережного Києва – на виборах мера столиці віддають свої голоси за «пайки» з гречки, цукру і масла).

· Нерозвинутість партійної системи (наприклад, коли партії нездатні нести відповідальність за тих, кого вони висувають у виборчі списки, а потім цих висуванців «купують» інші політичні чи економічні сили – як це відбувається зараз у нас в Верховній Раді).

· Інколи – відсутність у опозиції реальних можливостей впливати на ситуацію: тоді опозиційні політики розмінюють свій політичний капітал на економічний (як це останнім часом роблять деякі колишні та теперішні опозиціонери). Саме так відбувається плавний перехід від напівлегітимного лобізму до відвертої політичної корупції.

· Аморальність вищих керівників держави [1].

Політична корупція – це нелегітимне використання учасниками політичного процесу та носіями публічної влади їх можливостей і повноважень з метою отримання особистих чи групових вигод (ренти). При цьому, вигода (рента) може мати будь-який характер – від безпосередньо матеріального до символічного (влада заради влади, соціального престижу тощо), а механізми використання повноважень (можливостей) можуть набувати протиправних форм[2].

Громадські організації відіграють важливу роль у протидії корупції. Насамперед ця роль полягає у сприянні прозорості функціонування владних структур, що, у свою чергу, створює сприятливі умови для запобігання корупції, виявлення фактів корупційних правопорушень і притягнення винних осіб до відповідальності[3].

Громадська організація являє собою добровільне громадське об’єднання, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

В Україні існує досить багато громадських організацій антикорупційного спрямування. Ефективність їх діяльності та можливості впливу на владу дуже обмежені. Це зумовлено як загальними умовами функціонування інститутів громадянського суспільства в Україні, так і специфічними чинниками: обмеження в доступі до інформації про діяльність органів влади та органів місцевого самоврядування (особливо в корупційно небезпечних питаннях, наприклад землекористування); відсутність законодавчо визначеного механізму реагування органів влади на інформацію громадських організацій щодо виявлених ними корупційних проявів та діянь; намагання певних органів влади (політичних сил) встановити контроль над громадськими організаціями. Цей контроль з метою створення певних зон, закритих для антикорупційного моніторингу, та використання їх як засобу в політичній боротьбі.

У процесі протидії корупції організації громадянського суспільства можуть використовувати наступні стратегії: стратегія суспільного усвідомлення небезпеки корупції та її шкідливих наслідків; стратегія запобігання корупційним діям; стратегія верховенства права та захисту прав громадян.

Логіка цих стратегій наступна: спочатку необхідно зрозуміти, що корупція приносить шкоду і що їй необхідно активно протидіяти, потім потрібно попереджувати корупцію та вилучати її причини, але якщо корупція має місце, то необхідно захищати громадян від її наслідків.

У рамках першої стратегії основними напрямками діяльності повинні бути: антикорупційна громадська просвіта; створення антикорупційних коаліцій; сприяння вільному доступу до інформації.

Друга стратегія передбачає участь у процесі підготовки, прийнятті і контролі виконання владних рішень; сприяє забезпеченню прозорості влади, в першу чергу, прозорих процедур в бюджетному і виборчому процесі; реформуванню системи державної і муніципальної служби, системи правоохоронних органів; участь в процесах запобігання корупції.

Третя стратегія – це сприяння становленню сильної і незалежної судової влади, яка забезпечує виконання законів[4].

До основних механізмів протидії політичній корупції, які можуть застосовувати у своїй діяльності громадські організації, слід віднести моніторинг діяльності органів влади, захист прав та свобод громадян, забезпечення інформаційної відкритості у суспільстві про стан корупції та результативність антикорупційних заходів, організацію просвітницької роботи з населенням та окремими соціальними групами, сприяння підвищенню рівня життя населення.

Що стосується перспектив подальших досліджень у даному напрямі, то вони полягають передусім у з’ясуванні основних форм і методів впровадження дієвого громадського контролю за діяльністю політичних суб’єктів і забезпечення політичної і правової відповідальності за їх анти суспільні та протизаконні дії й рішення.

Таким чином, проаналізувавши роль громадських організацій у протидії політичної корупції можна зробити висновок, що громадські організації мають дійсно достатньо ефективні чинники та стратегії перераховані у статті, які можна використовувати у протидії корупції. Але ж на сьогодні в Україні немає потужної незалежної антикорупційної громадської організації, здатної впливати на владу та її окремих представників, хоча, виходячи з оцінок громадянами стану корупції в країні та політичної корупції зокрема, запит на подібні об’єднання існує. Виходячи з цього усього на наш погляд треба сформувати, об’єднати такі організації в одну але дуже потужну, надати їй матеріальну, телевізійну, спонсорську підтримку, щоб можна було ефективніше боротися з політичною корупцією в країні та перешкоджати її майбутньому появленню.

Список літератури:

1. Міщенко С. Політична корупція: український діагноз [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.intellect.org.ua/index.php? lang=u&material_id=43704&theme_id=7223.

2. Посібник для роботи антикорупційної громадської приймальні -[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ua.prostirzmin.org/ misc/cao_manual.pdf.

3. Мельник М. Корупція – корозія влади: монографія / М.Мельник // Юридична думка. - К.- 2010.- с.400.

4. Клименко Д. Політична корупція в державному управлінні: наукові дефініції / Д.Клименко // Науковий вісник «Демократичне врядування». - 2010. - Вип.5.- с.343.