К. пед.н. Герасименко Л.В.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Виховний потенціал змісту навчання в дидактиці П. Каптерєва

Сучасні процеси реформування навчально-виховного процесу в школі спрямовані на створення умов для виховання гуманної, свідомої, активно діючої особистості, здатної швидко пристосуватися до нових умов життя та реалізовувати свої потенційні можливості. Зміст навчання, який акумулює в собі весь комплекс навчальної інформації, найчастіше зазнає змін, викликаних соціальними трансформаціями. Однак його реформування обмежується доповненням та введенням нових дисциплін, що безпосередньо не пов’язано з розвитком, вихованням учнів, а тільки збільшує на них інформаційне навантаження. У зв’язку з цим актуальним є звернення до ідей представників другої половини ХІХ століття М. Весселя, П. Каптерєва, С. Миропольського, М. Пирогова, І. Сікорського, П.Юркевича та інших, доробку яких належить розробка концепції виховуючого навчання, спрямованої на духовний розвиток і вдосконалення школярів засобами навчання. Не зважаючи на безумовну цінність педагогічних теорій виховуючого навчання в історії педагогічної думки, вони не отримали належного висвітлення в наукових працях, окрім монографій та дисертаційних досліджень, присвячених персоналіям В. Водовозова, С. Миропольського, М. Демкова. Актуальність дослідження й недостатня увага до його проблем в сучасних умовах і обумовила тему даної доповіді.

Персоналія П. Каптерєва, надзвичайно відомого педагога й психолога другої половини ХІХ – початку ХХ століття, повернулася в сучасну історію педагогіки завдяки публікаціям і дослідженням науковців другої половини ХХ століття Ш. Ганеліна, А. Гольдіної, С. Єгорова, П. Кузміна, П. Лебедєва, З. Тембієвої, Ж. Філіпової та ін, які змогли уникнути ідеологічної оцінки його педагогічного спадку і з науковою об’єктивністю підійти до вивчення основних положень його теорії. Однак, висвітленню проблеми взаємозв’язку між навчанням і вихованням, виділенню й характеристиці основних засобів виховуючого навчання в дидактиці П. Каптерєва не було присвячено окремих публікацій. Недостатність вивчення зазначеної проблеми та її актуальність у сучасних умовах спонукали до висвітлення зазначених питань у даній доповіді.

Проблема взаємозв’язку між навчанням і вихованням – основа теорії цілісності педагогічного процесу П. Каптерєва. Обдумане майстерне виховання, як уважав учений, може значно вплинути на фізичне й духовне вдосконалення особистості, на утворення розумових нахилів та ідеалів. А навчання, в процесі якого відбувається оволодіння знаннями й вміннями, забезпечує розвиток системи цінностей, поглядів, переконань та духовних якостей: «Слід мати на увазі, що діяльність учителя, спрямована найближчим чином на розвиток розуму, є в той же час і виховна діяльність, яка торкається опосередковано всієї особистості, що виховується і, навпаки, діяльність вихователя, спрямована на розвиток почуттів і волі, торкається й розуму особистості, яка виховується» [1, с.381]. Продовжуючи думки С. Миропольського, П. Каптерєв наполягав на тому, що розумовий розвиток, активна робота учнів у процесі власного вдосконалення, можлива тільки за умови поєднання знань з моральністю: «Знання – річ приємна, але людина, яка тільки пізнає, але не робить добра людям, нікуди не годиться, якщо її знання не слугують, хоча б опосередковано, зменшенню страждань інших» [1, с.79]. Пізнання істини та її розповсюдження, на думку педагога, однаково входить у коло задач як розумового, так і морального розвитку.

Учений зазначав, що самі по собі знання не виховують, але способи побудови системи знань упливають на формування в школярів ставлення до навколишнього світу й вдосконалення їхнього характеру. Тому доцільно вибраний зміст навчального матеріалу та його раціональна організація здійснює виховний уплив на учнів.

П. Каптерєв особливе значення в процесі виховання учнів та формування їхнього характеру відводив таким навчальним дисциплінам як рідна мова, література, історія, географія, релігія, які розкривали душу народу, природні особливості рідного краю, специфіку господарської діяльності людей та обумовлені нею властивості їх особистості; сприяли вихованню системи відносин до рідної природи, людей, суспільства. Аналіз праць науковця дозволяє визначити також навчальні дисципліни, які впливали на загальний розвиток, на формування загальнонавчальних умінь. Так, уроки природознавства, на думку П. Каптерєва, розвивали індуктивне мислення й виховували спостережливість, уважність, необхідні учням у житті.

Математика забезпечувала розвиток у дітей дедукції, гнучкості знань, точності суджень і загалом діяльності, що в подальшому сприяло б розв’язанню ними як життєвих, так і професійних проблем.

Ґрунтуючись на працях К. Ушинського, який вивчення рідної мови уважав основою нормального психічного розвитку учня і формування народності виховання та спираючись на погляди В. Стоюніна щодо ролі рідної мови в процесі виховання свідомого громадянина, П. Каптерєв уважав рідну мову та літературу найголовнішими із навчальних предметів, що знайомлять з народною душею. Цю думку вченого поділяла С. Русова, зазначаючи, що рідна мова відображає ядро народної душі, тому закликала глибоко її вивчати та плекати любов до неї у дітей. П. Каптерєв у «Дидактичних нарисах» (1885, 1915) наголошував, що з психологічної точки зору мова найкраща для розвитку розуму: « У мові народу міститься душа його, його світогляд; вивчати рідну мову – значить долучати себе до народної душі…» [1, с.467]. Виховний уплив мав здійснюватися лише за умови «розумного і ґрунтовного» вивчення мови, що передбачало, як зазначав П. Каптерєв, обов’язкове знайомство з кращими творами видатних майстрів літератури. Читанню мало передувати вивчення конкретних персоналій, стилю їхнього письма, системи ідеалів, що безпосередньо здійснювало виховний уплив на учнів, розкриваючи глибину народної душі: «Кожний письменник є син свого народу, і його душа є честь, виливи народної душі» [1, с.470]. З літературою тісно пов’язана історія конкретної країни, що відображала весь хід розвитку, особливості суспільних і державних змін. Їх вивчення мало неабиякий уплив на свідомість вихованців, сприяючи формуванню ставлень до суспільства, до людини в цьому суспільстві, вихованню патріотичних почуттів.

Релігія, на думку вченого, теж несла величезний виховний потенціал. Ця позиція П. Каптерєва була близькою Л. Толстому, С. Миропольському, які вважали релігію, Закон Божий – основою формування моральності учнів. Релігія розглядалася вченим з двох точок зору як особиста справа (теоретичне явище, що визначає низку догматів про існування Бога, творця і засновника світу), як соціальне явище (вчення, яке обумовлює ставлення людей один до одного під керівництвом Отця Небесного). «Для виховання особливо важливо зрозуміти релігію як соціальне явище й із її допомогою навчати жити», – відзначав П. Каптерєв [1, с.471]. Саме соціальний аспект релігії розкривав сферу людських настроїв і обов’язків, особливості побудови людського життя, забезпечуючи формування морально-етичних та необхідних громадянських якостей школярів.

Таким чином, П. Каптерєв доводив, що система шкільних навчальних предметів: мова, література, історія, географія, релігія, математика впливали не тільки на формування в учнів системи знань про навколишній світ, взаємовідносини між людьми та загальнонавчальних умінь, а й сприяла розвитку оцінних суджень, патріотичних почуттів, особистісних якостей, навчала глибинним переживанням. В умовах сучасної духовної аномії використання змісту навчальних предметів як засобу виховання молоді звучить актуально й своєчасно, розкриває методичні можливості для сучасних вчителів-практиків.

Література:

1. Каптерев П. Ф. Избранные педагогические сочинения / Петр Федорович Каптерев; под ред. А.М. Арсеньева. – М.: Педагогика, 1982. – 704с.