Экономические науки / 13. Региональная экономика

 

П.Г. Казьмір

Львівський національний аграрний університет

Л.П. Казьмір

Інститут регіональних досліджень НАН України, м. Львів

 

Метрополізація як об’єкт досліджень
регіональної економіки

 

Серед сучасних процесів територіальної організації суспільства особливе місце належить процесу метрополізації [3; 8; 11], складність і неоднозначність якого зумовлює широкий спектр напрямів його вивчення та гостроту відповідних дискусій у наукових та експертних колах.

У сучасній науковій літературі мають місце певні неточності та неузгодженості у тлумаченні змісту понять і термінів, що безпосередньо стосуються дослідження метрополізації як процесу концентрації потенціалу розвитку у найбільших містах і зонах їх впливу. Крім того, аналіз публікацій з цієї тематики за останні три десятиліття дає всі підстави говорити про певну еволюцію базового поняття "метрополія" та похідних від нього термінів.

Традиційно під метрополією прийнято розуміти певний географічний центр (переважно – місто), що має залежні (у політичному, господарському чи культурному сенсі) території (периферію чи колонії) [3]. При цьому деякі дослідники звертають увагу на те, що на різних історичних етапах були і досі залишаються відомими й окремі "неміські" метрополії (такі як замки та палаци найбільших феодалів – у давнину, чи найважливіші храмові комплекси або найбільш шановані монастирі – у сучасних територіально-конфесійних системах), проте практично з кінця XIX століття метрополізація безпосередньо реалізує себе "у просторовій матриці урбанізації" [3]. Тому у цій роботі терміни "метрополія", "місто-метрополія" та "метрополіс" будемо розглядати як синоніми.

У фундаментальній праці Ф. Броделя, присвяченій дослідженню економічного життя людства в епоху становлення капіталістичних відносин, терміном "метрополіси" позначено великі міста, що виконують інтернаціональні економічні функції, в яких спостерігаються постійні притоки та відтоки інформації, товарів, капіталів, кредитів, людей тощо [2].

Сьогодні у науковій літературі домінує підхід, за яким метрополія – це передусім світове місто (world city), яке структурує фрагменти національного простору, виступаючи як "комутатор" у відносинах з рештою світового простору [8]. У контексті глобалізації економіки, що характеризується не лише вільною торгівлею товарами і послугами, а й – навіть більшою мірою – вільним рухом капіталу [6, с.123], у дослідженнях метрополізаційних процесів усе частіше використовується поняття "глобальне місто" (global city) [9].

На цьому тлі у світовій літературі за останні роки з’явилася низка оригінальних і часто досить цікавих термінів, що відображають розвиток сучасних міст. Серед них передусім доцільно виділити ті, що характеризують певні функції міста і його роль у світовій господарській системі (це technopolis як центр розвитку розвинених технологій, informal city, digital city). Наступна група назв вказує на розмір сучасних міст (megapolis,  hyperpolis, metapolis, megacity, hypercity, gigacity тощо) [7]. Читаючи західну наукову літературу, присвячену дослідженню проблем розвитку міст у XXI столітті, можна зауважити, що все частіше сучасне місто характеризується як досить потужний і складний організм. Звідси часте нагромадження таких префіксів як hyper-, mega- чи meta-, які лише підсилюють емоційне уявлення про розміри і "силу" сучасних міст.

Серед назв, що стосуються сучасного історичного періоду розвитку найвпливовіших міст Заходу, можна виділити ще й такі поняття як post-polis і futuropolis. При цьому автори часто наголошують, що сучасні найбільші міста – це, перш за все, могутні полюси диверсифікованої господарської активності, що притягують і впорядковують різноманітні матеріально-речові, фінансові, людські й інформаційні потоки [7].

Попри це дослідники метрополізації все частіше звертають увагу не лише на найбільші (світові чи глобальні міста), а й на метрополії, що дещо дистанційовані від найважливіших міст. Особливо чітко ця тенденція простежується у працях представників французької дослідницької традиції та її послідовників. Об’єктами окремих досліджень поряд з "глобальними метрополіями" стають ще й "регіональні метрополії", "малі метрополії" і навіть так звані "сільські метрополії" [3; 10].

У цій ситуації вважаємо за доцільне розрізняти метрополії у вузькому та широкому розумінні цього поняття: метрополіями у вузькому розумінні пропонуємо вважати світові та континентальні міста, тоді як метрополіями у широкому розумінні – ще й наднаціональні та регіональні центри. Очевидно, що питання ранжування міст-метрополій за такого підходу стає особливо важливим. Крім того, при дослідженнях феномену метрополізації необхідно враховувати й те, що метрополізація є більше функціональним, аніж морфологічним поняттям [11]. А це означає детермінуючу роль певних функціональних критеріїв (тут мається на увазі передусім виконання метрополійним центром певних метрополійних функцій та їх подальший розвиток).

Отже, можна стверджувати, що сучасна метрополія, у тому числі і регіональна метрополія, – це синтез якості і кількості, продукт глобалізації і регіоналізації, сплав адаптивності до інноваційних змін (включаючи здатність до генерування інновацій) і стійкості територіальних і соціально-економічних інститутів [3]. У результаті метрополізації міста-метрополії деформують і себе, і своє ближнє оточення [11].

Оскільки ключовим стратегічним завданням регіональної економіки прийнято вважати обґрунтування перспектив пропорційно-збалансованого регіонального розвитку та підвищення економічної, екологічної й соціальної ефективності функціонування продуктивних сил [5, с. 14], то особливо актуальним для регіональної економіки у цьому контексті стає перехід від питань типу "У чому сутність певного явища чи процесу?" до питань на кшталт "Як окремі явища і процеси взаємодіють між собою та як вони впливають на функціонування регіональних соціально-економічних систем загалом?" Іншими словами, для сучасної регіональної економіки поряд з теоретико-пізнавальними (методологічними) дослідженнями визначальними стають ще й дослідження прогностичного та практичного спрямування.

У зв’язку з цим зауважимо, що відомі американські дослідники В. Барнз і Л. Ледебур, виділяючи ключові передумови для створення кращої системи аналізу та коригування економічного розвитку, свого часу наголошували на тому, що регіональні економіки з центрами в містах-метрополісах є "будівельними блоками", з яких складається трирівнева економічна система: регіональна, національна і глобальна, й усі частини цієї системи є тісно пов’язаними і взаємозалежними [1, с. 179]. Тому сучасна економіка стикається з потребою одночасного становлення економічних спільнот кожного з трьох рівнів і збалансування їхніх взаємно суперечливих потреб.

Нагадаємо: підвищення конкурентоспроможності регіонів все частіше трактується експертами як один із засобів забезпечення зростання рівня життя і матеріального добробуту місцевого населення та як інструмент для вирішення ключових завдань соціально-економічного розвитку. При цьому головним джерелом конкурентної переваги регіону прийнято вважати капітал (в широкому сенсі: людський, суспільний, матеріальний, фінансовий) в обов’язковому порівнянні з іншими регіонами.

Для трансформації великого міста (у тому числі і регіонального центру) в повномасштабну метрополію найбільш істотним ми вважаємо комплекс таких взаємозв’язаних чинників: розмір і потенціал контрольованої території, демографо-економічний масштаб самої метрополії, її структурні особливості, характер взаємодії з іншими метрополіями, у тому числі і в рамках процесу глобалізації. При цьому, на думку більшості західних експертів, визначальним є вплив загального територіального соціально-економіко-культурного контексту, специфіка того чи іншого регіону, країни в цілому [8].

Наведені вище міркування підсумуємо таким твердженням російського вченого-географа О. Дружиніна: метрополізація – це досягнення системно значущих місії, функцій, структури, статусу містом (а в зв’язку з цим і відповідним регіоном, країною в цілому) на фоні (і в конкуренції) з іншими вузловими елементами урбаністичної мережі, що дозволяє в сукупності розглядати її як процес геопросторового позиціонування і самопозиціонування [3].

Разом з тим, варто звернути увагу й на те, що чимало фахівців наголошує на тому, що метрополізація – це суперечливий, двоїстий за своїми домінантними векторами процес: з одного боку метрополізація поглиблює соціально-територіальну сегрегацію, стимулюючи конкуренцію метрополій, а з іншого вона ж залучає території до процесів модернізації, та до активних ринкових обмінів і відповідно стимулює реновацію периферії, інтегруючи локальні господарські комплекси і системи розселення [3]. Крім того, метрополізація дозволяє регіону сформувати свої поліфункціональні центри (ареали) глобальної конкурентоспроможності – центри нової економіки (центри інновацій і конвергенції).

За останні два десятиліття українські вчені суттєво поглибили вивчення різних аспектів феномену метрополізації, однак необхідно зауважити, що серед праць вітчизняних авторів у цій сфері досі переважають дослідження географів, урбаністів і соціологів, а от робіт економічного спрямування все ще недостатньо.

Враховуючи те, що в сучасних умовах для системної модернізації (а точніше б сказати – європеїзації) економіки України особливо важливим, на наш погляд, є формування регіональних метрополій, вважаємо, що на особливу увагу вітчизняних фахівців з регіональної економіки заслуговують такі взаємопов’язані питання:

1)       систематизація, розвиток та подальша уніфікація понятійно-термінологічного інструментарію у сфері досліджень економічних аспектів метрополізації;

2)       ідентифікація міст-метрополій та делімітація метрополійних субрегіонів;

3)       класифікація міст-метрополій і відповідних метрополійних функцій та вивчення передумов активізації їх розвитку;

4)       поглиблене вивчення кращого західноєвропейського і північноамерикан­ського досвіду регулювання розвитку міст-метрополій та метрополійних субрегіонів;

5)       аналіз демографічних і суспільних процесів, що відбуваються у метрополіях і метрополійних субрегіонах, дослідження впливу метрополізації на регіональний розвиток в цілому;

6)       умови і ресурси підвищення конкурентоспроможності метрополій та метрополійних субрегіонів;

7)       інституційне та матеріальне забезпечення належної якості життя місцевого населення;

8)       дослідження сучасного фінансового стану міст-метрополій та метрополійних субрегіонів, оцінка існуючих ризиків і перспектив у цій сфері;

9)       модернізація системи управління розвитком вітчизняних метрополій та метрополійних субрегіонів.

З останнім з виділених напрямів безпосередньо пов’язані питання, що стосуються удосконалення державної регіональної, просторової та міської політик. Зауважимо, що у країнах-членах ЄС просторова політика трактується як організована та цілеспрямована діяльність владних інституцій щодо фізичної організації простору і забезпечення на цій основі територіальних передумов для економічного, соціального та культурного розвитку суспільства і збереження природного середовища [4].

Сьогодні доводиться з прикрістю констатувати, що в Україні досі не сформована цілісна науково обґрунтована система управління просторовим розвитком територіальних суспільних систем, яка б відповідала новим соціально-політичним й економічним реаліям та охоплювала всі рівні управлінської ієрархії (національний, регіональний, субрегіональний і локальний). Тому подальший розвиток теоретико-методологічних засад формування нової парадигми державної просторової політики та пошук найбільш ефективних шляхів модернізації вітчизняної системи управління землекористуванням на всіх рівнях виділено як один із пріоритетних напрямів подальшої співпраці колективу землевпорядного факультету Львівського національного аграрного університету з фахівцями відділу територіальних суспільних систем і просторового розвитку Інституту регіональних досліджень НАН України на найближчу перспективу. При цьому модернізація системи управління землекористуванням у містах-метрополіях і метрополійних субрегіонах розглядається як важлива передумова активізації їх просторового розвитку, а відтак – успішного розвитку регіонів і національного економічного простору в цілому.

Література:

1.        Барнз В. Нові регіональні економіки / В. Барнз, Л. Ледебур. – Львів : Літопис, 2003. – 196 с.

2.        Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. XV – XVIII вв. В 3 томах. / Ф. Бродель / Пер. с фр. Л.Е. Куббеля. 1-е изд. – Т. 3. – М. : Прогресс, 1992. – 680 с.

3.        Дружинин А.Г. Метрополизация как доминантная тенденция территориальной организации общества в постсоветский период: универсальные проявления и южно-российская специфика / А.Г. Дружинин // Географический вестник [Научный журнал Пермского ун-та]. – 2009. – № 3 (11). – Режим доступа: http://www.geo-vestnik.psu.ru

4.        Казьмір Л.П. Державна просторова політика: європейський досвід і перспективи для України / Л.П. Казьмір, П.Г. Казьмір // Механізми управління земельними ресурсами в умовах ринкової економіки. – Харків: ХНАУ, ЛНАУ, 2010. – С. 117 – 120.

5.        Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка / В.Д. Клиновий, Т.В. Пепа; за наук. ред. Л.Г. Чернюк : навч. посібник. – К. : Центр навч. літератури, 2006. – 728 с.

6.        Сорос Дж. Криза глобального капіталізму. Відкрите суспільство під загрозою / Дж. Сорос. – К. : Основи, 1999. – 260 с.

7.        Ascher F. Metapolis, ou l’avenir des villes / F. Ascher. – Paris : Odile Jacob, 1995. – 350 р.

8.        Claval P. Metropolisation et evolution contemporaine des systemes de communication / P. Claval // Historiens et geographes. –  2001. – No 5. – P. 335 – 344.

9.        Hall P. The global city / P. Hall // Inter. Social Science Journal. – 1996. – No 48. – P. 15 – 23.

10.    Malisiewicz E. Małe metropole siłą napędową rozwoju regionu (na przykładzie Rzeszowa) / E. Malisiewicz // Procesy metropolizacji w regionie podkarpackim Rzeszów – Lwów. – Biuletyn KPZK PAN. – 2007. – Z. 230. – S. 141 – 150.

11.    Markowski T. Metropolie, obszary metropolitalne, metropolizacja. Problemy i pojęcia podstawowe / T. Markowski, T. Marszał. – Warszawa : KPZK PAN, 2006. – 26 s.