К.п.н. Гордій Н.М.

Глухівський національний педагогічний університет ім. О. Довженка

Позанавчальна діяльність студентів як актуальна педагогічна проблема.

Базуючись на вченні В.І.Вернадського і сучасних світових тенденціях, визначають нову виховну парадигму як планетарно-особистісну, глобально-історичну за своїм значенням, в основі якої – освічена людина, озброєна науковими знаннями і культурними досягненнями людства. Видатний учений першим зрозумів завдання, що постало перед людством: це розумна організація суспільства, гармонія взаємовідносин як єдиного цілого природи і суспільства .

Сучасна, розроблена А.М.Бойко, нетрадиційна особистісно-гуманістична парадигма виховання прийшла на зміну знаннєцентричної і культуро центричної парадигм, її системо утворюючим фактором виступає не культура, не освіта, а дитина як унікальна неповторність і найвища цінність. Для практичної реалізації необхідним виступає забезпечення морально-естетичних взаємин дітей і дорослих на рівні співробітництва і співтворчості [1 ].

Студент педагогічного навчального закладу готує себе не лише до навчання дітей, а й до їх виховання. І перш ніж вчити дітей самоствердженню у суспільстві, він має сам навчитися цьому.

Відчуження студентської молоді від сім`ї, вищого навчального закладу, падіння впливу громадськості, незначна кількість молодіжних виховних організацій призводить до того, що в моральному становленні молоді утворюється своєрідний вакуум, який заповнюється у макросередовищі – залученням до різного роду неформальних організацій, вуличних компаній, угрупувань, діяльність яких нерідко є антисоціальною. Саме ці обставини спонукають до більш детального вивчення діяльності студентів на дозвіллі як важливого фактора загального процесу формування морально-етичних і соціальних якостей. Питання організації поза навчальної діяльності студентів не знайшла широкого висвітлення в працях вітчизняних і зарубіжних соціологів, психологів і педагогів. Зокрема, має місце той факт, що науковці не дійшли спільної думки щодо визначення понять “вільний час”, “дозвілля”, “позанавчальна діяльність” та відмінності між ними. Ці поняття вважають тотожними і визначають як час, який витрачається на задоволення власних інтересів, потреб, нахилів:участь у роботі різних секцій, читання, перегляд телепередач,прослуховування музичних записів, виконання громадських доручень.

Заняття на дозвіллі можуть бути активними й пасивними, колективними та індивідуальними, розумовими та фізичними. Вони можуть проходити вдома й у громадських місцях. Значення цих занять досить важливе, оскільки вони залучають кожну людину до системи культурних і духовних цінностей. Відбувається це за умов, коли в основі вільного часу лежить не випадковість, а цільова настанова, яка сприяє переходу від простих до більш складних інтересів і видів діяльності: від фізичних до духовних, від пасивних до активних [ 3].

Змістовне наповнення вільного часу – процес динамічний і відповідальний. Саме у ситуації неусвідомлених конструктивних початків дозвілля за відсутності його духовного наповнення, останнє перетворюється у фактор антикультури, породжує умови для аморальної, антисоціальної поведінки молоді.

Структура дозвілля представлена низкою рівнів діяльності, що відрізняються один від одного соціально-культурною значущістю і залежать від форм спілкування і взаємодії. Послідовний перехід від спонтанного, звичного проведення часу та розваг до вищого рівня дозвілля пов`язаний з становленням і розвитком захоплень особистості, взаємостосунків. Сьогодення вирізняє досить інтенсивний процес якісно – кількісної зміни форм і змісту спілкування під впливом різних факторів, серед яких науковці виділяють декілька, які характерні для значної частини молоді. Спостерігається тенденція до інтенсифікації спілкування, що зумовлено розширенням кола контактів, зростанням різноманітних зв`язків,які суттєво впливають на якість спілкування; прискорений ритм життя і необхідність контактувати з великою кількістю людей . Визначений раціоналізм духовного світу веде до формалізації та стереотипності спілкування, зверхнього ставлення до суб`єкта взаємин. Усе це негативно відбивається як на духовному світі молоді, ролі спілкування в його моральному вдосконаленні, так і на моральному становленні, оскільки сприяє дефіциту спілкування [4 ].

Методологія і методика дослідження проблеми дозвілля виходить з того, що дозвілля – це діяльність, яка здійснюється у вільний час, коли кожен має право використати його на свій вибір. Водночас, це і час, від характеру заповнення якого безпосередньо залежить готовність особистості до суспільно корисної праці, до виконання своїх громадянських, соціальних, моральних та інших обов`язків. А це означає, що воно не може бути вільним від соціального контролю і пущеним на самоплин. Водночас соціологи Р.Данней і Д.Рісман заперечують виховні функції вільного часу та вважають, що форми його використання повинні бути суто індивідуальними, неповторними, нерегламентованими, автономізованими. К.Дженкінз, Б.Шерман стверджують, що особистість вибирає ті види діяльності на дозвіллі, які забезпечують їй ситуацію успіху, позитивну стимуляцію компетентності.

У сучасних умовах студентська молодь виявляє ініціативу й інтерес у виборі змісту та форм вільного часу. Проте, за даними Г.Буданової [2 ], інтереси сучасних студентів не піддаються однозначній характеристиці: в однієї категорії (%) вони різноманітні, усвідомлені, легко диференціюються; в іншої ( %) – відрізняються духовною убогістю та обмежуються сферою «заробляння грошей»; у третьої ( %) – не виявляються ні в якому вигляді або у вигляді на зразок «робити нічого».Так, привабливою, престижною і перспективною для студентської молоді є соціокультурна дозвіллєва діяльність. Вона визначається як якісно новий рівень використання свого вільного часу, що виявляється в активній діяльності, спрямованій на особистісний розвиток через засвоєння певної системи знань, цінностей, норм, зразків. Але використання молодою людиною свого вільного часу, що охоплює не лише його обсяг, а й змістовну сутність – актуальна проблема педагогіки, яку розглянемо в аспекті сучасної молодіжної культури. Крім молодіжної музики, в поширенні якої важливу роль відіграють засоби масової комунікації, до молодіжної культури відносять моду – одяг, зовнішні аксесуари, манери і стиль поведінки, стиль мовлення, мовний жаргон. Однак, найяскравішим її виявом стали неформальні молодіжні об`єднання, що характеризуються різноманітністю світоглядних настанов, художніх уподобань, дозвіллєвих інтересів тощо.

Сучасні наукові дослідники [ 1,2,3,4] підкреслюють, що саме за таких умов і відбувається об`єднання молоді у неформальні групи за уподобаннями та систематизовані основні функції самодіяльних об`єднань стосовно сфери молодіжної культури. Виокремлено такі функції: самовизначення, інструментальна, емоційна, престижна, інформаційно - розважальна.

Дамо коротеньку характеристику кожній з функцій. Функція самовизначення для особистості , що розвивається має неабияке значення і має можливість виявити свою самостійність, своє особисте «Я». Формальна група не завжди має змогу задовольнити потребу молоді у самовизначенні, оскільки в більшості випадків зорієнтована на інструкції, розпорядження, вказівки,що надходять зовні. Разом з тим, самовизначення особи, молодіжна конфліктність,екстремізм поглядів, що викликають тривогу виховних органів, згодом можуть перетворитися на загальновизнану традицію. Передусім це стосується музичних орієнтацій молоді, так як музика ще років двадцять тому визнавалась за авангардистсько-молодіжну, сьогодні без упереджень сприймається і старшим поколінням. Інструментальна функція для значної частини молоді проявляється у неформальних об`єднаннях. Панівною стає нагода дбати в групі однолітків ( або через неї) про свої особисті інтереси. Подібні індивідуальні інтереси й цілі мають досить широкий спектр: в одних – це захист від агресії, в інших – перспектива розширити ділові стосунки, знайомства. Іноді в тому чи іншому молодіжному самодіяльному об`єднанні вдається виділити лідера «за симпатією», вага якого досить значна, і групі таланить майже повністю задовольнити емпатійні та емоційні інтереси членів групи, що і передбачає емоційна функція. Престижна функція реалізується у неформальних об`єднаннях, де молодь шукає визнання не лише своєї самостійності, але й підтвердження особистого авторитету, гарної репутації, престижу. Подібне визнання важливе для всіх, але для декого стає головною метою життєтворчості. Інформаційно - розважальна функція у молодіжному середовищі здійснює інтенсивний обмін інформацією та розваг.

Отже, аналіз функціонального призначення молодіжних неформальних об`єднань, залучення до них юнаків і дівчат, виділимо основні причини: відсудження від формального колективу і бездіяльність; потреба у своєрідному емоційному розвантаженні; оригінальність вражень і можливість виявити активний протест; відсутність належної уваги з боку батьків і незахищеність особистості. Щодо рекомендацій педагогам, які мають справу з представниками неформальних молодіжних об`єднань, то вважаємо за доцільне зазначити про:використання індивідуального підходу до кожного учасника групи; диференціацію кожного самодіяльного утворення; необхідність обговорення проблем, що турбують молодь; розкриття справжніх цінностей культури; створення умов для самовиразу та самореалізації молоді.

Слід зазначити,що дозвілля і надалі залишається важливим фактором формування моральних стосунків молоді в умовах мікросоціуму. Прагнучи до самоутвердження,визнання своєї суб`єктивності в суспільній ієрархії, молодь намагається більше часу проводити в спілкуванні з однолітками, друзями або за улюбленою справою. Однак, як свідчать факти, значна частина юнаків і дівчат перебуває під впливом референтних груп, які часто несуть негативний заряд, що провокує їх до аморальних вчинків, дисгармонію у взаємостосунках з оточуючими. Тому всім учасникам виховного впливу доцільно звернути увагу на умови, які сприятимуть ефективності дозвілля у соціальному становленню підростаючого покоління: спрямування зусиль педагогів і батьків, громадськості на вивчення різноманітності впливів на кожну особу; залучення здорової частини неформальних об`єднань, груп та колективів, державних молодіжних організацій; створення ситуацій, спрямованих на регуляцію поведінки і вияву кращих якостей кожного. Для досягнення цієї мети потрібні значні зусилля,педагогічний такт і винахідливість, без реалізації намічених шляхів потенціал дозвілля як фактор формування соціального зростання молоді не буде використаний повністю.

Основним критерієм культурного дозвілля є соціально корисна спрямованість діяльності, уміння раціонально складати режим дня, вибираючи відповідно до конкретних умов життєдіяльності, потреб, нахилів, інтересів оптимальні параметри різних видів діяльності, а оптимальне поєднання видів діяльності на дозвіллі з їх повноцінним, якісним змістовним наповненням.

Зміст і культура вільного часу в різних людей суттєво відрізняються і залежать від ряду факторів: суспільно-політичних, соціально-демографічних, духовно-інтелектуальних, сімейно-побутових. Доречно наголосити, чим вищий освітній рівень, тим відчутніша питома вага занять, пов`язаних з освоєнням складніших видів культурної діяльності. Проте процес соціального становлення підростаючої особистості потребує врахування й інших обставин. Вільний час є тією безпосередньою сферою, де менш за все може бути застосоване адміністративне , правове регламентування, водночас, більш за все здійснювана моральна регуляція поведінки людей. У зв`язку з цим актуалізується важливість впливу соціокультурної поведінки дорослих (передусім батьків) у вільний час на поведінку й діяльність студентської молоді, на формування моральних стосунків, у цілому на виховання і розвиток підростаючого покоління.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бойко А.М. Виховання людини: нове і вічне. –Полтава, 2006, - 566 с.

2. Буданова Г. Свободное время: за и против подростков // Воспитание школьников, - 1996. - №1. - С.17-21.

3. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. -316 с.

4. Дряпіка В.І. Орієнтації студентської молоді на цінності музичної культури (соціально-педагогічний аспект). – Київ – Кіровоград: Державний Центр. –Українське в-во, 1997. – 215 с.