Политология/3Теория политических систем.

К.політ.н. Вонсович С.Г.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

КОНЦЕПЦІЯ РОЗПАДУ ДЕМОКРАТИЧНИХ РЕЖИМІВ

Дана публікація відображає проблеми розпаду демократичного режиму і повернення до авторитаризму.

Повернення до авторитаризму може відбуватися різноманітними шляхами. На думку Дж.Мунк, це може здійснюватися під впливом зовнішніх і внутрішніх сил у результаті “поступової” або “раптової смерті” демократії, в результаті перевороту або ж революції.[1]

Широко трактуючи демократію як закономірне право створювати і відстоювати політичні альтернативи, американський дослідник Хуан Лінц розробив концепцію розпаду демократичних режимів, які поступово можуть бути замінені іншими, недемократичними режимами. У даному випадку вихідною точкою стану режиму виступає неконсолідована демократія, яка після свого конституювання не змогла закріпитися, а стала слабнути і розпадатися. Х. Лінц виділяє процеси, які сприяють цьому. Це, насамперед, виникнення невирішених проблем, які призводять до кризового стан: відмова уряду від “завоювань” демократії, втрата ними реальної влади; сильна опозиція і поширення її впливу на населення; поступова втрата урядом монопольного володіння органами державного примусу, тощо. Дослідник вважає, якщо жодна із стратегій виходу із кризового стану і послідуючої стабілізації демократичного режиму не була ефективною, то можливі п’ять шляхів її краху:

- неконституційна заміна демократично вибраного уряду групою, яка готова застосувати силу. Дії групи легітимовані через інституційні механізми, створенні під час введення надзвичайного стану. Встановлюється влада перехідного періоду;

- захоплення влади коаліцією представників недемократичних структур правління. Сюди входять як політики попереднього демократичного режиму так і лідери нелояльної опозиції. Відбуваються незначні зміни у соціальній структурі та інститутах демократичної системи;

- встановлення нового авторитарного режиму, ядром якого є об’єднані суспільні сили. Не створюються нові політичні інститути і не має масової мобілізації сил на підтримку нового режиму;

- перехід влади до організованої нелояльної опозиції, яка прагне створити новий соціально політичний устрій, а також не бажає ділитися владою із представниками попереднього режиму. У результаті може виникнути жорсткий авторитарний або ж перед тоталітарний режим;

- перехід влади у результаті жорсткого протистояння демократичного уряду. Відмова його від влади і неспроможність справитися із опозиціонерами. Мобілізація суспільства розколотого на підтримку урядових чи опозиційних сил.

Власне, концепція авторитарної ситуації була розроблена Х.Лінцем на матеріалі політичного процесу у Бразилії 60-х початку 70 – х років. Дане явище, на його думку, відрізняється від повністю інституціоналізованого і консолідованого авторитарного режиму. Режим авторитарної ситуації відбувається у конституційних ( формально - в демократичних) рамках, але супроводжується виключенням із політичного процесу як окремих політиків і організацій, так і контролем над пресою. Дослідник вважає, що в рамках авторитарної ситуації успішні уряди можуть керувати суспільством і економікою, поєднуючи адміністрування, маніпулювання, арбітражні рішення і кадрові перестановки.

Крім того, важливе значення має імітаційний характер авторитарної ситуації. Суть його полягає в тому, що демократичні інститути є прикриттям для реальних механізмів прийняття рішень. Організаційну основу таких взаємовідносин складає клієнтелізм, помножений на панування неформальних економічних механізмів.

Відтак, Х.Лінц вважає, що для переходу від авторитарної ситуації до авторитарного режиму необхідно забезпечити “формулу легітимності”. Вона відбувається або через панування харизматичного лідера, або через створення однопартійної системи. Еволюція авторитарної ситуації можлива як у бік авторитаризму так і у бік авторитарної ситуації. Рух у бік останньої передбачає перехід до інших проміжних форм режимів, і передусім, до делегативної демократії.[2]

Зважаючи на вище викладене, можна констатувати, що характеристики режимів у багатьох аспектах взаємопов’язані одна з одною проміжною моделлю.

Також багато проблем виникає із редемократизацією, тобто повторне повернення до демократичних процесів. Однією з особливостей ре демократизації є наступність у формах правління, виходячи із тих демократичних змін, які їй передували.

Очевидно, що й після розпаду демократичного режиму деякі початки демократії можуть зберегтися (напіввільна преса, напівринкова економіка, наявність громадянських, хоча й не опозиційних уряду організацій, тощо).

Ре демократизація – це не закономірне явище. Можливо також, що демократичні процеси будуть супроводжуватися такими явищами, які переконають значну частину мас і еліт до згубності демократії як такої (економічний занепад, довготривала і кровопролитна війна). Однак, якщо неоавторитаризм буде помірним, то у суспільстві зберігаються реформи. Прикладом слугує брежнєвський режим у колишньому Радянському Союзі.

Введення авторитаризму може стати ініціативою як урядових так і опозиційних кіл. З цього приводу Х.Лінц писав, що ліберальні демократи можуть дійти висновку, “що демократія не гарантує прийнятного суспільного порядку…… вони скоріше вдадуться до превентивного військового перевороту, так як будуть мати значну підтримку суспільних верств населення”.

Література:

1. Munck G.L. Democratic Transitions in Comparative Perspective P. 364.

2. Linz J. J.The Breakdown of Democratic Regimes: Crisis, Breakdown, and Reequilibration. Baltimore, London , 1978.,p. 81 -82.