Педагогические  науки /4. Стратегические направления реформирования системы образования 

Єрьомін А.В.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Освіта у дзеркалі глобалізації

Сьогодення визначається глобалізаційними процесами, які характеризуються тенденціями уніфікації культурного простору, завдяки чому детермінується проблема збереження таких стратегічних пріоритетів кожної держави як культурна самобутність та національна багатоманітність, визначаються умови збереження надбань соціуму та перспективи його подальшого розвитку. Наслідком глобалізації також стало виникнення якісно нових проблем, що характеризуються неабиякою складністю, гостротою та небезпечністю. Актуалізується проблема підтримання необхідного рівня соціальної інтеграції та стабільності у суспільстві, забезпечення гармонізації процесів соціального співжиття, формуються глобальні культура, людина, свідомість, глобальне громадянське суспільство, функції яких постійно ускладнюються завдяки сучасним трансформаційним процесам.

Мета нашої статті полягає в тому, щоб показати, як під впливом глобалізації підвищується роль ірраціональних чинників у розвитку соціуму, формується нова модель міфологічного світогляду, де породжуються хаотичні конструкції, котрі перешкоджають критичному та адекватному відображенню оточуючого світу. Особливо ми наголошуємо на тому, що нова соціальна міфологія прагне перетворити людину на споживача, оскільки багатоманітність соціальних дискурсів замінюється статичною системою «можливих рівнозначних образів світу» [1, с.270], де людина втрачає здатність чинити вплив на соціальну реальність, а стосунки між людьми набувають форми взаємодії між образами.

Ми поділяємо думку І.П.Аносова [1, с.322] в тлумаченні, що зазначені причини актуалізують роль та значення освіти як дієвого знаряддя соціальної еволюції, засобу становлення інноваційної моделі розвитку суспільства, забезпечення останнього кваліфікованими кадрами. Беззаперечною стає теза про те, що українська освіта XXI століття повинна постійно вдосконалювати свій зміст, бути надзвичайно мобільною, ініціювати низку соціальних змін, що дасть змогу українській спільноті стати конкурентноздатною у глобалізаційному вимірі світової спільноти, віднайти та забезпечити перспективи подальшого розвитку та вдосконалення.

Підтримуючи твердження М.М.Окси про те, що «пізнавальна активність людини ХХІ століття зосереджена на реальності, що оточує кожного з нас» [2, с.173], ми доповнимо тим, як кожна свідома особа прагне віднайти гносеологічні та аксіологічні засоби для заповнення прірви між людиною, наділеною свідомістю, здатністю до аналітичної та целепокладальної діяльності, до визначення найбільш імовірних перспектив власного буття у світі, та самим світом, величним Універсумом, котрий ніколи не відкривається людині повністю. Прагнення мислячого суб'єкта до отримання найбільш адекватних знань про об'єктивну дійсність, яка є континуумом існування людини, детермінує визначення як власних ціннісних пріоритетів та моральних норм, так і суспільства в цілому.

Саме тому традиційна парадигма освіти, що не враховувала зміну цінностей та мотивацій суб'єкта, підлягає перегляду та уточненню, завдяки чому актуалізуються три основні складові сучасної освіти:

1) антропологічна, яка полягає у пріоритетній увазі до
зростання ролі людини у суспільному житті та до креативної ролі її
творчої діяльності, завдяки чому сучасний етап освіти
характеризується домінуванням структурно-формуючих характеристик (зі збереженням і особистісно-формуючих) [1];

2) аксіологічна, сутність якої полягає в істотному перегляді
аксіологічних орієнтирів освіти, у перетворенні останньої на засіб
модернізації та актуалізації соціально-необхідних цінностей, які не
лише забезпечують соціальний прогрес, але й задовольняють
нагальні світоглядні запити сучасності [2];

3) праксеологічна, орієнтована на осмислене використання
отриманого багажу знань, вироблення адекватного інструментарію
для вдосконалення та перетворення світу [3].

Актуалізація зазначених складників освіти дає змогу зняти суперечність між змінами у сучасному соціуму та існуючими освітніми практиками, детермінувати наукові дослідження основних аспектів освіти, здійснити цілісний світоглядне-методологічний аналіз останньої.

Особистісно-орієнтована парадигма освіти в умовах тотальної глобалізації, на відміну від Інституційної парадигми, легітимує необхідність зміни пріоритетів в освіті - замість традиційної ретрансляції знань домінування надається формуванню умов та засобів для успішного творчого пошуку, втілення інноваційних технологій освітянської діяльності, забезпечення найкращих умов для здійснення соціалізації індивіда, перетворення освіти на вирішальну соціальну силу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект: Монографія.- К.: Твім інтер, 2003.-391 с.

2. Окса М.М. Вивчення дисциплін загально педагогічної підготовки вчителя у педагогічних вузах України (1917-1991 рр.): Монографія.-К.:ТОВ «Міжнар.фін.агенція», 1997.-315 с.

3. Окса М.М. Ґенеза вивчення загальнопедагогічних дисциплін у вузах України в ХХ столітті: Монографія.-Мелітополь: МДПУ, 2004.-313 с.