Економічні науки / 1 Банки і банківська система

К.т.н. Ревенок Віктор Іванович, Гернега Олексій Володимирович

Вінницький Торговельно-Економічний Інститут Київського Національний Торгово Економічного Університет

Обов’язкові резерви комерційних банків

Для ефективного функціонування банків важливо передбачити, зважити і застрахувати можливі ризики. Передусім, це стосується ризиків за активними операціями, які тісно взаємопов’язані – один такий ризик тягне за собою низку інших. Велике значення має вибір як методів розрахунку ризиків, так і методів їх мінімізації. Серед основних методів регулювання або зменшення ризиків виділяють такі: резервування; страхування ризику; використання застави; розподіл ризиків у разі, коли загальна сума кредиту, а відповідно і ризик, розподіляється між кількома банками; диверсифікація ризиків; обмеження ризику шляхом дотримання економічних нормативів, які встановлюються Національним банком; зважування ризиків; використання плаваючих процентних ставок [1].

Таким чином, ключове завдання кожного банку пов’язано з управлінням ризиками з метою їх мінімізації, один із шляхів якої полягає у створенні резервів. На сучасному етапі в роботі комерційних банків України використовуються декілька видів і типів резервів (рис. 1).

Рис. 1. Види і типи резервів

Статутні резерви банку – це частина його капіталу, сформована за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні банківської установи, яка може використовуватися на покриття непередбачених збитків (тобто збитків, виникнення яких не можна було передбачити заздалегідь і списати за рахунок витрат) і проведення інших платежів, що згідно з вимогами законодавства повинні відбуватися за рахунок цього фонду. Резервні фонди поряд зі статутним фондом та нерозподіленим прибутком установи становлять основне джерело капіталу для банку і входять до суми основного капіталу. Статутний резерв банку виступає додатковою гарантією для кредиторів та вкладників щодо відшкодування можливих збитків від банківської діяльності, а також власників привілейованих акцій щодо стабільності дохідності таких цінних паперів.

На сучасному етапі в Україні норма обов’язкового резервування використовується як інструмент впливу на обсяги банківського кредитування та контролю над пропозицією грошей. У той час, як протягом останнього десятиріччя в індустріально розвинутих країнах обов’язкові резерви постійно зменшу-валися, а іноді навіть доходили до нуля. Зокрема, в Італії станом на кінець 2008 року мінімальні норми обов’язкових резервів, установлені центральним банком країни, становили 25% від суми депозитів (з виплатою відсотків на суму надлишку); у Канаді той же показник становив 10% від суми депозитів до за-питання і 3% від депозитів; Швейцарія ж обмежилася 2% за ощадними вкладами, 9% – за строковими вкладами та 12% – вкладами до запитання.

Щодо України, то динаміка нормативів обов’язкового резервування у 2000–2013 роках така: 2000 рік – 15,0%; 2001 рік – 12,4%; 2002 рік – 7,9%; 2003 рік – 7,5%; 2004 рік – 6,6%; 2005 рік – 6,6%; 2006 рік – 4,3%; 2007 рік – 2,1%; 2008 рік – 2,4 %; 2009 рік – 2,2%; 2010 рік – 6%; 2011 рік – 7,5%; 2012 рік – 8%; 2013 рік (початок) 9%. [3].

Комерційні банки формують резерви на покриття можливих втрат за активами в національній та іноземній валютах, включаючи розміщені депозити, на-дані кредити, придбані цінні папери, дебіторську заборгованість та інші активи. НБУ визначає розміри, порядок формування і використання резервів банків та кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютного, відсоткового та інших видів фінансового ризику банків. Резерви для покриття можливого фінансового ризи-ку, а також Фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу від оподаткування відповідно до законодавства України [2].

Обов’язкові резерви в повному обсязі можуть бути використані банком лише в разі припинення його діяльності. Тоді центральний банк дає дозвіл на використання резервів для розрахунків за зобов’язаннями банку. У решті випадків використання резервних коштів є обмеженим і регламентується угодою між комерційним і центральним банком, якою визначаються характер і частота використання зарезервованих коштів, терміни поповнення залишків на резервному рахунку, гарантії та санкції. Зазвичай, на суму обов’язкових резервів відсотки не нараховуються, тому, по суті, резервні кошти є «витраченими» для банку, тобто неприбутковими активами.

Система резервних вимог є до-сить дорогою з погляду втрачених можливостей банку з одержання доходів. Оскільки використання резервів можливе лише в екстремальній ситуації банкрутства, то сформований централізовано фонд слугує не так для забезпечення ліквідності конкретного банку, як для підтримання сукупної банківської ліквідності. Комерційні банки України зобов’язані формувати резерви на будь-які залучені кошти незалежно від джерел і строків залучення валюти. Резерви формуються лише в національній валюті за єдиною процентною ставкою.

Література:

1. Кочетков В. М. Методичні підходи до аналізу та управління ризиком ліквідності балансу комерційно-го банку // Фінанси України. – 2000. – № 10. – С. 98–101.

2. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

3. www.bank.gov.ua/files/2-Monetary_Policy_Statistics(2.1-2.2).xls - Основні показники грошово-кредитної політики Національного банку України.