Економічні науки / 3. Фінансові відносини

к. е. н, доц. Смоляк В. А., Замай М. М.

Харківський національний економічний університет, Україна

проблеми удосконалення управління

оборотним капіталом підприємства

Проблеми управління оборотним капіталом підприємства привертають усе більшу увагу представників вітчизняної фінансової науки. Це обумовлено трансформаційними процесами, що відбуваються в економіці, розвитком не тільки різноманітних форм власності, але й різноманіттям господарської поведінки власників і менеджерів підприємств. Господарська практика вимагає нетрадиційних, унікальних рішень, що ґрунтуються на глибокому синтезі досягнень сучасної фінансової теорії та досвіду фінансового управління.

Питання ефективності використання оборотних коштів підприємств досліджено у працях таких вчених-економістів, таких як Амоша А.І., Бланк І.А., В.М. Геєць та ін., які у своїх працях довели необхідність подальшого дослідження категорії оборотних коштів. Тому актуальною залишається проблема підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємств. У сучасних умовах, коли підприємства перебувають на повному самофінансуванні, вірне визначення потреби в оборотних коштах набуває особливого значення.

Метою дослідження є обґрунтування механізму управління оборотним капіталом, який дає змогу визначити оптимальні джерела фінансування оборотних коштів в залежності від стратегічного напрямку розвитку підприємства і , як наслідок, – підвищити ефективність використання оборотних коштів підприємства.

Ефективна робота підприємства - це досягнення максимальних результатів при мінімальних витратах. Мінімізація витрат досягається в першу чергу оптимізацією структури джерел формування оборотних коштів підприємства, тобто розумним сполученням власних і кредитних ресурсів.

Управління оборотними коштами – це є забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції з найменшим розміром оборотних коштів. Це означає, що оборотні кошти підприємства мають бути розподілені за всіма стадіями кругообігу у відповідній формі й у мінімальному, але достатньому обсязі. Оборотні кошти в кожен момент завжди одночасно перебувають на всіх трьох стадіях кругообігу і виступають у вигляді коштів, матеріалів, незавершеного виробництва, готових виробів [1].

Процес розробки економічно обґрунтованих величин оборотних коштів, необхідних для організації нормальної роботи підприємства, називається нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає у визначенні сум оборотних коштів, необхідних для утворення постійних мінімальних і у той же час достатніх запасів матеріальних цінностей, незнижуваних залишків незавершеного виробництва й інших оборотних коштів. Нормування оборотних коштів сприяє виявленню внутрішніх резервів, скороченню тривалості виробничого циклу, швидшій реалізації готової продукції [2].

Завдання підприємств полягає в тому, щоб віднайти шляхи найбільш ефективного використання оборотних коштів. Ефективність використання оборотних коштів характеризується їхньою оборотністю або швидкістю обороту. Раціональне використання оборотних фондів і прискорення їхньої оборотності поліпшують фінансовий стан промислових підприємств.

Ефективне використання оборотних коштів промислових підприємств характеризують три основних показники - коефіцієнт оборотності оборотних коштів, період обороту, рентабельність оборотних коштів.

Політика управління оборотним капіталом має забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності й ефективністю роботи. Це зводиться до вирішення двох важливих завдань [3]:

1. Забезпечення платоспроможності. Підприємство, що не має достатнього рівня оборотного капіталу, може зіштовхнутися з ризиком неплатоспроможності.

2. Забезпечення прийнятного обсягу, структури і рентабельності активів. Відомо, що різні рівні різних поточних активів по-різному впливають на прибуток. Наприклад, високий рівень виробничо-матеріальних запасів вимагає відповідно значних поточних витрат, у той час як різноманітні асортименти готової продукції надалі можуть сприяти підвищенню обсягів реалізації й збільшенню доходів. Кожне рішення, пов'язане з визначенням рівня коштів, дебіторської заборгованості і виробничих запасів, має бути розглянуте як з позиції рентабельності даного виду активів, так і з позиції оптимальної структури оборотних коштів.

Існує декілька управління оборотними активами підприємства, серед яких виділяють [4]:

– модель Баумола, яка передбачає, що підприємство починає працювати, маючи максимальний і доцільний для нього рівень коштів, і потім постійно витрачає їх протягом деякого періоду часу. Усі кошти від реалізації товарів і послуг підприємство вкладає у короткострокові цінні папери. Як тільки запас коштів виснажується, тобто дорівнює нулю або досягає деякого заданого рівня безпеки, підприємство продає частину цінних паперів і тим самим поповнює запас коштів до початкової величини.

– модель Міллера й Орра, які використовують при побудові моделі процес Бернуллі - стохастичний процес, у якому надходження і витрати грошей від періоду до періоду є незалежними випадковими подіями.

– «класична» модель у якій для спрощення розрахунків приймаються умови рівномірного споживання (витрат) і постійного певного відставання часу постачання від моменту замовлення продукції у постачальника. При цьому мінімізуються сумарні витрати зберігання запасів, які беруться прямо пропорційно обсягові цих запасів і часу зберігання, і витрати, пов'язані із замовленням, які є постійними для кожного замовлення та не пов'язані з обсягом замовлення.

Будь-яка модель управління запасами повинна дати відповідь на два питання: яку кількість продукції замовляти? Коли замовляти?

Результати досліджень свідчать про те, що на підприємствах відсутня система відстеження і контролю при ліквідації «вузьких місць» у діяльності підприємства, а управлінські рішення не пов'язані з фінансовими можливостями. Звідси, необхідною є розробка методичного підходу до управління оборотними коштами, які базуються на аналітичних показниках.

Ці показники мають враховувати динаміку фінансового стану і оцінку втрачених фінансових можливостей для розробки прогнозованих розрахунків з мобілізації фінансових ресурсів, підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства. У зв’язку з цим запропоновано модель оптимального варіанту поповнення оборотних коштів промислового підприємства в залежності від стратегічного напрямку його розвитку.

Таким чином, дослідження механізму управління оборотним капіталом дав змогу визначити недоліки в їх управлінні, з концентрувати увагу на стадії формування джерел фінансування оборотних коштів, удосконалити модель визначення оптимальних джерел фінансування оборотних коштів в залежності від стратегічного напрямку розвитку підприємства і , як наслідок, - підвищити ефективність використання оборотних коштів підприємства.

Література.

1. Безкровна Т.Д. Методи фінансування оборотного капіталу підприємства / Т.Д. Безкровна // Наукові праці НДФІ. – 2006. – №3 (36). – С.109-117.

2. Лиса О.В. Особливості визначення потреби підприємства в оборотному капіталі / О.В. Лиса // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. – Д.: ДНУ. – 2006. – Вип.217. – С. 598-603.

3. Марусяк Н.Л. Особливості планування оборотного капіталу підприємства // Регіональна бізнес-економіка та управління. – 2004. - №3. - С. 56-60.

4. Терещенко О.О, Теоретичні засади бюджетування на підприємстві // Фінанси України. – 2007. – №11. – С. 17-23.