Чіжова Н.В.

НТУУ «КПІ», Україна

Критерії оцінювання мовленнєвої компетенції студентів.

Загально відомо, що володіння мовою це комплексне складне поняття. Існують чотири види мовленнєвої діяльності: читання, письмо, аудіювання та говоріння, які ілюструють певний ступінь знання мови. Всі ці мовленнєві діяльності необхідні і взаємопов’язані між собою. Підгрунтям, або базою для них є знання лексики та граматики мови і її культурних особливостей. При перевірці знань з іноземної мови ( залік чи іспит) обов’язково перевіряються та оцінюються всі види мовленнєвої діяльності, але в цій роботі ми зупинимося на говорінні, тому що не так просто об’єктивно визначити кількість та якість реплік у діалозі чи дискусії, врахувати всі критерії за якими треба проводити оцінювання. Оскільки мовлення це результат багатьох взаємопов’язаних навичок та знань, практично неможливо відокремити їх щоб перевірити, тому оцінка може бути дещо суб’єктивною.

Завдяки своїй спонтанності та неформальності, усне мовлення характеризується такими особливостями вираження, як сумніви, повтори, незавершеності та нестандартні ( спрощені) граматичні форми. Незалежний слухач, що оцінюватиме такі «вади», може визнати мовну компетенцію не дуже високою. Однослівні репліки вважаються доречними та цілком природними, замість розширених повних речень.

Розмові також притаманна взаємодіюча та міжособистісна природа, отже якщо студенти екзаменуються в усній взаємодії з викладачем, виникає асиметричність у відносинах, яка перешкоджає двосторонньому обміну інформацією та обмежує розмову щодо розвитку та тем. Розмова вже не є розмовою, а скоріше усне інтерв’ю. Та навіть у випадку з рівнею при взаємодії між студентами дуже важко позбутися впливу, який один промовець має на іншого. У зв’язку з проблемами при перевірці мовлення, ван Ліром був запропонований дієвий підхід, що мав складатися із різноманітних усних тестів, одним із яких мала бути повсякденна спонтанна розмова. Цей багатокомпонентний підхід був прийнятий Кембриджською організацією ESOL при розробці іспитів з англійської мови, причому всі вони включають усну розмовну складову. Особливість розмовного компонента Сертифіката Досконалої Англійської (CAE) полягає у наступному: « Розмовний тест оцінює здатність кандидатів взаємодіяти в розмовній англійській в певних ситуаціях. Він складається із чотирьох частин, що включають інтерв’ю, розкриття теми, спільне завдання та дискусію. Кандидати забезпечуються допоміжними матеріалами (фотографіями та малюнками). Зазвичай вони здають розмовний тест в парах.»

Оцінювання проводиться на основі чотирьох окремих категорій:

1. Граматика та словник (діапазон, точність та доречність)

2. Керування дискурсом (послідовність, розмір, доцільність)

- Співробітництво доцільне, послідовне та ефективне при розвитку дискурса.

- Участь послідовна з використанням фраз відповідного розміру.

3. Вимова (наголос та ритм, інтонація, окремі звуки)

4. Взаємодія при спілкуванні (ініціація та відповідь, роздуми, почерговість)

- Взаємодія повністю підтримується і ефективно розвивається доречними та відповідними ініціаціями та відповідями.

- Роздуми мінімальні та не заважають взаємодії.

- Порозуміння щодо почергової участі проходить через весь тест.

Доцільно навести опис оцінювання мовлення, розроблений Радою Європи в 2001 році – Загальноєвропейські Структурні рекомендації для мови, тобто єдині вимоги для отримання певного рівня.

Рівень А 1.

Людина може відрекомендуватись, використовує основні вітальні та прощальні вирази. Може спитати як справи та реагувати на новини. Розуміє щоденні вирази, спрямовані на задоволення простих потреб, звернених до неї зрозумілою, повільною та повторюваною мовою співчутливого співрозмовника.

Рівень А 2.

Людина може підтримувати соціальний контакт: вітатися, прощатися, представлятися, дякувати. Зазвичай розуміє просту стандартну промову на знайомі теми, спрямовану на неї, при цьому час від часу може попросити повторити або перефразувати щось. Приймає участь у коротких розмовах по цікавих для неї темам. Виражає як вона себе почуває простими словами. Може впоратися з коротким соціальним обміном, але рідко достатньо розуміє, щоб спрямувати розмову за своїм власним бажанням. Людина може відреагувати на запрошення, пропозицію та вибачення. Може сказати що їй подобається, а що ні.

Рівень В 1.

Людина може залучитися до непідготовленої розмови на знайомі теми. Розуміє чітко артикульовану мову з якою до неї звертаються в щоденних розмовах, хоча інколи виникає потреба в повторенні деяких слів та фраз. Може підтримувати розмову або дискусію, але інколи їй важко точно сформулювати власні думки. Виражає та реагує на такі почуття, як здивування, щастя, сум, зацікавленість та байдужість.

Рівень В 2.

Може залучатися до тривалих розмов на більш загальні теми, чітко викладаючи свої думки навіть в шумному оточені. Підтримує стосунки з носіями мови, не дивуючи, дратуючи, чи заставляючи їх вести себе не так як вели б з носієм мови. Може передавати інтенсивність емоцій та демонструвати власну зацікавленість подіями та досвідом.

Рівень С 1.

Використовує мову гнучко та ефективно для соціальних цілей, включаючи емоційні висловлювання та використовуючи жарти.

Рівень С 2.

Може спілкуватися вільно та доречно, не маючи ніяких лінгвістичних обмежень в веденні повноцінного соціального та особистісного життя. Отже, враховуючи всі ці вимоги та критерії оцінювання мовленнєвої компетенції певних рівнів, викладачі мають приділяти більше уваги розвитку мовленнєвих навичок студентів.

Література:

1. Slade D. Conversation: from description to pedagogy/ D. Slade, S. Thornbury. – New York: Cambridge University Press, 2006. – 364 p.

2. van Lier, L. Reeling, writhing, drawling, stretching and fainting in coils: Oral proficiency interviews as conversation / L. van Lier // TESOL Quarterly, 23, 1989. – P. 489–508