К.е.н., ст.в. Кукурудз О.М., студент Бугас В.В., студент Синявський В.В.

Київський національний торговельно-економічний університет

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:

УКРАЇНСЬКИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

В сучасних умовах інноваційна сфера діяльності підприємств є пріоритетною у забезпеченні конкурентоспроможності, а відповідно і його ринкової життєздатності. Бюджетне фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні обмежується 1–3% від загальної суми витрат Зведеного бюджету, а основним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти підприємств. Тому на даному етапі складних соціально-економічних трансформацій та в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів однією з головних проблем у визначенні напрямів розвитку вітчизняної інноваційної сфери є формування відповідної державної інноваційної стратегії, однією зі складових якої є ефективне використання коштів з метою підвищення інноваційного рівня продукції та, в кінцевому підсумку, забезпечення її високого конкурентного рівня на світовому ринку наукоємних товарів.

Для реалізації інноваційних проектів потрібні значні довгострокові інвестиції в наукові дослідження та розробки. Необхідно, щоб держава забезпечила початкову підтримку інноваційним галузям в умовах нерозвиненості ринкових механізмів довгострокового фінансування та низького внутрішнього попиту на інноваційну продукцію. Досягши необхідного рівня розвитку, підприємства зможуть на ринкових умовах конкурувати на міжнародних ринках. Одним з яскравих прикладів є діяльність дніпропетровських ракетобудівельників [1].

Країни подібні до України (Польща, Росія тощо) відрізняються від більш економічно розвинутих країн слабкою участю підприємницького сектору у фінансуванні та здійсненні наукових досліджень та розробок. В економіках, де діяльність у сфері досліджень та розробок залишається на низькому рівні, переважна більшість фірм мають низьку схильність до інновацій та недостатній рівень інноваційності. Тільки незначна частка фірм визначають своїм пріоритетом розробку нових продуктів та процесів як основу своєї конкурентної стратегії, натомість, більшість зосереджується на адаптації імпортних технологій та ноу-хау. На рис. 1 зображено порівняння питомої ваги підприємств, що впроваджують інновації в Україні та деяких країнах Європи.

Рисунок 1 - Питома вага підприємств, що впроваджували інновації в Україні та деяких країнах Європи за 2011 рік, %. Побудовано автором на основі [1],[2]

За даними Національного інституту стратегічних досліджень частка інноваційних підприємств в Україні має становити близько 30-40%. Треба враховувати, що специфіка та спеціалізація української продукції така, що, значна частка – це сировина, мінеральні ресурси, аграрна продукція. І тут, хочеш не хочеш, інноваційності досягати надзвичайно важко. Але все одно треба прагнути рівня, який притаманний світовим зразкам.

Фінансування науково-технічних робіт державою в Японії становить 0,58 % ВВП, у США — 0,76 %, Німеччині — 0,79 %, Франції — 0,80 %, Великобританії — 0,55%. У Франції пряме фінансування витрат на інновації в провідних фірмах складає 50 %, стільки ж складають безоплатні позички в Німеччині .

За даними Всесвітнього економічного форуму за 2012 рр., Україна за глобальним індексом конкурентоспроможності економіки, що враховує інноваційний потенціал підприємств, займає 73 місце із 144 країн з 4,14 бала (Росія 67 б. та – 4,2 б., Казахстан 51-й - 4.38 б.). Лідерами рейтингу є Швейцарія (5.72 б.), Сінгапур (5.67 б.), Фінляндія (5,55 б.). Водночас, коли взяти до уваги таку складову загального рейтингу конкурентоспроможності, як співпраця університетів із промисловими підприємствами, то за цим показником Україна посідає 47 місце (4.7 бала) та випереджає Росію - 52 місце (4.59 б.) та Казахстан - 58 (4.37 б.). Отже, наша країна ще остаточно не втратила шансів для пришвидшення темпів зростання на основі високотехнологічних розробок. Тривожним симптомом при розгляді змін конкурентоспроможного потенціалу розвитку є тенденції значного зниження індексу конкурентоспроможності за останні роки [1], [3, c.301].

Збереження існуючої моделі розвитку промислового сектору України з орієнтацією на низькотехнологічні виробництво та експорт може призвести до подальшого нарощування технологічного відставання від розвинутих країн та зниження конкурентних позицій національної економіки. Тому пріоритетним завданням державної політики на сучасному етапі є здійснення комплексу заходів щодо збалансованого розвитку усіх підсистем національної інноваційної системи, підтримки інноваційної активності вітчизняних суб'єктів господарювання на всіх стадіях інноваційного процесу, стимулювання попиту на результати наукових досліджень і розробок, кваліфікований персонал, створення сприятливих умов для виробництва інноваційної продукції з високим рівнем доданої вартості [4, c.72], [5,c.30-31].

Аналіз динаміки показників інноваційної діяльності у промисловості України у 2007-2011 рр. свідчить про повільну динаміку збільшення загальної суми витрат на впровадження інновацій (Рис.2). Так, інноваційна діяльність в Україні характеризується повільними темпами зростання кількості інноваційно активних підприємств у промисловості, чисельність яких у 2011 р. зросла лише на 14,1 % порівняно з докризовим 2007 р., а також незначними обсягами реалізованої інноваційної продукції – її частка в загальному обсязі реалізованої промислової продукції знизилась з 6,7 % у 2007 р. до 3,8 % у 2011 р.

Рис.2. Загальна сума витрат на фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні у 2007-2011 рр. (млн. грн.). Побудовано на основі даних Держкостату України [2]

Інноваційна діяльність може забезпечити суттєві конкурентні переваги суб’єктам інноваційної діяльності, проте її реалізація переважно пов’язана із значними капіталовкладеннями та супроводжується високим рівнем ризиковості. Саме тому надзвичайно вагомим, з погляду підтримки та підвищення ефективності перебігу інноваційних процесів, є державне сприяння в інноваційній сфері [6, c.80] .

Державна підтримка інноваційної діяльності в Україні повинна здійснюватись за допомогою:

- пільгового оподаткування коштів виробничих підприємств, які спрямовуються на освоєння високих технологій на науково-дослідні розробки а також інноваційних підприємств на початкових стадіях освоєння ними нових технологій й організації випуску нової конкурентоздатної на світовому ринку продукції ;

- пільгового режиму амортизаційних відрахувань та інвестиційного кредиту, зниженого відсотку оподаткування, прибутку на частину вартості інвестицій, яка використана для придбання устаткування, особливо на стадії модернізації підприємства;

- фінансового стимулювання зниження енерго- й ресурсоємності виробництва та застосування дестимулюючих санкцій на випуск застарілої продукції і використання неефективних ресурсо- й енергомістких та екологічно небезпечних технологій;

- державного страхування кредитів приватних банків, наданих для виконання інноваційних проектів;

- заходів нормативно-правового обмеження ресурсів держави для фінансування сировинного сектору;

- практики розширення обсягів державного замовлення на проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, а також промислове освоєння технологій і продукції, які є стратегічними пріоритетами у контексті забезпечення інноваційного розвитку та конкурентоспроможності;

- стимулювання сукупного інноваційного попиту вітчизняних споживачів та надання вигідних умов виробникам відповідної продукції для задоволення попиту зовнішнього ринку;

- ефективної державної підтримки виробників та експортерів високих технологій і виробленої з їх використанням продукції;

- розширення платоспроможного попиту сектора кінцевого споживання як динамічнішого і чутливішого до новітніх зразків продукції та послуг;

- ефективного використання потенціалу методів нетарифного регулювання експорту та імпорту для захисту економічних інтересів вітчизняних товаровиробників у визнаних міжнародною практикою правових формах;

- посиленої тактичної гнучкості тарифного регулювання експорту та імпорту промислової продукції з урахуванням вимог СОТ і відповідної практики державного втручання;

- практики залучення зростаючих обсягів фінансування через фондовий ринок шляхом підвищення «прозорості» та «розкриття» українських корпорацій, створення економічних та організаційних стимулів до їх інвестиційно-інноваційного розвитку на основі ефективного використання наявних активів і залучених коштів, подальшого вдосконалення нормативно-правової бази функціонування фондового ринку, політики стимулювання і підтримки інноваційно зв’язаних інвестицій та кредитів [7].

Отож, можна констатувати, що лише використання світового досвіду управління інноваційною діяльністю могло б активізувати інноваційні процеси в Україні. Вибираючи напрями та моделі інноваційного розвитку, слід ураховувати особливості та науково-технічний і ресурсний потенціали регіонів. Особливу увагу слід приділити формуванню регіональних фінансово-промислових комплексів.

Література:

1. The Global Competitiveness Report [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2012-13.pdf

2. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

3. Лабунська, С. В. Інноваційна діяльність підприємства як фактор ризику та умова зміцнення його економічної безпеки [Текст] / С. В. Лабунська // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Проблеми економіки та управління. — 2012. — № 725. — С. 297-304.

4. Джемелінська, Л. В. Інноваційна активність малих та середніх підприємств України [Текст] / Л. В. Джемелінська // Сучасні проблеми економіки і підприємництво. — 2011. — Вип. 6. — С. 69-73.

5. Вернидуб, Н. О. Аналіз інтеграції України в глобальні інноваційні процеси на основі міжнародних рейтингів [Текст] / Н. О. Вернидуб, В. А. Омельяненко, Г. С. Савельєва // Економіка та менеджмент: перспективи розвитку : матеріали доповідей ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, м. Суми, 22-24 червня 2012 р. / За заг. ред.: О.В. Прокопенко. — Суми : СумДУ, 2012. — С. 30-31.

6. Ванькович, Д. Податкова конкуренція та інноваційний розвиток України в умовах глобалізації фінансових потоків [Текст] / Д. Ванькович // Формування ринкової економіки в Україні. — 2011. — Вип. 23, Ч. 1. — С. 78-82.

7. Краус, Н.М. Інноваційна діяльність та венчурний капітал в системній модернізації національної економіки [Текст] : монографія / Н. М. Краус, О. М. Шевченко ; Полтав. нац. техн. ун-т ім. Юрія Кондратюка. - Полтава : Дивоствіт, 2013. - 183 с.