Економічні науки/10. Економіка підприємств

Заяць Б.С.

Роль фінансової стабільності в умовах становлення ринкових відносин

Вступ. Фінансова стабільність – це результат діяльності, який свідчить про забезпеченість підприємства власними фінансовими ресурсами, рівень їх використання, напрями їх розміщення. Вона має тісний зв’язок з ефективністю виробництва, а також із кінцевими результатами діяльності підприємства. Слід зазначити, що для підтримання фінансової стабільності підприємства необхідно використовувати фінансову стратегію. Поняття “стратегія” означає розробку конкретних завдань і альтернативних шляхів їх реалізації, сукупність яких дає змогу досягнути поставленої мети. Серед стратегічних цілей підприємства необхідно визначити напрями його діяльності на перспективу: вдосконалення якості своєї продукції, досягнення ефективності виробництва за найменших витрат, забезпечення результативності технологій, зниження собівартості й забезпечення достатнього рівня рентабельності.

Виклад основного матеріалу. У сучасних економічних умовах при проведенні стратегічного менеджменту на підприємстві необхідно створити гнучку внутрішню структуру управління підприємством, навчити управлінський персонал майбутніх дій при здійсненні тієї чи іншої стратегії; для протидії впливу зовнішнього середовища слід приймати стратегічні рішення з такою ж швидкістю, з якою виникають зміни у зовнішньому середовищі; важливо правильно вибрати метод реалізації тих чи інших стратегічних рішень.

Зокрема, з метою підвищення рентабельності власного капіталу необхідно залучати позичкові кошти, особливо на підприємствах промисловості із сезонним характером виробництва. Основним способом залучення позичкових коштів є комерційний і банківський кредити, інвестиційні внески працівників, оренда обладнання. [3].

Залучення позичкових коштів має істотні переваги над дивідендами. Дивіденди виплачуються за рахунок прибутку, а відсотки за користування позичковими коштами - за рахунок собівартості. На мою думку, для підтримання фінансової стійкості доцільно залучати кошти від внесків засновників або отримані в результаті додаткового випуску акцій. Адже при використанні цих коштів не потрібно сплачувати відсотків за користування ними, а сплачуються лише дивіденди наприкінці року за наявності прибутку. Але таких джерел часто не вистачає для забезпечення виробничих потреб підприємства, тому воно змушене залучати позики банків.

У сучасних умовах значного поширення набули такі форми розрахунків, як факторинг і кліринг.

Факторинг - операція з інкасування дебіторської заборгованості, одна з форм короткотермінового кредитування. Банк укладає договір із покупцем про гарантування його платежів при фінансових труднощах або про переуступку неоплачених у строк платіжних документів. За проведення факторингових операцій банк бере комісійну винагороду, обумовлену в договорі.

Кліринг - залік взаємних вимог. Кліринг дає змогу врахувати за кожним учасником заліку суму його простроченої дебіторської заборгованості, яка рахується за його покупцем. Кліринг здійснюється двома шляхами: передачею кредитних зобов’язань і заліком взаємних вимог.

Отже, на основі розробленої фінансової стратегії необхідно забезпечити фінансову стійкість підприємства, тобто: щоб стабільно реалізовувалась продукція підприємства, своєчасно надходила оплата за неї від дебіторів, а отриманих коштів було достатньо для виконання зобов’язань із бюджетом, постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. [3].

Причини, які зумовлюють невідповідність належному рівню фінансової стабільності, можуть бути різними, однак усі вони поділяються на дві великі групи: поточні та стратегічні. До поточних причин слід віднести всі ті, які впливають на рівень фінансової сталості підприємства. До стратегічних причин відносять ті, які впливають на досягнення належного рівня фінансової сталості: помилки у стратегії управління, в політиці фінансування тощо.

Поточна невідповідність усувається оперативними методами фінансового менеджменту. Стратегічна невідповідність може ліквідовуватися за допомогою таких дій, як коригування або заміна цілей, здійснення диверсифікації, створення нових організаційних форм управління тощо. Для цього необхідно чітко уявляти можливості підприємства, вміння правильного вибору та визначення напрямків зміцнення фінансової стабільності, обґрунтування перспективних цілей і способів їхнього досягнення.

Загалом стратегічне управління фінансовою стабільністю - це діяльність, яка полягає у виборі дій щодо досягнення довготермінових цілей в умовах, що постійно змінюються, тобто це сфера діяльності вищого управлінського персоналу підприємства, яка полягає у забезпеченні стабільності фінансового стану підприємства у довгостроковій перспективі “за рахунок високої частки власного капіталу у загальній сумі джерел фінансових ресурсів підприємства”.

Загальну схему процесу стратегічного управління фінансовою стабільністю в умовах кризового розвитку підприємства можна подати так :

1. Діагностування та структуризація проблеми;

2. Стратегічний аналіз фін. стабільності підприємства;

3. Визначення стратегічних альтернатив управління фін. стабільністю;

4. Вибір стратегії управління фін. стабільністю;

5. Контроль і оцінка стратегії управління фін. стабільністю;

Основною метою стратегічного управління є зміцнення фінансової стабільності підприємства за рахунок ефективного використання потенціалу внутрішніх та зовнішніх механізмів.

У теорії та практиці фінансового менеджменту виділяють три типи систем управління:

· управління в умовах відносно спокійного та сталого зовнішнього і внутрішнього середовища;

· управління в умовах динамічного зовнішнього середовища;

· управління в умовах кризової ситуації.

В умовах трансформації економіки України управління фінансовою стабільністю можна вважати управлінням в умовах кризової ситуації. Таким чином, стратегія управління фінансовою стабільністю повинна відповідати вимогам антикризового управління фінансами підприємства і передбачати раціоналізацію обороту обігових коштів та оптимізацію структури джерел їхнього фінансування; забезпечення своєчасного оновлення позаоборотних активів і високу ефективність їхнього використання; вибір та реалізацію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення основних напрямів розвитку; забезпечення необхідного рівня самофінансування свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефективніших умов і форм залучення позикових коштів.

Ефективність стратегічного управління фінансовою стабільністю багато у чому залежить від використання захисних механізмів, серед яких можна виділити профілактичні заходи та систему внутрішнього страхування. Профілактика ризику зниження фінансової стабільності повинна проводитись у чотирьох напрямах: уникнення, мінімізація, диверсифікація, лімітування. Уникнення ризику зниження фінансової стабільності підприємства можливе лише за рахунок: відмови від здійснення фінансових операцій, рівень ризику за якими надзвичайно високий і не відповідає критеріям ефективної фінансової політики підприємства; зниження питомої ваги позичкових фінансових ресурсів у господарському обороті; підвищення рівня ліквідності активів шляхом збільшення питомої ваги оборотних активів [3].

Диверсифікація ризику зниження фінансової стабільності підприємства може реалізуватися шляхом диверсифікації:

1. портфеля цінних паперів; 2. валютного портфеля за рахунок вибору для проведення зовнішньоекономічних операцій кількох видів валют; 3. депозитного портфеля за рахунок розміщення великих сум тимчасово вільних коштів на депозитне зберігання у кількох банках при збереженні умов їхнього розміщення.

Підприємствам слід узяти на себе функцію страхування ризику зниження фінансової стабільності. Система заходів внутрішнього страхування ризиків зниження фінансової стабільності забезпечить нейтралізацію негативних явищ у процесі економічного розвитку підприємства. Розглянемо основні можливі напрями внутрішнього страхування ризиків зниження фінансової стабільності підприємства:

1. Резервування частини фінансових ресурсів для забезпечення подолання негативних фінансових наслідків [3].

2. Забезпечення компенсації можливих фінансових збитків за рахунок формування відповідної системи отримання додаткового доходу за ризиковими операціями понад рівень, якого можуть досягти неризикові фінансові операції.

3. Забезпечення компенсації можливих фінансових збитків за рахунок системи штрафних санкцій, які повинні у повному обсязі компенсувати фінансові збитки підприємства.

Висновки. Отже, організація стратегічного управління фінансовою сталістю на вітчизняних підприємствах дасть змогу зміцнити рівень сталості фінансового стану, створити ефективне підґрунтя для системи заходів антикризової політики управління фінансами підприємств в умовах трансформації економічного механізму в Україні.

Література:

1. Белінська Я.В. Фінансова стабільність : сутність та напрями забезпечення / Я. Белінська // Стратегічні пріоритети. – 2010. – №4. – C. 57-67.

2. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. – К.: “Знання”, 2000. – 378 с.

3. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання. Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – 387 с.

4. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.посібник. – К.: КНТЕУ, 2003. – 554 с.