Економічні науки / 1. Банки та банківська система

Герасименко Т. Г.

(науковий керівник – д.е.н., проф. Костюк О. М.)

Харківський національний економічний університет, Україна

Особливості управління ризиками операцій банку

з кредитування фізичних осіб

Кредитні операції дають банкам основну частину доходу. Однак аналіз ситуації, що склалася в банківській сфері за період кризи, свідчить, що іноді банки зазнають фінансового краху у зв'язку з надзвичайно ризиковою кредитною політикою. Тому актуального значення набуває вирішення проблеми мінімізації ризиків кредитної діяльності банків.

На вирішення проблем управління кредитними ризиками спрямовані дослідження таких науковців: В. Д. Базилевич, О. В. Васюренко, С. С. Осадець, О. Г. Савченко, І. С. Хоружій. Необхідно відзначити, що методику управління ризиками кредитних операцій банку напрацьовано ще недостатньо, оскільки банки повинні робити це таким чином, щоб отримувати максимально можливий прибуток, одночасно намагаючись максимально знизити ризик, безпосередньо пов'язаний із механізмом надання і погашення банківських кредитів.

Мета дослідження - поглиблення теоретичних та практичних знань з питань банківського менеджменту: аналіз управління кредитними ризиками в банках для подальшого їх застосування під час виконання конкретних практичних завдань.

Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає в тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішного функціонування банку.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями відповідно до класів: клас «А», клас «Б», клас «В», клас «Г», клас «Д». Якщо рівень забезпечення за окремою кредитною операцією не відповідає умовам визначеного класу, то позичальника слід віднести на клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним, то клас позичальника можна підвищити.

На підставі класифікації позик банк створює резерв щодо кожної групи кредитів. Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву. Залежно від стратегічних цілей діяльності банку, він постійно здійснює збалансування відношення «ризик - дохідність» з перевагою одного із критеріїв. При цьому банк може опинитися в одній із трьох «зон»: зона недостатньої дохідності; зона невиправданого ризику; зона безпечного функціонування [2].

Сучасна банківська практика сформувала різні системи запобіжних заходів щодо зменшення впливу кредитного ризику. Однією з таких запобіжних систем є страхування, прояв якого відбувається через самострахування (формування та використання резерву на можливі втрати за кредитними операціями) і методом прямого страхування, що відбувається за участі страхових компаній, проблема зниження кредитного ризику великою мірою залежить від досконалості застосовуваних банком методів його оцінювання. Запровадження нових для банку методів управління ризиком для зменшення цього рівня є також складовою частиною системного підходу до управління банківським ризиком.

Метод диверсифікації полягає в розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розглядають три види диверсифікації - галузеву, географічну та портфельну.

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, ураховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Актуальність методу диверсифікації в кризових умовах в тому, що банки зацікавлені у зниженні кредитного ризику та зменшенні обсягів проблемних кредитів шляхом такого розподілу і відбору позичальників, за допомогою якого будуть досягнуті вищезазначені цілі. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику [3].

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напряму кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи).

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Після класифікації кредитів та визначення розміру спеціального резерву на покриття втрат за кредитними операціями потрібно сформувати цей резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву - одна з найважливіших проблем у банківській практиці. Згідно з міжнародними стандартами резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дозволяє зменшити розміри оподатковуваної бази на суму відрахувань до резерву і знижує величину податків. Завдяки такому підходу банки дістають стимул для проведення відрахувань та формування резерву в повному обсязі.

В Україні механізм управління кредитним ризиком регулюється саме методичними рекомендаціями. Управління ризиками (ризик-менеджмент), відповідно до вказаного документа, - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також ураховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення - на рівні кожної окремої позички і на рівні кредитного портфеля в цілому [1].

У практиці роботи українських банків найбільш поширеними формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за непогашення кредитів і ризику непогашення кредитів.

Ураховуючи досвід вітчизняної практики, а також міжнародний досвід організації кредитних відносин, є доцільним запровадити в Україні єдину систему оцінювання та управління кредитним ризиком з метою мінімізації ризиків. Такий досвід є. Це перехід до світових новітніх нормативів - міжнародних стандартів вимог до банківської системи «Базель II», головною метою якої є підвищення якості управління ризиками в банківській практиці. У системі велика увага приділена інструментам зниження кредитних ризиків.

Застосування кількісної оцінки кредитоспроможності клієнта передбачає присвоєння певної групи тому або іншому виду кредиту, тому або іншому типу позичальника і визначає в балах значення різних характеристик потенційного позичальника. Потім банкір просто підраховує загальну кількість балів і порівнює з моделлю надання позики або відмови в її видачі.

Бальні системи оцінки створюються банками на основі емпіричного підходу з використанням регресійного математичного аналізу або факторного аналізу. Ці системи використовують історичні дані про банківські «добрі», «надійні» і «неблагополучні» позики і дозволяють визначити критеріальний рівень оцінки позичальників.

Дуже широко використовується в західних банках метод кредитного скорингу. Скорингова модель може використовуватись як для оцінки вже наданого кредиту (тобто ступеня вірогідності порушень фірмою умов кредитного договору), так і для відбору потенційних позичальників. Метод скорингу дозволяє провести експрес-аналіз заявки на кредит у присутності клієнта [4].

Ураховуючи досвід вітчизняної практики, а також міжнародний досвід організації кредитних відносин, є доцільним запровадити в Україні єдину систему оцінювання та управління кредитним ризиком з метою мінімізації ризиків через перехід до світових новітніх нормативів – міжнародних стандартів вимог до банківської системи «Базель II». І, безумовно, до головних напрямів мінімізації кредитних ризиків у банках належить упровадження новітніх інформаційних технологій управління кредитними ризиками на базі скорингових моделей. Варто також зазначити, що існуючі підходи щодо управління кредитними ризиками в банку є недостатньо вивченими.

Література.

1. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України: Постанова Правління Національного банку України № 361 від 02.08.2004 р.

2. Антонюк Г. Управління кредитним ризиком в банківській діяльності / Г. Антонюк // Наукові записки. – 2007. – № 15. – С. 93-99.

3. Бугель Ю. Основні шляхи вдосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника / Ю. Бугель // Банківська справа. – 2008. – № 4. – С. 54-59.

4. Тичина В. Проблеми та практика управління банківськими ризиками у світлі Базеля II / В. Тичина // Вісник. – 2008. – № 1. – С. 20-25.