Экономика: Экономика предприятия

С. П. Ващук, студ., V курс, гр. ЕП-31, ФЕМ

Житомирський державний технологічний університет

Дослідження впливу собівартості продукції на формування прибутку підприємства.

Собівартість є узагальнюючим якісним показником діяльності підприємства, показником її ефективності. Собівартість продукції – один з найважливіших показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, адже у ньому фокусуються у грошовому вираженні витрати матеріально – технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції.

На думку С.В. Степаненка, собівартість – це один з основних показників роботи підприємства, що використовують для визначення потреби в обігових коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва загалом, для внутрішньозаводського планування; а також для формування цін [4, с. 201].

Поняття собівартості продукції базується на двох положеннях:

1) це затрати на виробництво продукції, здійснювані на підприємстві;

2) всі затрати, що містяться у собівартості, виражені в одній, загальній для всіх формі.

Перша характеристика служить для чіткого обстеження, кола затрат, що містяться у собівартості продукції. Друга характеристика спричинена тим, що затрати на виробництво продукції здійснюються в багатьох формах.

Показник собівартості продукції є дуже важливим і використовується для обґрунтування багатьох економічних рішень, зокрема:

- під час встановлення ціни на продукцію. У цьому разі собівартість є нижньою межею і базою для встановлення ціни на продукцію підприємства. Тому зниження собівартості продукції є важливим чинником, що дає змогу підприємству при діючих ринкових цінах отримувати більший прибуток;

- під час економічного аналізу господарської діяльності підприємства показник собівартості продукції застосовується для контролю за використанням матеріальних, нематеріальних, грошових і трудових ресурсів;

- при схвалені рішень щодо вдосконалення виробництва собівартість продукції використовується як показник доцільності впровадження організаційно-технічного заходу [2, c.127].

Собівартість показує, в що обходиться підприємству продукція, що випускається їм. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива і інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна платня).

Як економічна категорія собівартість:

- є основою для обліку та контролю за рівнем затрат на випуск і реалізацію продукції;

- служить базою ціни товару і її нижньою межею;

- визначає прибуток і рентабельність;

- відображає ефективність використання виробничих ресурсів, удосконалення системи організації та управління виробництвом;

- є важливим елементом економічного обґрунтування управлінських та інвестиційних рішень.

Об'єктами аналізу собівартості є такі показники:

- витрати на одну гривню продукції;

- виробнича собівартість продукції за калькуляційними статтями та за елементами витрат;

- собівартість одиниці окремих видів продукції.

Собівартість показує всі успіхи і невдачі підприємства в організації виробництва того або іншого продукту. Якщо собівартість такого ж або аналогічного продукту конкурентів нижче, то це означає, що виробництво і збут на нашому підприємстві були організовані нераціонально. Отже, необхідно внести зміни. Вирішити, які потрібні зміни, допоможе знову ж таки собівартість, оскільки вона є одним з чинників формування асортименту.

Собівартість продукції, будучи витратами підприємства на виробництво і обіг, служить основою порівняння витрат і доходів, тобто самоокуповування - основоположної ознаки ринкового господарського розрахунку. Отже, даний показник має вагомий вплив на прибуток підприємств і показники рентабельності.

Прибуток промислового підприємства створюється в процесі виробництва продукції, хоча реального змісту, форми він набуває тільки після реалізації продукції. Власне, в процесі виробництва приховуються найбільші резерви зростання прибутку підприємства.

Аналіз прибутку, одержаного в процесі виготовлення продукції, дозволяє оцінити ефективність діяльності виробництва.

Собівартість складає частину вартості продукції і показує, в що обходиться виробництво продукції для підприємства (фірми), тому собівартість є основним ціноутворюючим чинником. Чим більше собівартість, тим вище буде ціна за інших рівних умов. Різниця між ціною і собівартістю складає прибуток.

Усупереч прямо пропорційному зв’язку впливу обсягу реалізації товарної продукції на рівень прибутку, зв'язок між величиною прибутку і рівнем собівартості зворотна. Чим нижче собівартість проданої продукції, обумовлена рівнем витрат на її виробництво і продаж, тим вище прибуток, і навпаки. Цей фактор, що визначає розмір прибутку, у свою чергу, перебуває під впливом багатьох причин. Тому при аналізі зміни рівня собівартості повинні бути виявлені причини її зниження для того, щоб розробити заходи щодо скорочення рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, за рахунок чого, отже, збільшиться прибуток.

Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо.

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

- відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи);

- амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

- витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;

- інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг, деякі позабюджетні фонди фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт).

Можливість впливу підприємств на названі елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива з допомогою належного управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування [3, c.139].

Вплив зміни собівартості продукції на прибуток підприємства можна визначити за допомогою факторного аналізу. Аналіз доцільно проводити за допомогою методу ланцюгових підстановок. Він є найуніверсальнішим і використовується в усіх типах факторних моделей. Даний метод передбачає розрахунок одного або декількох умовних результативних показників і шляхом порівняння одержаного умовного показника із його попереднім значенням визначається безпосередній вплив факторів.

Вплив на прибуток собівартості продукції (ΔР4) можна представити нище наведеними формулами:

ΔР4 = S1,0 - S1, (1)

де S1 – фактична собівартість реалізованої продукції;

S1,0 - фактична собівартість реалізованої продукції за звітний рік у цінах і тарифах минулого року.

Зазначена модель розрахунку впливу собівартості продукції є однією з найпростіших і провести дослідження можна навіть без спеціальних глибоких знань, оскільки результати взаємовпливів показників будуть очевидні. Особливості управління прибутком підприємства за допомогою застосування факторного аналізу були розглянуті у роботах таких авторів, як Ганжа Ю.В., Рязанцева В.В., Масленко Ю.В., Зинченко Е.А., Воробйов Ю.М., Ковальов В.А.

На жаль, керівництво вітчизняних підприємств засвоїло тільки один напрям максимізації прибутку - це збільшення обсягів виробництва та підйом ціни продукції. Цей напрям залишено у спадщину минулим економічним режимом. Більш ефективним методом збільшення прибутку є організаційно-економічний метод, який пов'язаний з мінімізацією всіх видів ресурсів і всіх видів витрат [1, 62].

Отже, без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції. Для цього необхідно: знати повний перелік вказаних витрат, що дається в Типових положеннях, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід також зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Список використаних джерел:

1. Зінченко Т. В. Управління прибутком і рентабельністю підприємства в умовах ринкової економіки / Т. В. Зінченко // Вісті ДВ. – 2005. – №7. – С. 57-62.

2. Онисько С.М.Фінанси підприємств: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ С.М. Онисько, П.М. Марич. -2-ге вид., випр. і доп.. -Львів: Магнолія плюс, 2006. -367 с.

3. Партин Г. О. Фінанси підприємств : навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. / Г. О. Партин, А. Г. Загородній. – К.: Знання, 2006. – 379 с.

4. Степаненко В. С. Економіка: навч. посіб. / за ред. С.В. Степаненка. – 2-ге вид. [доп.]. – К. : КНЕІ, 2001. – 306 с.