Шкрамко Андріяна Петрівна.

Науковий керівник доц. Андрущак Євгенія Михайлівна

Львівський національний університет ім. І.Франка, Україна

Методи ризик-менеджменту в банку

В сучасних умовах стійкий розвиток будь-якого банку залежить від вибору оптимальної стратегії, раціонального ринкового позиціонування і побудови ефективної системи фінансового менеджменту основними елементами якого є: формування оптимальної структури активів та пасивів банку, прогнозування балансів, звітів про фінансові результати, складання фінансових планів та бюджетів; управління ризиками; регулювання цінової політики і управління собівартістю.

Поєднання цих основних елементів фінансового менеджменту із гнучкою маркетинговою політикою дає змогу максимізувати банківські доходи та отримати істотні конкурентні переваги. Усі складові є важливими для операційної діяльності, однак функціонування кредитно-депозитних організацій в умовах жорсткої конкуренції та фінансової кризи висувають на передній план систему управління ризиками.

Система управління ризиками є сукупністю таких елементів і підсистем як: управління активами і пасивами; реалізація кредитної політики; установлення нормативів і лімітів; ціноутворення продуктів і послуг; управлінський облік та фінансовий аналіз; вимоги до звітності та документообігу; інформаційно-аналітична служба; розподіл повноважень у процесі прийняття рішень; моніторинг; аудит; служба безпеки [4; с.40].

Ефективний механізм управління ризиками повинен забезпечувати не лише їх ідентифікацію, а й дозволяти оцінити, які ризики і якою мірою може прийняти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Виправданий або допустимий ризик є необхідною складовою стратегії і тактики ефективного менеджменту. Однак, слід відзначити, що незважаючи на швидке поширення практики управління ризиками в банках та інших фінансових установах, дотепер існують різноманітні визначення цієї категорії, що ускладнює розроблення єдиних норм і правил управління ними.

Виявлена у процесі ризик-менеджменту ситуація, коли рівень реального ризику перевищує допустимі межі, зумовлює необхідність реалізації певних заходів щодо його зниження з використанням відповідних методів управління. Вибір того чи іншого методу визначається насамперед видом ризику, а також особливостями й можливостями конкретного банку, загальним станом економіки, ступенем розвитку інфраструктурних елементів банківської системи, законодавчим та нормативним середовищем тощо.

Методи управління банківськими ризиками можна поділити на такі групи:

1. методи уникнення банківських ризиків;

2. методи прийняття банківських ризиків.

Першу групу методів можна застосовувати лише до внутрішніх банківських ризиків. Ці методи потребують відмови від проведення певних фінансових операцій, освоєння нових ринків, впровадження нових послуг і продуктів та інших дій, які супроводжуються підвищеним ризиком. Слід відзначити, що такі методи не є поширеними, оскільки уникаючи ризику банк позбавляє себе поточного та майбутнього прибутку. Саме тому у процесі управління ризиками банк має якнайширше застосовувати методи їх мінімізації, удосконалювати відомі та шукати нові підходи до вирішення проблем ризиковості діяльності.

У свою чергу методи прийняття банківських ризиків можна поділити на підгрупи (рис.1).

Перша підгрупа передбачає використаня методів удосконалення організаційної структури, підвищення кваліфікації персоналу, удосконалення технічних засобів, диверсифікації, лімітування, моніторингу та контролю. Вибір методу залежить від стратегії конкретного банку, ставлення керівництва до проблеми ризику, рівня підготовки співробітників, кола клієнтів та особливостей того сегмента ринку, який обслуговує банк.

Методи самостійного протистояння банківським ризикам дають змогу покривати збитки за рахунок власних коштів. Якщо прибутку не вистачає для покриття збитків, банки створюють власні резервні фонди. Однак тут слід відзначити, що резервні фонди для самострахування ризиків є капіталом, що не приносить банку прибутку, тому потрібно знаходити їх оптимальний рівень.

У свою чергу методи передання банківських ризиків полягають в розподілі ризиків між іншими учасниками ринку: банками, підприємствами, будівельними, страховими, інвестиційними, факторинговими та лізинговими компаніями, іншими фінансовими організаціями. До цих методів належать: страхування; хеджування; продаж активів та сек'юритизація; консорціумні та паралельні кредити; договори гарантії та поруки;факторинг та лізинг.

Рис. 1 Методи прийняття банківських ризиків

Джерело: складено автором самостійно на основі [1].

На практиці найбільш часто використовуваними із перерахованих методів є страхування, хеджування, договори гарантії та поруки.

Страхування - це метод передання ризику через укладення договору, де в ролі боржника виступає страхова компанія. На сучасному етапі розвитку майже всі страхові компанії пропонують різні програми страхування, що дозволяють захистити банки від багатьох ризиків, пов’язаних з їх діяльністю. Цей метод набув широко застосовання у вітчизняних банках.

Як метод мінімізації ризику хеджування полягає у визначенні об'єкта хеджування та підборі до нього адекватного інструменту з метою компенсації збитків від об'єкта хеджування за рахунок прибутків від інструменту хеджування. Хеджування дозволяє банку ліквідувати як ризик, так і можливість отримання додаткового прибутку: якщо умови чи події будуть сприятливими з погляду об'єкта хеджування, будь-який прибуток автоматично перекриватиметься збитками від інструменту хеджування. Оскільки хеджування – спосіб зниження ризику втрат, зумовлених несприятливими для продавців чи покупців коливаннями ринкових цін, воно може бути застосоване лише до цінових ризиків. Такий метод хоч і є ефективним, але позбавляє прибутку, тому він рідко використовується вітчизняними банками.

Одним із способів передання банківських ризиків є укладення договорів гарантії та поруки. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним своїх зобов'язань. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. За гарантією банк (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Аналізуючи практику управління ризиками слід відзначити, що в Україні в повній мірі не знайшли свого застосування світові методи надання банківських позичок такі як револьверне кредитування (автоматично поновлюваний кредит) та контокорент, а більш використовуваними є овердрафт та кредитна лінія. Овердрафт виступає короткостроковим кредитом у межах встановленого ліміту, що дозволяє здійснювати розрахунки, коли коштів на поточному рахунку недостатньо. За кредитною лінією банк зобов'язується протягом певного періоду надавати кредити в межах узгодженої загальної суми. Револьверне кредитування дозволяє фірмі-боржнику запозичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частину та проводити у разі необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії. Цей вид кредитування є однією з найбільш гнучких форм інвестиційного кредитування і часто надається без спеціального забезпечення. Контокорентний кредит передбачає відкриття банком рахунку, на якому враховуються всі операції підприємства. З цього рахунку банк здійснює розрахунки за поточними вимогами і зобов'язаннями підприємства.

Отож як бачимо, управління банківськими ризиками виступає найважливішим завданням будь-якого банку. Вибір правильного методу управління банківським ризиком дозволить підвищити надійність, стабільність та конкурентоспроможність банківської системи, що позитивно впливатиме на загальний економічний стан країни.

Література:

1. Кльоба Л.Г.// Ризик-менеджмнт комерційного банку.- [Електронний ресурс].- Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/.../213_Kloba_18_9.pdf;

2. Кузьмак О.М.// Процес банківського ризик-менеджменту: особливості та шляхи вдосконалення.- [Електронний ресурс].- Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc...3/268.pdf;

3. Просович О.П., Процак К.В.// Управління ризиками комерційного банку, 2010. - [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.google.com.ua/url;

4. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2004. — 468 с.

5. Шевченко К.О. // Ризик-менеджмент у банківській діяльності. - [Електронний ресурс].- Режим доступу: www.repository.hneu.edu.ua/.../Шевченко..