Экология/1. Состояние биосферы и его влияние на здоро­вье  человека

Кісунько А.Р., доцент к. т. н.  Толстих А.С.

 

Донецький національний університет економіки

і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Сталий розвиток-нова парадигма розвитку цивілізації.

 

Поняття «парадигма» має богато визначень. За визначенням Ожегова «парадигмою» наз. систему форм змінюваного слова, конструкції. Парадигма в Енциклопедичному словнику (від грец. Paradeigma - приклад - зразок), у філософії,соціології - вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем та їх розв'язання, методів дослідження, пануючих впродовж певного історичного періоду в науковому співтоваристві. Конфлікт парадигм, що виникає в періоди наукових революцій - це, перш за все, конфлікт різних систем цінностей, різних способів розв'язання задач-головоломок, різних способів вимірювання та спостереження явищ, різних практик, а не тільки різних картин світу. Для будь-яких парадигм можна знайти аномалії, на думку Куна, які відкидаються у вигляді допустимої помилки або ж просто ігноруються . Він вважає, що аномалії скоріше мають різний рівень значущості для вчених в окремо взятий час. Коли накопичується достатньо даних про значні аномалії, що суперечать поточної парадигмі, згідно теорії наукових революцій, наукова дисципліна переживає кризу. Протягом цієї кризи випробовуються нові ідеї, які, можливо, до цього не бралися до уваги або навіть були відкинуті. Зрештою формується нова парадигма, яка набуває власних прихильників, і починається інтелектуальна «битва» між прихильниками нової парадигми і прихильниками старої. Коли наукова дисципліна змінює одну парадигму на іншу, по термінології Куна, це називається «науковою революцією» або «зсув парадигми». «Рішення відмовитися від парадигми завжди одночасно є рішення прийняти іншу парадигму, а вирок, що приводить до такого рішення, включає як зіставлення обох парадигм з природою, так і порівняння парадигм один з одним»,-Т. Кун. [1]

Синонімами слова «розвиток» є «зростання», «процес зростання», однак не «розквіт» і «процві­тання». Відповідно до визначення розглянутого поняття розвиток повинний бути стійким, тобто стабільним. Стабілізація (лат. стійкий) означає спрощений, приведений у постійний, стійкий стан підтримки такого стану, а також сам стан сталості, стійкості, сталий – не змінюється, що зберігає той самий склад і розмір, однакові форму та величину; незмінний; що не припиняється та триває увесь час, безупинний; розрахований на тривалий час, призначений для трива­лого функціонування, не тимчасовий. Синонімами слова «стійкий» є «постійний», «незмінний», «безупинний», «тривалий». Термін «стійкий» означає постійно незмінну величину в динамічному ряді; «розрахований на тривалий час». Це суперечить самій сутності процесу розвитку. З вищенаведеного визначення можна зробити висновок, що коли ми говоримо про сталий розвиток, ми не фокусуємось виключно на екологічних питаннях. Сталий розвиток сприймається як процес, що гармонійно поєднує використання ресурсів, напрямки інвестування, аспекти технологічного розвитку та інституційні зміни з потребами теперішнього і прийдешніх поколінь, а також він сприймається як гармонійне поєднання трьох головних елементів Природи-Людини-Суспільства.  [2]

Термін цивілізації відомий ще з часів античності, але в якості терміна увійшов в слововживання і науковий обіг у ХУІІІ столітті. У широкому сенсі під цивілізацією розуміють сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства в його історичному розвитку, у вузькому сенсі - лише матеріальну культуру. Цивілізація - певна щабель розвитку суспільства, а під культурою Вебер розуміє якісну сторону життя. Етнографічна концепція в тому, що у кожного народу своя цивілізація (Т. Жуффруа). Рівень розвитку матеріального виробництва, техніки, технології, самої людини є тим фундаментом, без якого неможлива життєдіяльність людей. [3]

Панування сільського господарства, добувної промисловості становить характерну ознаку доіндустріального суспільства. Як відомо, раніше перший етап називали аграрним (аграрне суспільство). [6] Домінуючим принципом природокористування у цей період залишався економічний принцип, згідно з якім критерієм ефективності господарської діяльності вважається одержання максимальної економічної вигоди при мінімальних витратах. При цьому принципі ігноруються екологічні проблеми, антропогенне навантаження зростає швидкими темпами. [4]

Індустріальна стадія суспільно-економічного розвитку виникає в результаті промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст., що зумовлює створення великого машинного виробництва, виробництво машин самими машинами. [6] З кінця 70-х років XX сторіччя, коли порушення динамічної рівноваги в геоекосистемах почало приносити величезні економічні збитки, у природокористуванні спочатку не сміло, а потім уже ширше почали впроваджувати еколого-економічний принцип природокористування відповідно до якого критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при найменшому шкідливому впливі на природне середовище. [4]

Постіндустріальне суспільство розвивається на базі науково-технічної революції, що забезпечує прискорений розвиток третинної сфери — сфери послуг, — науки, інформації, освіти, культури тощо. Ця галузь стає визначальною сферою економіки. Інформацію, науку, знання використовують як головні джерела зростання обсягів економіки та поліпшення її ефективності. Новий технологічний спосіб виробництва зумовлює й нову людину — вільну індивідуальність, праця якої дедалі більше перетворюється на творчу діяльність. [6] Упровадження в практику в 70-х – початок 80-х років еколого-економічного методу природокористування дало визначені результати, проте він не зміг розв'язати існуючого протиріччя між суспільством і природою, тому що поняття «найменший шкідливий вплив на природне середовище» дуже не конкретне й розпливчасте. На сучасній стадії взаємодії природи й суспільства стає ясно, що для зберігання природного середовища та існування самого життя на Землі необхідні нові підходи до організації виробничої діяльності, при який не будуть порушуватися природні кругообіги речовини й обмінно-енергетичні процеси у біосфері. Природокористування повинно базуватися на новому      соціоекологічному принципі, при якому критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при обов'язковому зберіганні динамічної рівноваги у геоекосистемах. Соціоекологічний принцип природокористування потребує переходу від нераціонального екстенсивного природокористування, при якому природозахисні дії спрямовані на боротьбу з негативними наслідками нераціонального природокористування, до раціонального - збалансовану взаємодію суспільства й природи, що забезпечується досягненням  компромісу між соціально-економічними потребами суспільства й спроможністю природи задовольнити їх без істотної шкоди для свого нормального функціонування. [4]

Вернадський В. розглядав вчення про ноосферу, стадію еволюції біосфери Землі, на якій, в результаті перемоги колективного людського розуму почнеться гармонійний розвиток і людини як особистості, і об'єднаного суспільства, і відповідно зміненого людиною навколишнього середовища». Процес ноосферогенезу поняття широке та акцентує увагу на значущості розуму й інтелекту, раціональній організації управління переходом до сфери розумного способу життя, інтелектуально-інформаційних аспектах. Як вдало зазначив російський науковець О. Урсул, спираючись на вчення В. Вернадського, сталий розвиток як процес «стартує» в суспільстві постіндустріальному, а «фінішує» у сфері розуму. Концепція сталого розвитку припускає біоцентричний (антропо-центричний) варіант забезпечення життєвих потреб суспільства. Екологічна безпека планети стає ключовою проблемою людства, що передбачає гарантоване збереження біосфери у збалансованому стані, споживання природних ресурсів без перевищення межі їх можливого відновлення, а також мінімізацію або вилучення з господарського обороту невідновлюваних ресурсів взагалі.  [7]

Світ вже робить перші кроки до шляху сталого розвитку: зараз робляться дії за для точного обліку екологічних витрат (вводиться система національних рахунків у вигляді так званого зеленого валового національного продукту); з*являється нові види топлива (біотопливо); збереження біологічного різноманіття( закозники, заповідні территорії); екологічно безпечне видалення відходів, очитска стічних вод (фільтри, очисні системи) та інше.

В Україні визначення поняття «сталий розвиток» на державному рівні зафіксовано у проекті Закону «Концепція переходу України до сталого розвитку» (1997 р.). У документі зазначається, що сталий розвиток - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження і поетапного відтворення цілісності природного середо­вища, створення можливостей для рівноваги між її потенціалом і вимогами людей усіх поколінь. Для того щоб забезпечити сталий розвиток у країні необхідно: ліцензії на використання природних ресурсів; стандарти на відходи або вміст шкідливих речовин у продуктах, заборони на певні види діяльності (клонування); заборона на виробництво та застосування певних речовин (пестицидів), певний порядок обробки землі; порядок використання та зберігання екологічно небезпечних речовин, економічні санкції, штрафи, мита. [7]

Ідея сталого розвитку ще не мала конкретно значущого впливу на реальний розвиток економіки світу і окремих країн, на реальні соціальні процеси. Бізнес, як завжди, сподівається на технічний прогрес, який насправді здатний лише відсунути настання глобальної екологічної катастрофи і замаскувати відповідальність поколінь другої половини XX століття перед нащадками за руйнування навколишнього середовища, а діючі політики орієнтовані переважно на привабливі для електорату заходи локального і регіонального характеру, які, як правило, тільки погіршують глобальну екологічну ситуацію. Саме цим шляхом іде розвиток зараз і, напевно, буде продовжуватися в перше десятиліття XXI століття. Стійкий розвиток може розглядатися як один зі станів найскладнішої системи, якою є цивілізація, що розвивається на планеті в просторі і часі. Складність цієї системи колосальна, адже вона об’єднує складності підпорядкованих їй підсистем-природи, суспільства, економіки. [5]

 

Список джерел:

1.     Свободная    общедоступная мультиязычная универсальная интернет-энциклопедия. — 2001—3014 гг. Режим доступа: http://ru.wikipedia.org

2.     Воропаєва О.В. Основи сталого розвитку / Курс лекцій для студ. денної та заочної форм навчання напряму підг. 6.140103 «Туризм» — Донецьк, 2012. —с.59

3.     Философия науки: статьи. Режим доступа: http://filnauk.ru/kandidatskij-minimum-po-filosofii-nauki/45-ponyatie-i-tipy-civilizacii-osobennosti-texnogennoj.html

4.     Екологія: навч. посіб. для студ. усіх спеціальностей ден. та заоч. форм навчання. / О. І. Ярошева.Донецьк: ДонНУЕТ, 2012. –  188с.

5.     Основи стійкого розвитку: Посібник для перепідготовки фахівців / За заг. ред. д.е.н., проф. Л.Г.Мельника.  — Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. — 325 с.

6.     Інституціонально-інформаційна економіка: Підручник / А.А. Чухно, П.М. Леоненко, П.І. Юхименко ; за ред. акад. НАН України А.А. Чухна. — К. : Знання, 2010. — 687 с.

7.     Воропаєва О.В. Основи сталого розвитку / Курс лекцій для студ. денної та заочної форм навчання напряму підг. 6.140103 «Туризм» — Донецьк, 2012. —с.59