МІКРОБІОЛОГІЯ

Буткус А.В., Скляр Т.В., Крисенко О.В., Вінніков А.І.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Україна

ВИЯВЛЕННЯ ГЕРПЕСВІРУСІВ У ХВОРИХ МЕТОДОМ ПЛР ТА ІФА

Герпесвірусні інфекції широко поширені в світі і мають тенденцію до неухильного зростання. Увага, яку вірусологи та клініцисти виявляють в останні 25 років до герпесвірусних захворювань людини, пов'язане зі значною епідеміологічною роллю і великою соціальною значимістю деяких з них в сучасному світі [2].

Особливістю герпесвірусної інфекції є можливість залучення в інфекційний процес багатьох органів і систем, чим і обумовлено різноманіття герпесвірусних захворювань, що варіюють від простих шкірно-слизових до загрозливих життя генералізованих інфекцій. Важлива властивість герпесвірусів - це здатність після первинного інфікування в дитячому віці довічно персистувати в організмі і реактивувати під впливом різних екзо- та ендогенних факторів [3].

Всі описані герпесвіруси мають подібні структурні характеристики. З точки зору патології людини, герпесвіруси об'єднані здатністю персистентной інфекції, характер якої і визначає широкої спектр проблем епідеміологічного контролю, клінічної та лабораторної діагностики, етіотропної та патогенетичної терапії [2].

При герпетичній інфекції, як і при інших хронічних захворюваннях, з персистенцією вірусу, розвиваються імунодефіцитні стани, обумовлені недостатністю різних ланок імунної системи та її нездатністю елімінувати вірус з організму.

Герпесвіруси негативно впливають на організм людини: залежно від типу вірусу та стану здоров’я людини вони можуть зберігатися в організмі в латентному стані (ЦМВ після первинного інфікування), а можуть являти серйозну загрозу для здоров’я особи. Герпесвірус особливо може набути свого повного патогенного потенціалу, якщо імунна система пригнічена імуносупресорами, вражена вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), імунітет новонародженого, трансплантація органів і т. д. [1].

Діагностика на герпесвірус ґрунтується на клінічних симптомах, але ці симптоми можуть бути схожі, що може привести до труднощів в діагностиці. Лабораторне підтвердження може бути досягнуте за допомогою серологічних та молекулярних методів.

Метою даного дослідження було виявлення герпесвірусів у хворих методом ІФА та ПЛР.

Матеріали та методи. Для реалізації мети було проаналізовано 16 зразків плазми крові від хворих з різними діагнозами. Зразки біологічного матеріалу надходили від хворих з різних відділень лікарні. Серед цих 16 хворих: 7 жінок та 9 чоловіків, вік пацієнтів в середньому становив 39 років.

Деяка частина пацієнтів в цьому дослідженні страждали від змінного спектра скарг: лихоманки, діареї, нейтропенії. При цьому 3 пацієнти онкологічно хворі, 6 вагітних жінок, 1 людина вражена запальним захворюванням кишківника, 2 людини хворі менінгоенцифалітом, 3 людини хворі на ендоцервіцит, 1 людина вражена на системний васкуліт. Стан пацієнтів підтверджений шляхом медичних записів. Зібрані дані вказують вік, стать людини, дату і місце відбору біологічного матеріалу.

Наявність та належність до певного типу герпесвірусної інфекції визначали методом ІФА та ПЛР.

Результати дослідження та їх обговорення. Імуноферментний аналіз IgG показав, що герпесвірус присутній у плазмі 14 пацієнтів (87,5%), з них 5 жінок та 9 чоловіків. При дослідженні на IgМ, з цих 14 зразків, в яких було виявлено IgG, всього в 3 зразках були виявлені антитіла IgМ, що становить 21,4% (18,75% від загального числа досліджених зразків). Доречно вказати, що ІФА аналіз оснований на виявленні не самої інфекції, а її продуктів життєдіяльності – білків-маркерів.

За допомогою полімеразної ланцюгової реакції, ДНК вірусного навантаження було виявлено у 9 пацієнтів з 16 (56,25%). При цьому ВПГ-1 виявлено у 3 людей 3/16 (18,75%), ВПГ-2 – у 1 хворого 1/16 (6,25%), ЦМВ – у 5 хворих 5/16 (31,25%).

Антитіла IgG до ВПГ-1, ВПГ-2, ЦМВ, показали, що дані віруси були присутні у зразках плазми 14 пацієнтів (87,5%). Тим не менш, IgМ антитіла були очевидні в зразках плазми 3 з-поміж 16 пацієнтів (18,75%). Тобто, всього у трьох хворих антитіла IgG та IgМ були присутні в плазмі одночасно: з цих позитивних пацієнтів 2 жінки (12,5%) так 1 чоловік (6,25%). Полімеразною ланцюговою реакцією, ДНК вірусного навантаження було виявлено у 9/16 (56,25%) зразків. З точки зору статі: 3 (18,75%) особи були жіночої статі, а 6 (37,5%) - чоловічої статі.

Перехресні результати між ПЛР та ІФА (IgG і IgМ) показані в табл.1. У загальній складності зразки 16 пацієнтів перевірені на IgG і IgМ методом ІФА та ДНК методом ПЛР. Крім того, IgМ були виявлені на ІФА в зразках плазми в 1 пацієнта з ДНК на ПЛР одночасно. Крім того, IgМ був присутній у 2 зразках на ІФА, але не була виявлена ДНК методом полімеразної ланцюгової реакції.

Таблиця 1

Порівняння результатів між методами ПЛР та ІФА

Результати	ПЛР	ІФА
Позитивно	9	14
Негативно	7	2
Всього	16	16

ПЛР – метод був використаний у цьому дослідженні, як високочутливий і специфічний метод для передбачення того, які пацієнти були хворі на ВПГ-1,2 та ЦМВ. При використанні ПЛР, ДНК вірусного навантаження було виявлено у 9 пацієнтів 9/16 (56,25%): ВПГ-1 був виявлений у 3/16 (18,75%), ВПГ-2 – у 1/16 (6,25%), ЦМВ – у 5/16 (31,25%). Цей рівень значно вище, ніж результат ІФА IgМ 3/16 (18,75%). Це може бути пояснене тим, що кількісне виявлення ВПГ-1, ВПГ-2 і ЦМВ ДНК вважається більш чутливим і більш конкретним.

При порівнянні ПЛР та ІФА було виявлено, що ПЛР являється більш точним та достовірним, ніж ІФА, так як імуноферментний аналіз виявив антитіла до герпесвіруса у 14 з 16 людей, при цьому полімеразною ланцюговою реакцією наявність герпесвірусної інфекції було підтверджено лише у 9 з них (рис.1).

Рисунок 1

Порівняльні результати виявлення ЦМВ, ВПГ-1, ВПГ-2 у хворих методами ПЛР та ІФА

Виявлення герпесвірусних IgG вказують на високу поширеність цих інфекцій у минулому, у той час, як виявлення IgМ може відображати недавню інфекцію або її реактивацію. Взагалі, виявлення ВПГ-1, ВПГ-2 та ЦМВ методом ПЛР показало, що герпесвірусні захворювання дуже поширені серед хворих людей, що, по-перше, може бути зв’язано з ураженням організму хворого герпесвірусом через погіршений стан імунної системи через ту чи іншу хворобу, по-друге, сам герпесвірус в організмі людини може виступати як потенційний збудник тієї чи іншої інфекції.

Література:

1. Брезжинова Т. С. Герпетическая инфекция / Т. С. Брезжинова, Т. И. Юрлова // Клиническая медицина, 1996. – №7. – С. 7-8.

2. Лобзин Т. М. Лечение инфекционных больных / Т. М. Лобзин, Ю. П. Финогеев, С. Н. Новицкий. — М.: Фолиант, 2003. — 128 с.

3. Глинских Н. П. Неизвестная эпидемия: герпес / Н. П. Глинских. – Смоленск: ООО Аспект, 1997. – 32-34 с.