к. соціол. н. Александров Д.В.

Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б.Хмельницького

СОЦІОЛОГІЧНИЙ КОНЦЕПТ «ІНТЕРЕС»: БАГАТОВИМІРНІСТЬ ЗМІСТУ

Соціологія постмодерну в особі своїх головних представників (Ж.Ф.Ліотар, Ж.Делез, Л.Прійєт, Ж.Мунен та ін.) стверджує, що сучасний соціум стає все більш мовним та знаковим, і що особливої евристичності в його аналізі набуває когнітивна лінгвістика й семіотика. В рамках постмодерністської парадигми, що намагається зблизити методологічні основи різних галузей соціогуманітарного знання, саме концепти набувають особливого соціально-філософського статусу, виступаючи як своєрідний фокус, в якому сходяться різні наукові підходи. В цьому сенсі специфіка постмодерністського бачення передбачає науковий пошук та розуміння концептуальних схем, де на перший план виходить не значення, а визначення способу «позначення». В сучасній соціології концептуальний аналіз отримує особливу популярність, оскільки проливає світло на характер побудови та специфіку застосування полісемантичних понять, якими все частіше поповнюється наука.

З метою подолання «хвороби зростання» поняттєво-категоріального апарату, деякі дослідники (Р.Арон, Дж.Маєр) наголошують на необхідності вилучення із наукового обігу дискусійних, чітко не визначних соціологічних понять. Така доля спіткала і застосування нібито запозиченого економічного концепту «інтерес». Як зазначають вчені, помітною відмінністю концепту «інтерес» від інших суспільствознавчих понять є відсутність однозначного механізму номінації [1]. За останні роки концепт «інтерес» демонструє широке коло значень, виступаючи і як «концентрація соціальної уваги», і як «орієнтація особистості, соціальної групи», і як «колективне прагнення до вигоди, користі», і як «межа соціальної практики», і «як базис соціальних відносин».

Розкриємо змістові особливості соціологічного концепту «інтерес». Незважаючи на активне звернення вчених до визначення природи соціальних інтересів, епістемологічні обґрунтування концепту «інтерес» розпочинаються здебільшого у другій половині ХХ ст. (А.Раффельт, Х.Ноєндорф, М.Пайлон, А.Раффельт, А.Хіршман, Е.Орт, Р.Сведберг, Ф.Щюрман). Зокрема, А.Хіршман і Р.Сведберг надали історичний аналіз та прослідкували ґенезу концепту «інтерес» у філософському та економіко-політичному контексті. Дж.Хайльброн, М.Пайлон і Ф.Щюрман вказали на виняткову властивість концепту слугувати для позначення таких якісно різних феноменів як раціональна інтенція, мотиваційний чинник, «межа» соціальної практики, ступінь участі актора в соціальній взаємодії. Х.Ноєндорф й Е.Орт піддали критиці економічну та психологічну редукцію концепту «інтерес» до прагматичної вигоди та емотивної спрямованості уваги, наголосили на необхідності пошуку більш гнучкого, соціологічно визначеного змісту інтересу в контексті соціальної взаємодії, орієнтації суб’єкта в соціумі.

Як свідчить новітній філософський словник, концепт (від лат. conceptus – поняття) – це поняття, смислова наповненість якого ілюмінується у відриві від конкретно-мовної форми вираження. Концепти рідко безпосередньо співвідносяться з відповідною наочною галуззю, вони навпроти є засобами, що організують в своїй деякій цілісності способи бачення (конструювання, конституювання) реальності [2, С.503]. Головна відмінність поняття і концепту обумовлені тим, що концепт позначає не об'єктивну єдність різних ознак явища, а його суб’єктність і визначеність ситуацією. Концепти здебільшого зрозумілі в контексті проблеми, без яких вони не мають сенсу [3, С.91].

Саме в цій площині розкриває свої концептуальні ознаки «інтерес». В найбільш загальному визначенні він вказує на практичний, розгалужений зв'язок актора з соціальним середовищем, який виявляються шляхом усвідомлення власних інтенцій та їх практичною реалізацією. У вузькому значенні інтерес вказує на орієнтири вибору «цінного», «значущого» для актора, ілюструє зону його активності. Концептуальні ознаки інтересу по-різному представлені в суспільствознавчих науках. У соціально-психологічній інтерпретації концепт «інтерес» вказує на «сполучну ланку» між потребами та вірогідністю їх задоволення, позначає психічний стан як вибіркове ставлення суб'єкта до об'єктивної реальності, позначає спрямованість свідомості. У соціально-економічному він набуває змісту вигоди, прагнення до цінностей та благ матеріального характеру. З соціально-політологічної точки, цей концепт вказує на заданість політичної цілі, на вектор політики. Нарешті, в юридично-правовому аспекті концепт «інтерес» називає благо, що закріплене у формі норми права та передбачає оптимальне поєднання потреб й правових гарантій їх задоволення [4, С. 38].

В гносеологічних дослідженнях інтересу можна прослідкувати просторово-часові трансформації його семантичного навантаження в епоху Середньовіччя (інтерес – людська пристрасть, жадоба, вигода), в епоху Відродження (інтерес – матеріальна вигода, процентна ставка), за доби Нового часу (інтерес – раціональний стан свідомості). Вслід за подальшою психологізацією змісту інтересу відбувається його поступова соціологізація (зокрема, обґрунтування «результуючого інтересу» Ж.Ж.Руссо, включно з аналізом «соціальності інтересу» в німецькій класиці).

Подальший розвиток концепту «інтерес» пов’язаний з доробком класиків соціологічної думки (ХIХ ст. – початок ХХ ст.). Перехідним моментом від соціально-філософського до власне соціологічного дослідження інтересів можна вважати їх класовий аналіз, що перетворився фактично на цілу віху в історії концепту. Окрім марксистського підходу в царині соціології з’являється інтерпретація інтересу як ціннісно-раціональної інтенції соціальної дії (М.Вебер), тлумачення інтересу як змістової складової форм соціальної взаємодії (Г.Зіммель), трактування інтересу як інструменту індивідуалізації та ідентифікації (Ф.Тьоніс), нарешті, розуміння інтересу як соціального факту (Е.Дюркгейм) [5, С.176]. Різнобічній доробок соціологічної класики визначили подальшу методологічну площину дослідження людських інтересів. Теоретичні розробки цієї проблематики в соціології модерну все більш поглиблювались і збагачувались новими підходами. З’являються соціально-дарвіністське тлумачення інтересу (Г.Ратценхофер), «теорія інтересу» (Д.Паркер, Р.Перрі), статусно-інституціональні трактування інтересу (Т.Парсонс, Р.Мертон, Р.Дарендорф, Л.Козер), біхевіористське тлумачення інтересу (Р.Макайвер), аксіологічна «теорія інтересу» (Р.Перрі, Д.Паркер), феноменологічна інтерпретація інтересу як інтенційності (А.Щютц), прагматико-утилітаристське розуміння людських інтересів (Дж.Хоманс, П.Блау), екзистенціалістська концепція інтересу (М.Мерло-Понті, П.Бергер, Т.Лукман), статусно-інституціональне бачення інтересу (Т.Парсонс, Р.Мертон, Р.Дарендорф, Л.Козер), прагматико-утилітаристська інтерпретація соціального інтересу (Дж.Хоманс, П.Блау) [6, С.61].

У соціологічних теоріях постмодерну концепт «інтерес» набуває нову змістову забарвленість. Якщо соціологія модерну визначала інтерес крізь призму матеріального становища, свідомої рефлексії, ціннісних орієнтацій і статусних диспозицій, то постмодерністські концепції застосовують цей концепт для позначення певної єдності (відмінності) у культурній позиції, довірі, життєвій історії, характері споживання, володінні ресурсами. Більшою мірою до проблематики інтересів звертається теорія «раціонального вибору» (Дж.Коулмен), структуралістський конструктивізм (П.Бурдьє), теорія комунікативної дії (Ю.Габермас), структуралістським марксизм (Н.Пуланзас).

Згідно когнітивному підходу, концепт як ментальна одиниця може бути описаний через аналіз засобів його мовної об'єктивації. Тому зміст концепту є принципове неоднорідним – він містить як прямі значення безпосередньо самого концепту, так і номінації окремих когнітивних ознак, що розкривають зміст концепту і звернення до нього з різних методологічних позицій.

Отже, прямою номінацією концепту «інтерес» є ідея роздвоєнні і поєднанні двох критеріїв, ідея суперечності у дії. Свого часу Ф.Ніцше писав: «Інтерес» – не має нічого спільного з мутнуватою, до болю знайомою «глибиною» і такою милою німецькому серцю «вірністю традиціям», інтерес не має нічого спільного і з цікавістю, давайте переведемо буквально: інтерес – interesse – inter-esse: «поміж буття», в проміжку, між його темною і сяючою сторонами [7, С.285]. У такому ж значенні концепт «інтерес» вживається Е.Гуссерлем й М.Мерло-Понті як роздвоєння і поєднання двох критеріїв, положення суб'єкта «між» даністю і можливістю, між «буттям» і «ніщо», в точці напруженості і найменшої передбаченості. Тоді як периферія номінативного поля концепту «інтерес» розкривається в низці значень: «раціональна інтенція», «соціальний зв'язок», «межа соціальної практики», «індикатор соціального вибору», «соціальна диспозиція», «джерело ціннісної орієнтації».

Якщо в межах структурно-функціональних підходів інтерес позначає об'єктивні координати соціальної практики, то в інтерпретативних підходах – усвідомлення суб’єктом зв’язку між бажаним й можливим, метою і засобами її досягнення; інтерес позначає «зону повсякденності» як систему звичних для соціального суб'єкта моделей поведінки. В інтегральних парадигмах інтерес позначає «сполучну ланку», єдність суб'єктивного та об'єктивного в діалектичному протиріччі. Іншими словами, зміст концепту «інтерес» в соціології складається з переліку значень: 1) зона активності, орієнтація суб'єкта в певних межах; 2) прагнення до вигоди, матеріальних благ; 3) раціональна оцінка ситуації, свідомий пошук цілей і засобів їх реалізації; 4) пізнавальна зацікавленість, спрямованість уваги; 5) об'єктивні межі соціальних практик акторів; 6) інституційний атрибут, вимоги соціального статусу. Як зазначають Ж.Делез і Ф.Гваттарі, багатозначність будь-якого філософського концепту залежить від «сусідства», тому на сьогоднішній день важливими постають питання: «що помістити в концепт і з чим його співставити?» [8, С.11]. Основні шляхи застосування концепту «інтерес» в соціології свідчать, що його номінативне поле значною мірою зумовлюється диспозицією концепту в системі понять «соціальна структура», «соціальний прогрес», «соціальне поле», «соціальний інститут», «соціальна практика» тощо. Впродовж усієї історії соціологічної рефлексії зміст концепту «інтерес» визначається теоретико-методологічною позицією дослідника, контексту розв'язуваних онтологічних завдань та історико-ідеологічної модифікації затребуваності концепту.

Таким чином, надмірність значень і необхідність систематизації суперечливих трактувань інтересу, що широко вживаються в соціології, стає яскравим підтвердженням того факту, що жодне соціологічне поняття не існує в готовому і незмінному вигляді, не охоплюється однією єдиною дефініцією, є системою поглядів, які нерідко спростовують те, що ще недавно визнавалося безумовним. Концептуальний характер інтересу підтверджується наступними факторами: 1) як будь-який концепт «інтерес» має фрагментарну семантичну структуру, йому властиві різнорідні і разом з тим невіддільні один від одного смислові складові; 2) концепт «інтерес» існує з кінцевою кількістю складових, які розгалужується на інші концепти, що інакше складені, але маючі різні зони, що відповідають на взаємно сумісні проблеми; 3) як будь-який концепт «інтерес» має свою власну історію: становлення, трансформацію змісту, відродження в новій якості (старий концепт, занурений в нове середовище втрачає свої змістові складові, набуває інших, які його перетворюють).

У соціологічному вимірі концепт «інтерес» виявляється через сукупність зв'язків, які формуються в системах «суб'єкт – об'єкт», або «суб'єкт – суб'єкт». Він розкриває не інакше як динамічний зв'язок, який формується, змінюється і розривається залежно від різних чинників, які кожна з соціологічних теорій висвітлює виключно в своєму методологічному полі аналізу. І не стільки важливою є форма соціологічної інтерпретації цього двостороннього зв'язку через зацікавленість, вигоду, користь тощо, скільки номінативна специфіка концепту «інтерес», який мислиться в соціології сполучною ланкою соціального.

Цінним напрацюванням сучасної соціології виступає узагальнення, що концепт «інтерес» описує «практико-інертне» вимірювання соціальної дійсності, яке розкривається і як об'єктивне обмеження (вага минулого), і як міра соціальної активності, ступінь взаємодії і диспозиції соціальних суб'єктів по відношенню один до одного. Незважаючи на чималу кількість напрямів застосування концепт «інтерес» тоталізує свої значення, і в той же час є «фрагментарною множинністю складових», кожна з яких може розглядатись як самостійний концепт з власною історією. Подібно до інших концептів «інтерес» чітко ілюструє своє співвідношення з проблемою, або перетином низки проблем, на які він покликаний відповідати, і де він в своєму становленні й співвідноситься з іншими соціологічними поняттями.

Список літератури

1. Раймон Арон Этапы развития социологической мысли. /Общ. ред. и предисл. П.С.Гуревича. – М.: Узд. группа «Прогресс», 1993. – 608 с.

2. Новейший философский словарь. / Сост. и гл. ред. А.А. Грицанов. – 3-е изд., испр. – Мн.: Книжный Дом, 2003. – 1280 с. (серия «Мир энциклопедий»)

3. Краткий словарь когнитивных терминов. / Сост. Е.С.Кубрякова, В.З.Демьянков, Ю.Г. Панкрац, Л.Г.Лузина. – М.: Филол. ф-т МГУ им. М.В. Ломоносова, 1997. – 245 с.

4. Соціальні інтереси в контексті соціокультурної модернізації. / За ред. О.Злобіної. – К.: Інститут соціології НАН України, 2011. – 320 с.

5. Александров Д. В. Апеляція сучасних соціологічних теорій до категорії «інтерес» / Д. В. Александров // Нова парадигма: журнал наукових праць. – 2008. – № 80. – С. 172-189.

6. Александров Д. Про ступінь затребуваності категорії «інтерес» у теоретичних дослідженнях соціології. / Д. Александров // Соціальні виміри суспільства. – 2010. – Вип. 2(13). – С. 55-67.

7. Бенн Г. Двойная жизнь. Проза. Эссе. Избранные стихи./ Пер. с нем. С.Аверинцева, А. Белобратова. – Аугсбург: «Waldemar Weber Verlag»; М.: Lagus-Press, 2008. – 599 с.

8. Делез Ж., Гваттари Ф. Что такое философия? – М.: Институт экспериментальной социологии; СПб.: Алтейя, 1998. – 286 с.