Єсаян Л.А.

Науковий керівник: ст. викладач Зуєв К.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені

Михайла Туган-Барановського,Україна

Особливості розвитку Вірменської Апостольської Церкви на території України

Економічна та культурна діяльність вірмен в минулі віки залишили вагомий слід в історії України. Побут вірменської діаспори, її політичне, соціально-економічне та духовне життя є органічними складовими сьогодення національних меншин української держави. Одним із важливих факторів збереження національної самобутності вірмен в Україні був тісний зв'язок їхніх громад з Вірменською Церквою, яка своїм корінням сягає апостольських часів.

Дослідження специфіки Вірменської Апостольської Церкви допомагає більш глибшому розумінню процесів формування різних напрямків християнства. Досвід вірменської церкви у консолідації вірменського народу, формуванні національної самосвідомості важливий для українських національних Церков, які активно включені в процес національно-духовного відродження.

Актуальність теми дослідження складається у тому, що становлення особливостей вірменського християнства,трансформація вірменської церкви на українських землях – цікава та малодосліджена в Україні тема, що є тісно пов’язаною з невирішеними проблемами розколу християнства та виникнення у ньому різних течій. Вірменська церква носить частковий й здебільшого історичний характер.

Метою дослідження є аналіз історичного контексту у розвитку і функціонуванні Вірменської церкви на українських теренах.

Предметом дослідження є процес становлення особливостей Вірменської Апостольської Церкви та її трансформація в Україні.

Національна вірменська церква – найдавніша з усіх християнських церков. У 301–302 рр. Вірменія стає першою у світі державою, в якій християнство посідає місце державної релігії. Подія ця відбулася за 89 років до того, як християнство оголошено державною релігією Римської імперії. Велика заслуга в цьому належить св. Григорію Просвітителю – першому історичному єпископу Вірменії. Тому Вірменську церкву називають ще григоріанською. З ініціативи патріарха св. Ісаака (387–439 рр.) Месроб Маштоц у 403–404 рр. створює вірменську азбуку. Після цього вірменською мовою перекладено Біблію.

Під час Халкедонського собору (451 рр.) Вірменія була в стані війни з Персією. Тому її представники не брали участі в роботі цього собору. Вірменська церква не визнала й до цього часу не визнає рішень Халкедонського собору, на якому прийнято догмат про Ісуса Христа як Боголюдину. Вірменська церква не прийняла цього догмату, визнаючи лише божественну сутність Христа. Тому її вважають монофізитською.

Встановлення у IV – VII ст. контактів між слов’янами і Вірменією, природній розвиток відносин між ними, багатогранні взаємозв’язки, а також необхідність вірменам, в зв’язку із загрозою фізичного знищення зовнішніми загарбниками, шукати порятунку і притулку в інших землях зумовили їх поселення в Україні-Русі. Протягом ХІ – ХVІІ ст. в різних її регіонах, в основному в Західній, Правобережній Україні, Криму, утворюються вірменські колонії (всього відомо 70 вірменських колоній). Тісні взаємозв’язки зумовили збільшення кількості вірмен, які постійно проживали в Україні-Русі. Найбільші колонії були у Львові, Кам’янці-Подільському, Володимирі, Луцьку, Станіславі, Язлівці, Брадах. Важливим стимулом переселення вірмен на українські землі, в основному торгово-ремісничого населення, були сприятливі умови для господарської діяльності, а також надання їм права мати свій суд, самоврядування , церкву. Умови життя і становище вірмен в Україні, територія якої в різні часи входила до складу різних держав, були неоднакові.

Вірменський народ має багатовікову школу культурного життя: ще у VІ ст. він створив свою національну літературу і сприйняв цивілізацію передових націй того часу. Про видатні досягнення вірменської юридичної думки ХІІ-ХVІ ст. свідчить “Судебник” Мхітара Гаша, який був діючим законом у Вірменії і дозволяв існування вірменських юридичних інститутів в західноєвропейському середовищі, їх збирали з числа вірменського патриціату. В окремих містах України був вірменський суд, на чолі якого стояв вірменський війт (представник адміністративної влади). Суд розглядав усі без винятку громадянські і карні справи , які стосувалися вірмен. “Судебник” був збірником феодальних законів і захищав, перш за все, інтереси панівних верхівок протягом кількох століть. Наявність вірменського суду, як державного органу, мала виняткове значення для життя вірмен в іноетнічному середовищі, захисту їх прав і маєтності. Це сприяло збереженню духовної і матеріальної культури вірменського народу. У кінці XVIII ст. самоврядування у вірменських колоніях було ліквідоване, що й сприяло їх занепаду у більшості міст України.

Вірмени відіграли певну роль у житті України, піднесенні економіки середньовічних міст. Вірменські купці брали участь у торгівлі України з країнами Близького Сходу, Балканського півострова та Росією, тощо. Заможні вірмени займалися благодійною діяльністю , допомагали викупати християн з неволі. В Кам’янці-Подільському вони мали свій магістрат (до 1790 р.), вірменин був комендантом фортеці, вірмени обиралися делегатами на сейми у Варшаву для захисту прав громадян.

Вірмени займалися торгівлею, працювали на промислах. Серед них були умілі ювеліри, архітектори, скульптори. Значна частина вірмен належала до ремісників-кушнірів, чинбарів, кожевників, шевців та ін. Широко славилися сап’ян і різьблення, ювелірні, зброярські, шевські, різьблені вироби вірменських майстрів. У Львові, Кам’янці-Подільському, Язлівці, Могилеві, Києві ремісники були об’єднані в окремі цехи. Багато з них займалися землеробством , садівництвом, виноградарством. Заможні вірмени володіли фільварками, продукцію яких продавали на місцевих ринках. В Києві, наприклад, в XV ст. вірмени володіли і використовували ниви, городи, сади. Вони мали фільварки, млин. Була своя Успенська Богородицька церква . На Подолі, де проживала значна частина вірмен, були їх будинки, майстерні, комори , сараї, крамниці. Мали вірмени свою лікарню, яку утримували на кошти общини. На Щекавиці був великий виноградник, винниця, де робили вино. Багаті вірмени володіли шинками.

У вірменських колоніях високого рівня досягла культура: розвивалася історіографія, літописання (половецькою і вірменською мовами), народна творчість, книгодрукування (у Львові була вірменська друкарня у 1616-1618 рр.), освіта. У Львові діяла школа вищого типу – вірменська колегія (1664-1781 рр.), з 1701 р. – вірменсько-українська колегія, вірменські бібліотеки, театри (зокрема, в другій половині XVII ст. протягом п’яти років діяв вірменський шкільний театр). Збудовані вірменами культові й цивільні споруди, які збереглися до нашого часу, – церква Саркіса в Феодосії XIV ст. Шедеври різьблення на камені у вірмен мають багато спільного з українськими орнаментальними мотивами.

Вірмени в Україні в релігійному відношенні були підпорядковані ечміадзінському патріарху. Церква була організацією дійсно національною. З занепадом політичної самостійності Вірменії народ зберігав свою національну організованість під покровом церкви.

Релігійна полеміка кінця XVI - початку XVII ст. і зростаюча напруженість між Польщею та Україною поглибили конфронтацію між православними і католиками. Це позначилося на становищі вірмен в Україні. З боку католицької Польщі посилилися дії, що вели до обмеження самоврядування вірменських колоній. Мали місце захоплення місць, споруд, земель, які належали вірменам. Відбувалися напади на вірменські школи з метою їх примусового закриття. В “Описании Киева” М.Закревський наводить факт, що уніати, з якими “ніхто не міг тягатися в судах, бо що вирішать, те й зроблять”, відібрали у вірмен цілі ниви, на “законних” підставах, і узяли з них 200 злотих за судові витрати.[2] В той же час серед вірмен виникають певні угрупування, які з різних причин шукають шляхи більш тісного зближення з магнатською верхівкою Польщі. У вірменських колоніях виникають внутрішні негаразди, особливо у Львівській, де цю лінію активно перетворював у життя львівський єпископ-уніат М.Тарасович. Частина вірмен, для яких польсько-католицька культура була більш привабливою або під тиском оточуючого середовища, приймали католицтво й згодом полонізувалися. Інші, усвідомлюючи свою самобутність, відчуваючи політичну обмеженість своїх прав і релігійну дискримінацію, вели боротьбу проти польсько-католицької залежності. У XVII ст. особливо погіршилися взаємовідносини між вірменами та польським патриціатом Львова, на боці якого був уряд. Права і привілеї вірмен обмежувались і в інших містах.

Розкол серед вірмен посилювався наступом магнатських феодалів на верстви пригнічених націй і процесом об’єднання економічних інтересів верхівки вірменських колоній з інтересами польських правлячих кіл. Це в значній мірі призвело до занепаду в кінці XVII – початку XVIII ст. самобутніх вірменських колоній на території Західної України. На Поділлі та Волині цей процес продовжувався до кінця XVIII – початку XIX ст. Він супроводжувався виходом груп вірмен з місць їх постійного проживання, які були окуповані турками.

У наш час у межах України проживає близько 60 тис. вірмен. Відновлено українську єпархію,яку очолює висвячений в Ечміадзіні архімандрит Натан Оганесян (місцеперебування у Львові). 28 листопада 1991 р. в Україні було офіційно відновлено і зареєстровано єпархію Вірменської Апостольської Церкви, громади якої зараз діють у Львові, Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, а також у деяких містах Криму. Українську єпархію ВАЦ очолює архієпископ Григоріс Буніатян, осідок якого знаходиться у Львові. Триває поетапний процес повернення вірменській громаді кафедрального Успенського собору. 25 червня 2001 р. під час перебування у Львові храм відвідав Папа Іван Павло ІІ.

Отже, вірмени в Україні живуть кілька відокремленою в культурному в релігійному відношенні життям. Вірменська апостольська церква є однією з найдавніших християнських церков. Християнство з'явилося у Вірменії в II – III ст., ставши на початку IV ст. державною релігією. Економічна та культурна діяльність вірмен в минулі віки залишили вагомий слід в історії України. Побут вірменської діаспори, її політичне, соціально-економічне та духовне життя є органічними складовими сьогодення національних меншин української держави. Вірмени відіграли важливу роль у житті України, піднесенні економіки середньовічних міст. З розпадом Радянського Союзу в Україні почали відроджуватися вірменські церкви. Вже в 1991 р. у Львові, як і в інших місцях України, були офіційно зареєстровані вірменські релігійні товариства.

Вірмени мають багату, різноманітну історичну спадщину, використання якої може створити базу для сучасного зміцнення і майбутнього процвітання вірменської діаспори на українських землях, що можливо тільки за умови збереження та вивчення своєї історії, культури, свого коріння.

Література

1. Вірменська Церква в Україні: Монографія. – Львів: Логос,– 128 с.

2. Закревський М.В.Описание Киева.[2]

3. Дослідження Вірменського християнства: нові методологічні підходи // Українське релігієзнавство, - № 24. – С. 3-11.