Философия/ 5.Философия религии.

Сачовська О.Р.

Курсант взводу ПМП-31 Національного університету державної податкової служби України

Вплив релігії на формування свідомості людини

Протягом усього існування людства релігія відігравала велику роль в житті людства. Релігія вчить, що людина принципово відрізняється від інших живих істот, що вона істота не просто біологічна, але й духовна. Вона твердить, що людина володіє не тільки тілом, але безсмертною душею, вмістилищем її особистості, розуму, серця, волі. В релігійному оточенні дитина одержує відповідне уявлення про себе, і це стає основою її самосприйняття. Так формується її духовний потенціал, пошана до себе, мотивується її спрямовуватися до високих цілей.

У людському суспільстві існування віри у вигляді різних віровчень можна прослідкувати з найдавніших часів. Одні віровчення (релігії, світогляди, ідеології) змінюють інші, кожне покоління описує суще за допомогою понять свого часу і таким чином віра продовжує жити у суспільстві.

Релігія — це складне соціальне і духовне явище , корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв’язок з розвитком суспільства – певної знецінення системи, де один елемент пов’язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio – і означає зв’язок. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань .

Релігія формує в людині інтенсивну мотивацію для здійснення добра. Цьому сприяє вчення про Судний День і потойбічне життя. Релігія формулює чіткі причини, через які людина має чинити добро. Вона дає людині сенс життя, робить осмисленим кожен вчинок. Для людини, що не вірить в Судний День і потойбічне життя, не має значення, як нецінен життя, оскільки всі її справи приречені на небуття. Жодна інша ідеологія не може повноцінно пояснити, для чого людині необхідно поводитися позитивно, якщо вона помре і всі її справи ніяк не позначаться на її долі після смерті.

Перше з вірувань на території України було язичництво.

Найвідомішими руськими богами були: Велес (або Волос) (покровитель науки, знань і мудрості; торгівлі, худоби, магії), Мокоша (богиня-мати, богиня прядіння); Дажбог (бог зимового сонця), Хорс (бог сонця), а також Ярило (бог літнього сонця, родючості та плодючості); Сварог (бог неба і Зодіаку, бог-коваль), Сварожич (бог-вогонь); балтський бог Перун (бог війни, блискавки і грому) з'явився у руському пантеоні у пізніший час та ряд інших богів.

Попри намагання знищити будь-які прояви старої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потай, а деякі трансформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (так зване «двоєвір'я» та синтез релігій: коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, корогоди, свято Івана Купала, масляна, оскільки церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські, щоб полегшити ідеологічне загарбання Русі) та й протривали дотепер.

Основним каталізатором цього було те, що люди боялись,а тому поклонялись практично всім природнім явищам та робили жертвоприношення. Вірування в надприродне практично контролювала всі дії людей. Вони всяко намагались задовільнити богів і здобути їхній захист.

У 988 році князь Володимир примусом привернув до християнства, зробивши Язичництво поза законом. Але вірні старій релігії ще протягом двох з половиною століть піднімали повстання у самому Києві та інших містах.

Згідно з Християнством, метою людського життя є освячення людини, повернення до первинної природи, через обоження (грец. theosis) людини через причастя в Бозі Христі, завдяки Його Викупительній Самопожертві за людські гріхи. Особи, що досягли такого освячення, часто через мучеництво на взірець Христа і визначилися найвищими чеснотами християнської побожності, прославившись чудами, шануються у Православному та Католицькому християнстві як святі. Протестанти ж притримуються думки, що жодна людина у своїх вчинках не може бути досконалою (таким був лише Ісус Христос). Тому сподіваються на святість від Бога через віру в Кров Його Сина (як єдиний спосіб очищення від гріхів), і святими називають всіх хто щиро вірить і (щодня) каючись у своїх гріхах, намагається прославити Бога всім життям (відобразити в собі Святість Христову).

В сучасному світі деякі люди схильні трактувати християнство як вчення, завданням якого було повністю знищити стародавню язичницьку культуру, культуру язиків (племен, народів) світу. Насправді таке бачення взаємодії християнства і язичництва відповідає дійсності лише наполовину. По-перше, традиційне християнство (зокрема православ'я) розглядає себе як істинне вчення, вчення про істину, одним з найважливіших завдань якого є поширення істинного знання серед людства, незалежно від його походження (оскільки воно в будь-якому випадку походить від Бога). Зокрема в традиційному християнстві визнається, що в язичницькі часи також існували люди (праведники), які пізнавали істину і жили згідно з її законами.

Слід також згадати про тяжкі часи України в складі Радянського Союзу, коли тодішня влада всіма можливими способами намагалася знищити православну дух українських вірян. Безліч віруючих людей пожертвували своє життя заради релігії. Старше покоління жило в роки войовничого атеїзму, і тому вони на собі відчули терор той який він ніс.

Та попри все, споконвiку християнськi цiнностi i мораль утримували нашу неці на iсторичних теренах. Завдяки православнiй вiрi Україна таки вистояла свою незалежнiсть i з роздертої i розшматованої мiж Польщею, Австро-Угорщиною, Словакiєю, Росiєю неціненн гордою i вiльною.

Для українця є характерна глибинна духовність і християнство збігається за своєю сутністю з знецінення змом. Ці речі є соголосні. Таким чином українець є особою глибоко духовною,ліричною,здатною поступати в тій чи іншій ситуації спираючись на толерантність, християнську мораль. Саме це повинна успадкувати українська молодь.

Та чи не втрачає наша країна свою молодь, а разом з нею i своє майбутнє?

Що відбувається а наш час в українському суспільстві? Наша країна є християнською державою, де домінує православ’я. Православ’я відіграє велику роль в нашому суспільстві,оскільки визначає мотивацію вчинків людини.

В наш непростий час, коли руйнуються старi цiнностi, на яких виховувались нашi батьки, тобто комунiстичнi нецін, якi виявились новою неціне, а релiгiйне виховання i культура зведенi нецінен за попереднi роки, душi наших неці зяють пусткою. Але «свято мiсце не буває пусто» i вже нецінення безсмертну душу захопити у свої тенета рiзноманiтнi секти, або занурити у полон маскультури, яка заполонила екрани наших нецінення, де пропаганда насильства, нецінення людського життя, людини, як особистостi, досягла свого апогею.

Дуже гірко зізнавати те,що сучасна українська молодь, уже не так серйозно і з повагою ставиться до тих традицій які формувалися на основі християнства.

І задля того, щоб майбутнє сучасної української молоді не зазнало краху, слід якомога більше приділяти їм увагу. Треба з дитинства розвивати в дітей повагу до оточуючих, тобто прививати їм християнську мораль. Саме це, на мою думку, є наріжним каменем у формуванні стабільної держави з небайдужими громадянами.

Література

1. Кубланов М.М. Происхождение христианства. М., 1974.

2. Лобовик Б.А. Религиозное сознание и его особенности. Киев, 1986.

3. Мольтманн Ю. Теология сегодня // Путь. 1994. № 5.

4. Новиков М.П. Христианизация Киевской Руси: методологический аспект. М., 1991.