Ткачов А. С.

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

ОРГАНІЗАЦІЯ САМООСВІТИ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНО-НАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА

В умовах інформаційного суспільства значно підвищується роль самоосвіти, що дозволяє людини своєчасно поповнювати свої знання відповідно до вимог сьогодення. Тому важливо ще в школі цілеспрямовано залучати молодих людей до здійснення самоосвітньої діяльності, забезпечувати оволодіння ними необхідними для цього знаннями й уміннями. Одним із засобів організації самоосвіти учнів є інформаційно-навчальне середовище.

Як з’ясовано, загальнотеоретичні основи здійснення самоосвітньої діяльності особистості обґрунтовано в дослідженнях В. Маралова, Г. Цукерман, О. Шукліної та ін. Окремі шляхи організації самоосвіти особистості висвітлено в наукових працях Г. Зборовського, Т. Парсона, В. Лапінського та ін. Теоретичні питання інтеграції самоосвіти й освіти досліджувалися такими вченими, як Л. Коган, М. Руткевич, Ф. Філіпов та ін. Питання реалізації самоосвіти молоді як інноваційного процесу вивчали В. Веденський, А. Вербицький, Л. Шкуркіна та іншими вченими. Можливості сучасних інформаційних засобів в освітньому процесі навчального закладу проаналізовано в наукових працях Б. Гершунського, Н. Клемешової, Н. Петрової, О. Смолянінової та ін. Вимоги до створення інформаційно-освітнього середовища виокремлено в публікаціях В. Кукушина, О. Газмана, В. Панова, В. Слободчикова.

У сучасній науковій літературі виявлено певні розбіжності у трактуванні поняття «самоосвіта». Так, окремі дослідники визначають самоосвіту як: прояв потреби у знаннях (В. Ільїн, М. Кузьміна, Ж. Нусінова); досягнення високого рівня пізнавальної активності (Н. Ковалевська); процес самокерування засвоєнням знань (В. Бондаренко); напрям самовиховання (В. Андрєєв, Б. Райський); цілеспрямована пізнавальна діяльність (А. Громцева, Ю. Кулюткін, П. Підкасистий) тощо. На основі врахування різних точок зору науковців зроблено висновок про те, що самоосвіта – це спеціально організована самостійна пізнавальна діяльність людини, спрямована на досягнення певних особистісно й суспільно значущих освітніх цілей.

Порушуючи проблему організації самоосвіти учнівської молоді в умовах інформаційно-навчального середовища, важливо також визначитись із суттю цього феномену. Як установлено, під інформаційно-навчальним середовищем у різних наукових джерелах мається на увазі: умова успішного здійснення навчання й розвитку учнівської молоді (В. Панов, В. Слободчиков); фактор навчання й розвитку особистості (В. Виготський, Н. Крилова, В. Ясвін); засіб навчання (О. Газман); форма комунікативної взаємодії, під час якої створюються певні специфічні об’єднання людей, що забезпечують передачу молоді необхідних знань, умінь і навичок (В. Рубцов); об’єкт педагогічного моделювання, що дозволяє забезпечити ефективність процесу навчання (В. Лебедєва, В. Орлов). У контексті дослідження інформаційно-навчальне середовище розуміється як сукупність всіх засобів інформації, які може успішно використовувати учнівська молодь у процесі здійснення самоосвіти.

За Ю. Кузнецовим, розбудова комплексного інформаційно-навчального середовища для школярів передбачає насамперед забезпечення таких його аспектів:

· створення інформаційно-технологічної інфраструктури цього середовища, що відрізняється відкритістю, керованістю й активною взаємодією учасників процесу навчання;

· розробка системних вимог до всіх компонентів вказаного середовища та технічних засобів навчання;

· типізація технічних рішень щодо структури технологічних комплексів, що забезпечують відкритий доступ до електронних навчальних ресурсів;

· інтеграція інструментальних засобів і технологій та використання цифрових ресурсів, у тому числі інтерактивних [2, с. 87-88].

Організація самоосвіти учнівської молоді в сучасному інформаційно-навчальному середовищі є складним, суперечливим та багаторівневим процесом, який зумовлений різними об’єктивними й суб’єктивними чинниками та спрямований на задоволення потреб молодої людини в самовдосконаленні, саморозвитку, самореалізації. Тривалість, структура та ефективність цього процесу значною мірою залежать під грамотної його організації.

У процесі проведення дослідження на підставі врахування рекомендацій науковців (О. Карпова, О. Міцук [1; 3] та інші) було розроблено педагогічну модель організації самоосвіти учнівської молоді в сучасному інформаційно-навчальному середовищі, що представлена такими трьома блоками:

1) концептуально-цільовий, в якому визначено сукупність підходів і дидактичних принципів організації процесу самоосвіти, в якому передбачено забезпечення педагогічної підтримки в боку вчителя;

2) змістово-процесуальний, що спрямовує школярів розбудовувати індивідуальну траєкторію реалізації самоосвітньої діяльності, оволодівати необхідними для її успішного здійснення знаннями, вміннями, особистісними якостями;

3) оцінно-результативний, який забезпечує оцінювання результативності учнями цієї діяльності за допомогою використання об’єктивних і суб’єктивних критеріїв і показників.

Література

1. Карпова О. Л. Педагогическая концепция содействия развитию самообразовательной деятельности студентов вуза : дис. .. канд. пед.. наук : 13.00.08 / О. Л. Карпова. – Челябинск, 2009. – 343 с.

2. Кузнецов Ю. М. Информационно-технические модели организации обучения на базе интегрированной среды / Ю. М. Кузнецов // Телекоммуникации и информатизация образования. – 2006. – № 2. – С. 86-89.

3. Мицук О. В. Профессиональное самосовершенствование учителя в системе повышения квалификации : автореф. дис. … канд. наук : 13.00.04 / О. В. Мицук. – Омск, 2012. – 22 с.