Щебликіна Т. А.

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

ДО ПИТАННЯ ПОКРАЩЕННЯ ЯКОСТІ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ У СУЧАСНИХ УНІВЕРСИТЕТАХ

Проблема покращення якості підготовки педагогічних кадрів є однією з найактуальніших проблем сьогодення. Важливу роль в її розв’язанні відіграють університети, випускники яких багато десятиліть поповнюють ряди вчителів і викладачів у навчальних закладах. Проте у зв’язку з модернізацією вітчизняної системи освіти, що зумовлена процесами глобалізації й інтеграції України до світового освітнього простору, виникає необхідність у переосмисленні питань організації та змісту педагогічної освіти в університетах, пошуку нових ефективних шляхів її здійснення.

Як відомо, сучасні університети є багатопрофільними вищими навчальними закладами, що забезпечують підготовку кваліфікованих фахівців за широким колом різних спеціальностей у галузі природничих, математичних, суспільних і гуманітарних дисциплін. Причому приєднання України до Болонського процесу зумовило необхідність дотримання вітчизняними університетами чотирьох основних принципів функціонування цих навчальних закладів, відображених у «Великій хартії університетів», прийнятої в 1988 р. в Болоньї. Безумовно, позитивним аспектом реалізації педагогічного процесу у сучасному вітчизняному університеті є забезпечення високого рівня викладання фундаментальних та фахових дисциплін, тісного зв’язку з виробництвом, залучення студентів до навчально-дослідницької й науково-дослідницької діяльності.

Водночас негативним аспектом університетської освіти є зниження якості педагогічної підготовки тих майбутніх фахівців, які отримують подвійну кваліфікацію, а саме ця підготовка дає їм можливість в майбутньому не тільки займатися науковою роботою чи професійною діяльністю за обраним профілем на виробництві, але і працювати педагогами в різних навчальних закладах. Зниження якості педагогічної підготовки пов’язане насамперед із суттєвим зменшенням обсягу навчальних годин, що відводяться на дисципліни психолого-педагогічного циклу та методику викладання профільного навчального предмету, відмовою від неперервної педагогічної практики, а на багатьох факультетах – і від літньої практики в оздоровчих таборах, суттєвим зменшенням переліку педагогічних дисциплін, що пропонуються студенту за його вибором.

Слід також звернути увагу на той факт, що в сучасних університетах значно збільшилась кількість спеціальностей, які не передбачають присвоєння випускникам кваліфікації викладача. У такому випадку якщо студенти хочуть отримати педагогічну освіту, їм надається можливість на отримання другої кваліфікації за власні кошти. З одного боку, це є позитивним моментом, бо дозволяє бажаючим стати педагогами, що суттєво підвищує конкурентоспроможність випускників на ринку праці. З іншого боку, заняття для отримання майбутніми фахівцями педагогічної кваліфікації проводяться зазвичай після обов’язкових для них занять, що значно ускладнює складання розкладу для студентів з різних академічних груп, збільшує їхнє навчальне навантаження, а як наслідок – знижує якість педагогічної підготовки.

Шукаючи шляхи покращення якості підготовки педагогічних кадрів у сучасних університетах, важливо визначитись із самим поняттям «якість освіти». Приєднуючись до визначення О. Ляшенко відзначив, під якістю освіти ми розуміємо багатовимірну модель соціальних норм і вимог до особистості, освітнього середовища, в якому відбувається її розвиток, та системи освіти, яка реалізує їх на певних етапах навчання людини.

У процесі проведення дослідження ми дійшли висновку про те, що покращення якості підготовки педагогічних кадрів в університетах можна забезпечити за допомогою таких шляхів:

1. Проведення в університетах цілеспрямованої політики на покращення педагогічної підготовки майбутніх фахівців, вдосконалення системи відбору молоді на педагогічні спеціальності, розширення цільового прийому та запровадження підготовки вчителя на основі договорів.

2. Під час відкриття на факультетах університету нових спеціальностей врахування потреб студентів та держави в цілому щодо можливості отриманні ними подвійної кваліфікації, що дає їм право займатися в майбутньому педагогічною діяльністю.

3. Збільшення кількості годин на психолого-педагогічну, методичну та практичну підготовку майбутніх педагогів до педагогічної діяльності, забезпечення ефективності навчальних занять психолого-педагогічного циклу в університетах через активне впровадження сучасних інформаційно-комунікативних технологій, інтерактивних технологій та інших дидактичних засобів нового покоління, розробку різноманітних інтегративних курсів і нових спецкурсів педагогічної спрямованості.

4. Підвищення вимог до відбору викладачів із психолого-педагогічних дисциплін, які повинні обов’язково мати багаторічний досвід роботи в школах; спонукання їх до постійного підвищення рівня професійної компетентності.

5. Проведення постійного відстеження вимог потенційних працедавців у галузі освіти, нових потреб у підготовці педагогічних кадрів та на основі аналізу отриманих даних внесення відповідних змін в організацію педагогічної підготовки майбутніх фахівців.

6. Покращення контролю за проходженням студентами університетів педагогічної практики, прояв більш відповідального ставлення на рівні факультетів до вибору шкіл та вишів, де проходить ця практика, а також керівників цієї практики в школі та ВНЗ.

7. Проведення цілеспрямованого моніторингу готовності випускників університетів до педагогічної діяльності, своєчасне й систематичне виявлення недоліків в цій підготовки та визначення оптимальних способів їх подолання.

Реалізація окреслених шляхів покращення якості підготовки педагогічних кадрів в університетах дозволяє підготувати педагогів нової формації, які мають широкий науковий світогляд та здатні здійснювати професійну діяльність на демократичних та гуманістичних засадах, реалізовуючи освітню політику як пріоритетну функцію держави.