Майський Г.Ю.

Українська інженерно-педагогічна академія, м. Харків, Україна

Підготовка студентів до педагогічної практики

Виконання студентами настільки складних завдань, які постають на практиці, вимагає особливої попередньої підготовки як студентів, так і викладачів, що беруть на себе функції керівництва. Така практика входить безпосередньо в саму практику й називається предпрактикою.

Підготовка до практики включає такі напрями: актуалізація професійно значущих знань і вмінь, набутих студентом для вирішення поставлених завдань; спеціальне навчання як отримання нових знань і вмінь, необхідних для вирішення поставлених завдань; формування психологічної готовності до практичного навчання.

Кожний із визначених компонентів є складним. Так, актуалізація професійно значущих знань і вмінь, набутих студентами до практики й необхідних для вирішення нових, поставлених практикою завдань, включає: актуалізацію повсякденного педагогічного досвіду, шкільного, сімейного й суспільного; актуалізацію науково-педагогічних знань, отриманих у ВНЗ; актуалізацію професійно значущих умінь, сформованих у студентів до початку практики.

Актуалізація знань і вмінь – це процес виявлення їх наявності й відновлення, реабілітація в тому вигляді, у якому їх можна використовувати на практиці. Актуалізація здійснюється через діагностику й тренінг як повторення, корегування, удосконалення.

Щоб реально здійснити актуалізацію набутого досвіду, необхідна програма як цільовий компонент відновлення саме необхідних її ланок. Для цього потрібно мати в якості вихідного матеріалу модель практики й особливо чітко прописані завдання. У свою чергу, вони мають бути узгоджені із цілями підготовки у ВНЗ й кваліфікаційною характеристикою фахівця. На основі завдань конкретної практики виділяються знання й уміння, що забезпечують їх успішне вирішення. Цей перелік і є підставою для розробки актуалізованих знань і вмінь.

Основні вимоги до процесу актуалізації повсякденного педагогічного досвіду такі: програма актуалізації має бути обмежена поставленими перед практикою завданнями; актуалізація проводиться під безпосереднім науковим посібником з технології рефлексії власного досвіду; в основі актуалізації має бути уявлення студентів про добро й зло, оману й істину тощо; актуалізацію, здійснену педагогічними формами й методами, яку можна доповнювати спеціальними психологічними методами діагностики.

Другим значущим структурним компонентом підготовки студентів до педагогічної практики є спеціально проведене навчання шляхом поповнення повсякденних знань, що й надаються у ВНЗ. Це навчання може безпосередньо випереджати практику або проводитися в процесі її проведення. Таке «доучування» студентів під ті завдання й зміст, які не забезпечені ні минулим досвідом, ні предметним навчанням. Будь-яка практика включає надзадачі, тобто ті, які вимагають зростання й виходу за межі вже отриманого досвіду. Отже, навчання студентів як «доучування» їх з метою формування нового досвіду передбачає: виділення надзадач практики, які не забезпечені теорією й досвідом; добір під них нових знань і вмінь; формування нових знань і вмінь.

Виділення надзадач практики – задача керівника. Залучення студентів до цього процесу йде на рівні зіставлення наявних у студентів досвіду й знань із необхідними. Здійснюється це при вивченні й аналізі завдань практики.

Третім компонентом підготовки студентів до педагогічної практики є психологічна готовність студента з гарним настроєм, бажанням і інтересом іти на практику. Така готовність до нової форми навчання потрібна перед кожною практикою, починаючи з першого курсу. Психологічна готовність студентів до практики забезпечується: підвищеним авторитетом практики в очах професорсько-викладацького складу вищого навчального закладу; авторитетом керівника, що знає практику школи в її цілісному, а не розчленованому вигляді; спеціальним емоційним налаштуванням студентів на особистий внесок у поліпшення роботи школи шляхом особистого професійного зростання; системою чіткої діагностики й контролю.

Психологічна готовність студентів до проведення практики мобілізує їхні внутрішні сили, волю, увагу, спрямовує мотиви на професійний зростання, надає практиці чуттєво-емоційного забарвлення. Важливість цієї готовності відзначали фахівці: «Педагогічна практика лише тоді може стати ефективним засобом підготовки до педагогічної діяльності, коли в самого студента є бажання, прагнення стати гарним учителем-вихователем» [1, с. 15].

Отже, кожний з визначених компонентів підготовки студентів до педагогічної практики можна розглядати і як компонент психологічної готовності, і як умова її формування. Педагогічно вони забезпечуються через добір керівників практики, зустрічі з учителями шкіл ще до виходу на практику, знайомство з досвідом проведення практики студентами попереднього старших курсів. Недооцінка тієї або іншої позиції значно знищує ефективність практики.

Література:

1. Абдуллина О.А., Загрязкина Н.Н. Педагогическая практика студентов / О.А. Абдуллина, Н.Н. Загрязкина. – М.: Просвещение, 1989. – 176 с.

2. Горленко В.П. Педагогическая практика студентов: новые научные подходы / В.П. Горленко // Педагогика. – 1996. – № 5. – С. 63-69.

3. Оганесян Е.В. Педагогическая практика студентов: теоретические основания новой модели / Е.В. Оганесян, B.C. Безрукова. – М.: Педагогическое общество России, 2004. – 192 с.