О В. Тєвікова, канд. іст. наук

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

ІСТОРІЯ ПОВСЯКДЕННОСТІ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ

За останні роки значно зросла увага дослідників до повсякденності як окремого напряму історичної науки. Наголос на соціально-антропологічному вимірі зумовлений, по-перше, неспроможністю застарілої методології повноцінно й усебічно відтворити історію минулого на основі державницьких, ідеологічних, суспільно-політичних, соціально-економічних чи культурно-мистецьких параметрів; по-друге, потребою скоригувати традиційні погляди на відомі макроісторичні процеси та створити емоційно й фактологічно насичену історичну картину. Цей напрям актуальний також через відставання вітчизняної науки від зарубіжної в дослідженні історії повсякденності.

Зміна підходів і методів вивчення явищ та процесів минулого й сучасного в зарубіжній історіографії зумовлена кількома причинами: академічні пошуки всебічного вивчення історії, криза індустріального суспільства, зародження антиглобалізму, пошуки «малих альтернатив», нових ціннісних орієнтацій, можливостей і перспектив для кожної окремої людини. Антропологічний напрям історіописання постає завдяки появі Школи «Анналів», заснування якої пов’язують з іменами М. Блока і Л. Февра та виданням 1929 р. журналу «Аннали економічної та соціальної історії». Послідовники цієї школи рішуче відкинули традиційну на той час позицію оповідати історію держави або діяння владних осіб, спираючись на активне цитування офіційних історичних джерел. М. Блок висловлює тезу, що предметом історії є людина, а історія — це наука про людей [1].

У 1970-х рр. під керівництвом К. Гінзбурга і Д. Леві італійські історики створили видання наукової серії «Mikrostoriа» («Мікроісторія»). На відміну від французької школи їх цікавили не стільки «середній зріз» і типовість, скільки унікальність і винятковість, дослідження випадкового, одиничного та приватного. Об’єктом історіописання стають не великі прошарки населення, а малі соціальні групи чи навіть окремі родини [2]. Лозунг перейти «від розгляду державної політики і аналізу глобальних суспільних структур і процесів до розгляду маленьких життєвих світів і повсякденного буття звичайних людей» (т. зв. історія соціальних низів) висловлюють у 1970-1980-х рр. німецькі вчені. Завдяки їм постає оригінальний напрям досліджень — «історія повсякденності» (нім. — Alltagsgeschichte), або «історія знизу» (Geschichte von unter). Класиками подібних теоретичних і практичних досліджень стали К. Бергман [3], Н. Еліас [4], В. Ульріх та ін. Услід за ними на соціальній історії зосередилися англійські науковці.

Привертає увагу цикл праць американки Ш. Фіцпатрік, написаний у рамках так званої нової культурної історії [5]; [6]. Авторка зосередилася на дослідженні повсякденного життя громадян СРСР, з’ясуванні його сенсів і символів. Історія повсякденності подається через зріз поведінки громадян, стратегії виживання та кар’єрного просування, якими користуються люди в специфічних соціально-політичних умовах тоталітаризму.

У російській історіографії необхідність розвитку соціальної антропології першим умотивував відомий історик-медієвіст А. Гуревич: «У результаті зосередження інтересів на політико-економічній та соціологічній проблематиці людина — реальний учасник і творець історії — була ніби «витіснена» […] або зовсім забута. Злиття історії з соціологією і політекономією призвело до дегуманізації історії» [7, 57]. Популяризації в Росії культурної та соціальної антропології також сприяли праці Г. Кнабе, Н. Козлової, Ю. Лотмана, які започаткували пізнання минулого в ментальному зрізі, розкрили поняття й збагатили методологію історії повсякденності.

Вітчизняна ж історіографія обмежується переважно позитивістськими схемами, що спираються на дослідження фактів і кількісних показників історичного розвитку. Це пояснюється відсутністю в Україні традиції методологічних студій. Спробу подати «подієвий ряд» історичного минулого в тісному зв’язку з його світоглядною та ментальною основою першими здійснили Я. Грицак та Н. Яковенко. Поступово увага українських науковців до історії повсякденності посилюється, виробляють власні загальнотеоретичні й методологічні підходи. Так, О. Удод сформулював актуальність нового напряму, окреслив історіографічний розвиток цієї проблеми, а також спробував науково визначити, що таке «повсякденність» [8]. Суттєвий внесок у теорію повсякденності зробила О. Коляструк, яка висвітлює становлення історії повсякденності в гуманітарних науках, пропонує методологічний концепт дослідження повсякденності та визначає коло джерельно-документального забезпечення [9]. Загальнотеоретичні розробки уможливили появу конкретно-історичних досліджень із історії повсякденності (праці Л. Ковпак, Т. Марусик, Н. Шліхти, наукові роботи О. Пенькової, О. Тєвікової та ін.).

Активізації досліджень українських істориків у галузі методології, а також історії повсякденності сприяли україно-німецькі семінари з проблем соціальної історії (Київський університет імені Тараса Шевченка) та семінари в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» з курсу «Історія СРСР (антропологічний вимір)». Нові методологічні підходи до вивчення минулого в річищі «нової соціальної історії» презентує історико-культурологічний збірник «Схід-Захід» (видається з 1998 року), новий альманах «Соціум» (виходить з 2002 року) та ін. Особливістю джерельної бази наукових розвідок цих часописів стало переважання у її структурі усних джерел: інтерв’ю, спогадів, усної традиції.

Отже, науковий об’єкт історії повсякденності є досить актуальним на сьогодні, оскільки історія повсякденності розкриває та аналізує різні грані матеріального й духовного життя суспільства, особливості фокусує увагу не на описі «подій» і «суспільних процесів», а на людині, її світогляді й ментальних характеристиках.

ЛІТЕРАТУРА

1. Блок, М. Апология истории или ремесло историка / Марк Блок; [пер. с фран. Е. М. Лысенко]. — [2-е изд., дополн.]. — М.: Наука, 1986. — 256 с.

2. Гинзбург, К. Сыр и черви. Картина мира одного мельника, жившего в ХVІ веке / Карло Гинзбург; [пер. с итал. М. Л. Андреева, М. Н. Архангельской]. — М.: РОССПЭН, «Университетская библиотека. История», 2000. — 272 с.

3. Bergmann K. Geschichte im Alltag — Alltag im Geschichte / Bergmann K., Schörken R. — Düsseldorf, 1982. — 238 p.

4. Elias N. Zum Begriff des Alltags / N. Elias // Materiales zur Soziologie des Alltags. — Opladen, 1982. — P. 11—29.

5. Фицпатрик Ш. Сталинские крестьяне. Социальная история Советской России в 30-е годы: деревня / Шейла Фицпатрик. — М.: РОССПЭН, 2001. — 422 с.

6. Фицпатрик Ш. Повседневный сталинизм. Социальная история Советской России в 30-е годы: город / Шейла Фицпатрик. — М.: РОССПЭН, 2001. — 336 с.

7. Гуревич, А. Я. Историческая наука и историческая антропология / А. Я Гуревич // Вопросы философии. — 1988. — № 1. — С. 56—70.

8. Удод, О. А. Про історію повсякденності / Олександр Андрійович Удод // Бористен. — 2000. — № 4. — С. 98—106.

9. Коляструк, О. А. Історія повсякденності як об’єкт історичного дослідження: історіографічний і методологічний аспекти / О. А. Коляструк. — Харків, 2008. — 112 с.