Мікробіологія

Скляр Т.В., Крисенко О.В., Пастернак А.В., Вінніков А.І.

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

Біологічні властивості вірусів герпесу

Віруси сімейства Herpesviridae і захворювання, які вони викликають, поширені на Землі найширшим чином. Герпес був вперше описаний в науковій літературі лікарями Стародавнього Риму приблизно за тисячі років до нашої ери. Віруси цього сімейства знаходяться в числі найбільш поширених захворювань людини, що передаються у вигляді вірусної інфекції.

Людина часто зустрічається з вірусами сімейства Herpesviridae. В даний час відомо 8 антигенних серотипів вірусу герпесу: віруси простого герпесу 1 і 2 типу, вітряної віспи – оперізуючого герпесу, цитомегаловірус, вірус Епштейна – Барр, віруси герпесу людини 6, 7 і 8типів [1].

Герпесвіруси широко поширені в людській популяції, вони здатні вражати практично всі органи і системи організму господаря, викликаючи латентну, гостру і хронічну форми інфекції. Особлива актуальність проблеми герпесвірусних інфекцій пов'язана з появою хворих на СНІД. Показано, що віруси герпесу можуть активувати ВІЛ, що знаходиться в стадії про-вірусу, і є кофактором прогресування ВІЛ-інфекції та СНІДу. У зв'язку з цим герпетична інфекція є одним з важливих СНІД-індикаторних захворювань [2].

При герпесі, розвиваються імунодефіцитні стани, зумовлені недостатністю різних ланок імунної системи та її нездатністю елімінувати вірус з організму. Вірус герпесу зберігається протягом всього життя, іноді в досить високих титрах, віруснейтралізуючі антитіла хоча й перешкоджають поширенню інфекції, але не попереджають виникнення рецидивів.

Належність до сімейства Herpesviridae виявляється присутністю у складі вібріона дволанцюгової лінійної ДНК, що кодує близько 20 вірусних білків, ікосаедричного капсиду з 162 капсомерів, складання якого відбувається в ядрі, і оболонки, що утворюються з ядерної мембрани [4].

Інтерес до герпесвірусів пов'язаний з їх здатністю викликати дуже небезпечні інфекції, пов'язані з утворенням пухирців, фолікул і виразок на слизових оболонках людини, вроджені каліцтва, потенційно летальні лімфопроліферативні захворювання.

Герпесвіруси вкрай різноманітні за біологічними властивостями. Деякі з них мають досить широкий спектр господарів, вони дуже ефективно розмножуються, швидко руйнуючи заражені ними клітини (ВПГ-1, ВПГ-2, PSV). Інші мають більш вузький спектр господарів. Деякі герпесвіруси розмножуються досить повільно, і в цьому випадку вони мають менш виражену цитопатичну дію (ЦМВ). Є герпесвіруси, здатні викликати злоякісні пухлини. Однією з найбільш характерних властивостей герпесвірусів є їх здатність залишатися в латентному стані в господаря протягом всього його життя, в якому вони розмножуються, викликаючи імунодефіцитні стани, аналогічні вірусу ВІЛ[5].

Представники сімейства Herpesviridae розбиті на основі їх біологічних властивостей на три підродини: α, β і γ (альфа, бета, гамма). Також проводилися дослідження по угрупуванню вірусів за родами на основі нуклеотидних послідовностей вірусних геномів і серологічної специфічності генних продуктів.

Альфагерпесвіруси– члени цієї підродини характеризуються широким спектром господарів, відносно коротким репродуктивним циклом, швидким поширенням по клітинній культурі, ефективним руйнуванням заражених клітин і здатністю до збереження в латентній формі, переважно, в нервових закінченнях – гангліях. У цю підродину входить рід Simplexvirus (ВПГ-1, ВПГ-2, вірус мамілліта великої рогатої худоби) і рід Poikilovirus (PSV, ВВВ і вірус герпесу коней типу 1 (EHV-1).

Бетагерпесвіруси – для вірусів цієї підродини характерний обмежений спектр господарів. Репродуктивний цикл іде довго, і зараження поширюється по культурі клітин повільно. Заражені клітини часто збільшуються в розмірі (цитомегалія), легко виникає і підтримується наступна інфекція в культурі. Вірус може бути в латентній формі в секреторних залозах, нирках та інших тканинах. До складу цього під сімейства входить рід Cytomegalovirus (ЦМВ) і рід Muromegalovirus (цитомегаловірус мишей).

Для гаммагерпесвірусів спектр господарів, обмежується тваринами тих же родин або відрядів, з яких виділено природний вірус. In vitro всі віруси цієї підродини здатні реплікуватись в лімфобластоїдних клітинах, деякі з них можуть викликати літичну інфекцію в епітеліоїдних клітинах і фібробластах. Віруси цієї групи специфічні або до Т-, або до В-лімфоцитів. У лімфоцитах інфекційний процес іноді зупиняється на прелітичній або літичній стадії, тобто продуктивне потомство відсутнє. У цю підродину входять три роди: Lymphocryptovirus (ВЕБ), Thetalymphocryptovirus (ВМД) і Radinovirus (герпесвіруси мавп Ateles і Saimiri) [6].

Герпесвірусні захворювання є не тільки маркерами імунодефіцитних станів і СНІД-індикаторних захворювань, але й причиною різних захворювань статевої сфери, які викликають ускладнення при вагітності: переривання вагітності, вторинне безпліддя, невиношування вагітності, передчасні пологи, незрілість плода, інфікування плода, фітоплацентарну недостатність [3].

На сьогодні існує безліч методів лікування герпесу, проте жоден з них не забезпечує елімінацію ВПГ з організму людини. Клітини нервової системи залишаються резервуаром ВПГ, що призводить до рецидиву захворювання. Перебіг захворювання знаходиться під контролем імунної системи. Стан імунного дефіциту призводить до збільшення частоти та тривалості рецидивів.

Перед вченими всього світу постає завдання знайти нові ефективні методи лікування, які б зупиняли реплікацію ВПГ, сприяли формуванню адекватної імунної відповіді та блокували реактивацію ВПГ у вогнищі персистенції.

Ось всі сучасні дані про класифікацію вірусів цього типу. Герпесвіруси не вдається групувати ні по морфології вібріона, ні за загальними ознаками, характерними для їх репродуктивного циклу. Істотні відмінності між ними виявляються при аналізі структури їх генома, специфічних особливостей репродуктивного циклу і дії вірусів на клітини [6].

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1.Богадельников И.В. Частота и активация Эпштейн-Барр вирусной инфекции при некоторых инфекционных болезней у детей / Березина Л.В. Врачебная практика. – 2005. - №1. – С.46-49.

2.Вяльцева Ю.В, Иммунологические проявления цитомегаловирусной инфекции у ВИЧ-инфицированных детей / Мат. междунар. науч.-практич. конф., посвящен. 75-летию Донецкого гос. мед. универ. им. М.Горького. – Донецк, 2005. – С.36-37.

3.Герпес: профилактика и эффективное лечение / А. Васильева. – СПб.: Невский проспект, 2005. – 112с.

4.Гранитов В.М. Герпетическая инфекция. – Москва: Кальмен. Мед. книга, Н. Новгород: НГМА, 2001. – 88с.

5.Исаков В.А. Современная терапия герпесвирусных инфекций / Сельков С.А., Мошетова Л.К., Чернакова Г.М. Руководство для врачей. СПб.; М.: ООО «Тактик-Студио», 2004. – 167с.

6.Панченко Л.А. Возбудители герпесвирусных инфекций и наиболее важные клинические проявления у человека / Ходак Л.А., Кириченко И.И. Провизор. – 1999. – 10. – С.28-29.