Економічні науки/Економіка торгівлі

Сидоренко Катерина Євгеніївна, Хачатарян Валентина Валентинівна

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного

університету, Україна

Стратегія управління доходами торговельного підприємства: вихідні передумови та порядок розробки

Розвиток ринкової економіки потребує від підприємства України раціонального і економічного обґрунтованого підходу до планування своєї діяльності, до визначення стратегії збільшення доходів підприємства, аналізу і оцінки отриманих результатів. Однією з найголовніших складових стратегії фінансової політики підприємства є політика максимізації дохідності.

Формування оптимального доходу підприємств у розмірах, необхідних для покриття його поточних витрат, сплати податків і отримання прибутку, що дає змогу забезпечити розширене відтворення, є необхідною умовою функціонування будь-якого субʼєкта господарювання.

Сучасна економічна парадигма спирається на два базових підходи до визначення сутності категорії підходу підприємства – витратний та ринковий. Серед найбільш визнаних сучасних теорій, що ґрунтуються на цих підходах і певною мірою інтегрують їх, необхідно відзначити наступні:

1. Факторна теорія доходу – розглядає доход підприємства як результат корисного використання певних видів економічних ресурсів або факторів виробництва;

2. Компенсаторна теорія доходу ( або теорія підприємницького доходу) – розглядає доход як плату (компенсацію) підприємцю за здійснення підприємницької діяльності і ризик;

3. Інноваційна теорія доходу – розглядає певний вид додаткового доходу, сформованого підприємством (понад нормальний його рівень), коли воно впроваджує більш ефективні технологічні, організаційні та інші інновації, що істотно підвищують продуктивність праці;

4. Теорія монопольного доходу – пояснює ті випадки, коли більш високий (додатковий) доход є наслідком недостатньої конкуренції і навіть монопольного становища підприємства на певних сегментах ринку [3, с. 9].

Зазначені теорії доходу не тільки не заперечують одна одну, а навіть частково збігаються. Кожна з них розкриває якийсь один бік складного процесу визначення сутності доходу підприємства і несе інформацію про обʼєктивні механізми його формування.

Основою стратегічного управління доходами є розроблення стратегії їх розвитку. Це поняття сформульовано таким чином: «Стратегія розвитку доходів становить генеральний план торговельного підприємства, що визначає пріоритетні напрямки їх формування і розподілу у визначеному стратегічному періоді та способи забезпечення найбільш ефективного досягнення поставлених цілей».

Основу стратегічного управління доходами торговельного підприємства становить розроблення стратегії їх розвитку, яку пропонується послідовно здійснювати за такими етапами: ретроспективний аналіз доходів; аналіз зовнішнього й внутрішнього середовищ формування доходів; визначення системи стратегічних цілей розвитку доходів; вибір стратегій їхнього розвитку; оцінка обраних стратегій; вибір інструментів реалізації обраних стратегій розвитку доходів [1].

Оптимізація розвитку доходів торговельних підприємств передбачає ефективне використання такого інструменту управління ними як планування.

У ході дослідження для планування доходів торговельного підприємства запропонована система відповідних методів, яка в загальному вигляді показана у табл. 1.

Табл. 1. Рекомендації щодо умов застосування окремих методів планування доходів на підприємствах торговельної галузі [3, с.18]

Назва методів планування доходів	Види доходів, що плануються цим методом	Умови застосування окремих методів планування
1. Метод прямого розрахунку	Окремі види доходів, що входять до інших операційних, інвестиційних і фінансових доходів	Наявність необхідної первинної інформації, що має бути покладена в основу розрахунків
2.Економіко-статистичний метод	Всі види доходів	Використовується як допоміжний і лише на короткий плановий період
3. Метод розрахунків на основі середнього рівня торговельної надбавки	Комерційний дохід	На підприємствах із стабільною структурою товарообігу і визначеною в узагальнюючих показниках ціновою політикою
4. Метод техніко-економічних розрахунків	Комерційний дохід	Для підприємств з відносно вузьким товарно-груповим асортиментом, які мають сталі господарські зв'язки з партнерами і працюють на основі довгострокових контрактів з ними
Нормативний метод	Валовий або чистий дохід	На всіх торговельних підприємствах

Основним економічним важелем стратегічного управління комерційним доходом торговельного підприємства є розроблена ним цінова політика. Автор поділяє думку окремих фахівців, що на торговельних підприємствах об'єктом цінової політики є не загальна ціна товару, а лише один з її елементів – торговельна надбавка. Крім цього, вважаємо, що цінова політика є водночас механізмом реалізації як маркетингової, так і фінансової стратегії розвитку підприємства [2].

Цінова політика торговельного підприємства становить складову частину маркетингової та фінансової стратегії, що полягає у визначенні принципів та методів формування системи диференційованих рівнів торговельної надбавки та комісійної винагороди за оптово-посередницькі послуги у довгостроковому періоді, спрямованих на вирішення загальних цілей його економічного розвитку.

Отже, з метою підвищення результативності діяльності підприємства та його стратегічного розвитку у перспективі, виникає потреба у розробці стратегії управління підприємством, що спрямована на вдосконалення механізму формування та використання доходів. Управління доходами спрямоване на створення економічних умов, що забезпечують відшкодування постійних витрат торговельного підприємства, покриття змінних витрат, які залежать від обсягу реалізації продукції, повної і своєчасної сплати всіх видів податків, обов'язкових платежів та забезпечення отримання цільового прибутку.

Література:

1. Білик М.Д. Управління фінансами підприємств. – К.: Знання, 2003. – 362 с.

2. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. – К.: КНЕУ, 2005. – 392 с.

3. Полянко В.В. Стратегія управління доходами торговельного підприємства: Автореф. канд. екон. наук. – К.: КНЕУ. – 2002. – 24 с.