Математика/4. Прикладная математика

К.п.н. Кучерук О.Я., Піддубко В.А.

Хмельницький національний університет, Україна

Статистичний аналіз стану емоційного вигорання у педагогів загальноосвітніх закладів

Інтенсифікація життя, соціально-політичні та соціально-економічні зміни, що відбуваються в країні, висувають до працівників освітніх закладів нові, більш складні вимоги [2]. У зв’язку з великою емоційною напруженістю професійної діяльності педагога, відповідальністю і складністю професійної праці, збільшується ризик розвитку синдрому «емоційного вигорання». Вчитель є центральною фігурою навчально-виховного процесу і відіграє важливу роль у процесі навчання, тому проблема психологічного його благополуччя набула особливої актуальності в кінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. і нині залишається однією з найбільш актуальних. Також актуальність вивчення синдрому «емоційного вигорання» зумовлена й тим, що він впливає на все життя людини, призводячи до втрати здоров’я, психологічних проблем та особистісних змін.

Проблема синдрому «емоційного вигорання» досліджувалась багатьма закордонними та вітчизняними науковцями, зокрема, О.Баранов, В.Бойко, Н.Водоп’янова, С.Джексон, Т.Зайчикова, К.Маслач, А.Пайнс, Х.Фрейденбергер, Л.Юр’єва та ін. Вперше термін «burnout» (вигорання) був введений американським психологом Х.Фрейденбергером. Центральне місце в розвитку наукової концепції вигорання займають роботи К.Маслач та її колег (С.Джексон, А.Пайнс). Розроблені цими авторами моделі вигорання стали основою для подальших досліджень [1].

Існують різні визначення терміну «вигорання». Згідно визначення ВОЗ (2001), синдром вигорання – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, яке характеризується порушенням продуктивності праці та втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних засобів з метою одержання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності та (в багатьох випадках) суіцидальної поведінки.

Нині синдром вигорання багатьма дослідниками розглядається як процес, що розвивається у часі, довготривала стресова реакція, яка виникає в наслідок впливу на людину хронічних професійних стресів середньої інтенсивності. У зв’язку з цим синдром емоційного вигорання можна розглядати як «професійне вигорання», яке потенціює деформацію особистості професіонала [4].

На сьогодні існує декілька моделей емоційного вигорання, що описують цей феномен [3]:

– Однофакторна модель (А.Пайнс, Е.Арансон), згідно якої вигорання – це стан фізичного, емоційного та когнітивного виснаження, яке викликане довготривалим перебуванням в емоційно напружених ситуаціях. Виснаження є основним фактором.

– Двофакторна модель (Д.Дирендонк, Х.Сиксма, В.Шауфелі) розглядає синдром вигорання, як двомірну конструкцію, що складається з емоційного виснаження та деперсоналізації.

– Трифакторна модель (К.Маслач, С.Джексон) розглядає синдром вигорання, як тривимірний конструкт, що включає в себе емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію особистісних досягнень.

– Чотирифакторна модель (Дж.Шваб) полягає в тому, що один з елементів (емоційне виснаження, деперсоналізація або редукція особистісних досягнень) поділяється на два окремих фактори.

– Процесуальні моделі (Б.Перлман, Е.Хартман, М.Буриш) розглядають вигорання як динамічний процес, який розвивається в часі та має певні фази свого розвитку.

Професія вчителя належить до сфери професій типу «людина-людина», тобто професій, які відрізняються інтенсивністю та напруженістю психоемоційного стану і які найбільш схильні до впливу синдрому емоційного вигорання. На рівень напруженості нині впливають, такі особливості педагогічної діяльності: висока соціальна відповідальність за результати своїх дій; освоєння нового змісту навчальних предметів, нових форм та методів викладання; інформаційні перенавантаження мозку в поєднанні з дефіцитом часу для засвоєння та переробки інформації, що безперервно надходить; соціальна оцінка – необхідність постійно бути об’єктом для спостереження та оцінювання, як з боку учнів, так і з боку адміністрації; необхідність здійснювати часті та тривалі контакти з людьми; взаємодія з різними соціальними групами (учні, батьки, колеги, керівництво) [1].

Дія численних емоціогенних факторів викликає у вчителів наростаюче почуття незадоволеності, погіршення самопочуття та настрою, накопичення втоми. Ці фізіологічні показники характеризують напруженість роботи, що призводить до професійних криз, стресів, виснаження та вигорання. Наслідком цих процесів є зниження ефективності професійної діяльності вчителя.

Для проведення дослідження рівня емоційного вигорання педагогів загальноосвітніх закладів Хмельниччини (результуюча ознака) нами були виділені наступні фактори впливу: – стать; – вік; – стаж; – фізичний компонент здоров’я; – психічний компонент здоров’я.

Для визначення факторів фізичний компонент здоров’я ( та психічний компонент здоров’я () було обрано методику SF-36, а для безпосередньо результуючої ознаки – методику В.Бойко. Учасниками дослідження стали вчителі, які навчаються у Хмельницькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти та викладають природничо-математичні дисципліни (математика, фізика, біологія, хімія). Обробка результатів проводилась статистичними методами, в результаті яких, ми отримали наступні дані.

Серед опитаних респондентів 79% склали жінки, 21% – чоловіки. У виборці виявилась велика різниця у стажі опитуваних: найменший стаж 3 роки, найбільший – 40, серед них 33% мають стаж від 3 до 14 років, 50% – від 15 до 28 років та 17% – від 29 до 40 років. Це говорить про те, що при аналізі було охоплено і тих, хто лише почав працювати і має запал, і тих, хто уже професіонал власної справи. За віком опитані розподілились наступним чином: 23% – вік від 25 до 30 років, 58% – від 36 до 45 років та 19% – від 46 до 61 року. Щодо фізичного компонента здоров’я та психічного компонента здоров’я значення варіюються від середнього до нижче середнього рівнів. Результати представлені на рисунках 1 та 2.

На наступній діаграмі (рис. 3) зображено розподілення опитаних в результаті анкетування за методикою В.Бойко.

Рис. 1. Рівень фізичного компонента здоров’я	Рис. 2. Рівень психічного компонента здоров’я

Рис. 3. Рівень емоційного вигорання

Якщо ж говорити про залежність емоційного вигорання безпосередньо від факторів, то маємо наступні результати.

Жінки більш схильні до емоційного вигорання, адже з них 47% мають початковий рівень, 50% – середній і 3% – рівень вище середнього. Натомість серед чоловіків 60% мають початковий рівень емоційного вигорання та 40% – середній. Стосовно віку, найбільш схильні до емоційного вигорання опитані віком від 36 до 45 років, з них 60% вже мають середній рівень емоційного вигорання та 3% – рівень вище середнього. Вчителі зі стажем від 15 до 28 років також показали найгірші показники емоційного вигорання, а саме 54% з них досягли середнього рівня та 4% – рівня вище середнього. Відсоток тих опитаних педагогів, які мають середні показники за фізичним, психічним показниками здоров’я і при цьому не перейшли межу середнього показника по емоційному вигоранню складає лише 33% від загальної кількості.

Надалі до отриманих даних було застосовано кореляційний аналіз, в результаті якого визначено найтісніші зв’язки між результуючою ознакою і факторами, та окремо між факторами. Під час обрахунків було виконано перевірку на мультиколінеарність за – критерієм. Знайдено , яке становить 97,0143, а =18,307, тобто серед множини змінних виявлено мультиколінеарність. Використовуючи F-критерій визначено, що ознаки , є мультиколінеарними. Для того, щоб позбутися цього явища було відкинуто ознаку (вік), оскільки вона має меншу кореляцію з результуючою ознакою,

Рис. 4. Коефіцієнти кореляції

ніж – стаж. Повторна перевірка на мультиколінеарність встановила її відсутність. В результаті маємо наступні кореляційні зв’язки (рис. 4) між результуючою ознакою та всіма факторами (суцільна лінія) і між факторами (пунктирна лінія, бралися до уваги значення ), що найбільш корелюють між собою.

Як показують наші дослідження, найбільший вплив на емоційне вигорання спричиняє психічний компонент здоров’я.

В результаті регресійного та компонентного аналізу нами було побудовано вісім моделей. Параметри усіх моделей є значущим та самі моделі є адекватні статистичним даним. Серед них найкращою за значеннями кореляційного відношення 1 – η² та суми квадратів відхилень виявилась гіперболічна адитивна модель, яка описує рівень емоційного вигорання наступним чином:

За побудованою моделлю на рівень емоційного вигорання впливає фізичний та психічний компоненти здоров’я. Значення кореляційного відношення 1 – η² складає 0,503, що показало присутність впливу неврахованих факторів. Ними, можуть бути певні латентні ознаки, які явно достатньо важко визначити. Тому, отримана модель може бути використана для побудови лише попереднього прогнозу зміни стану емоційного вигорання у педагога.

Для прикладу розглянемо зміни, що відбудуться з результуючою ознакою ( – емоційним вигоранням) у відсотках, при збільшенні чи зменшенні факторів ( – фізичного компонента здоров’я та – психічного компонента здоров’я) на 1% з використанням отриманої моделі:

- при збільшенні на 1% і незміненому маємо в середньому зниження показника рівня на 1,04%, що є позитивним;

- при збільшенні на 1% і незміненому маємо в середньому зниження показника рівня на 1,07%, що є позитивним;

- при зменшенні на 1% і незміненому маємо в середньому збільшення показника рівня на 1,06%, що є негативним;

- при зменшенні на 1% і незміненому маємо в середньому збільшення показника рівня на 1,09%, що є негативним;

- при збільшенні одночасно факторів та на 1% маємо в середньому зниження показника рівня на 2,11%, що є позитивним;

- при зменшенні одночасно факторів та на 1% маємо в середньому збільшення показника рівня на 2,15%, що є негативним.

Отже, при збільшені факторів окремо маємо позитивний результат, тобто рівень вигорання зменшується, але з малим відсотком. Також, явно виражається більший вплив на результуючу ознаку саме емоційної компоненти. Але при збільшенні обох факторів і фізичного і психічного, рівень вигорання достатньо знижується. Це говорить, що при регулюванні рівня емоційного вигорання не достатньо звертати увагу лише на один фактор впливу, потрібно комплексно працювати над власним станом здоров’я, позицією у соціумі, вмінням відгороджувати себе від негативних впливів зі сторони, керувати ситуацією як на роботі та і у сімейному колі. Лише при такій цілісній зміні можливо зупинити зростання рівня вигорання або навіть знизити його хоча б на незначний відсоток.

Педагогічна діяльність завжди була і є перенасиченою стресогенами. Педагог несе відповідальність щохвилини – за життя та здоров’я своїх учнів, постійно – за рівень їх знань, умінь та навичок у навчальному предметі та вплив на розвиток особистості, глобально – за розвиток нового покоління громадян. Серед опитаних 98% уже почали вигорати. Такий стан може перейти у хронічне емоційне напруження, що в свою чергу призведе до деформації емоційної сфери вчителя, формою якої є емоційне вигорання. Зворотній процес є досить складним і заснований на процесі відновлення емоційного стану вчителя, який відіграє важливу роль в педагогічному процесі, визначає його психологічну атмосферу, що, в свою чергу, впливає на ефективність навчання.

Нами була розроблена математична модель, яка дає змогу виявити наявність синдрому, визначити рівень вже наявного емоційного вигорання та зробити попередній прогноз, що допоможе вчасно вжити заходів щодо подавлення синдрому та профілактики емоційного стану педагога.

У подальшому планується розгляд даного питання з точки зору когнітивного моделювання, що дозволить більш ясно сформувати зв’язки і впливи факторів на результуючу ознаку та удосконалити отриману математичну модель для більш точних результатів прогнозування.

Література

1. Борисова М.В. Психологические детерминанты психического выгорания у педагогов: автореф. канд. псих. наук, 19.00.07 – педагогическая психология / М.В. Борисова. – Ярославль, 2003. – 30с.

2. Зайчикова Т.В. Соціально-психологічні детермінанти синдрому «професійного вигорання» у вчителів: автореф. канд. псих. наук, 19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи / Т.В. Зайчикова. – Київ, 2005. – 23с.

3. Моцонелідзе І.О. Емоційне вигорання: історія, сучасний стан та перспективи досліджень в органах внутрішніх справ України / І.О. Моцонелідзе, І.М. Слюсар // Збірник наукових праць інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПНУ. Проблеми загальної та педагогічної психології. – 2006. – Т.ХІІ, ч.2.– С.159-166.

4. Юрьева Л.Н. Профессиональное выгорание у медицинских работников: формирование, профилактика, коррекция / Л.Н. Юрьева. – К.: Сфера, 2004. – 272с.