Экономические науки/10.Экономика предприятия

К.е.н. Усова Г.В., Дідоренко В.С.

Автомобільно-дорожній інститут ДВНЗ «ДонНТУ»

Актуальні проблеми ціноутворення у сфері міських пасажирських перевезень

Ціноутворення у сфері міських пасажирських перевезень є актуальною темою, особливо в умовах нестабільності ринкових відносин, низької платоспроможності населення і зростання цін на ресурси.

Вирішенню проблеми ціноутворення присвячені наукові праці багатьох вітчизняних и зарубіжних вчених-економістів: Базалюк А.В., Диканя В.Л., Кібік О.М., Колеснікової Н.М., Котлубей О.М., Кулаєва Ю.Ф., Макаренко М.В., Сича Є.М., Чекаловця В.І., Шинкаренко В.Г. Однак їх дослідження не охоплюють усі аспекти проблеми. Потрібні нові економічно обґрунтовані методи тарифікації.

Криза 2008-2009р.р. значною мірою сказалася на підприємствах міського пасажирського транспорту. Підвищення цін на паливо призвело до зростання ціни на проїзд майже у 2 рази за останні п'ять років (рис. 1).

Рисунок 1 – Взаїмозвязок тарифу та ціни на топливо

Однак для вирішення проблеми ціноутворення недостатньо тільки ціни на паливо. Підприємство використовує свої методи до встановлення тарифів, тому у різних містах ціна на проїзд може варіювати з різницею до 2 грн. Це не в повній мірі відповідає сучасним вимогам господарювання.

Для вирішення цієї проблеми держава змушена ввести ряд нових реформ, які б забезпечили єдину тарифну політику та розвиток системи автотранспортних перевезень. У 2009 році держава запропонувала низку законопроектів передбачені Програмою економічних реформ Президента України на 2010-2014 рр. “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” та Законом України «Про автомобільний транспорт». Стаття 10 цього закону зазначає, що реалізація єдиної тарифної політики передбачає затверджену методику розрахунку тарифів для автомобільного транспорту, яка була затверджена ще в 2009р. і досі не перероблялася [1].

Невирішеною залишається проблема тарифів за користування автостанціями, які в своїй більшості є підприємствами приватної форми власності. Згідно з існуючим законом ці тарифи не регулюються державою, а встановлюються самими автостанціями [1]. Вартість послуг, що надаються автостанції автобусним перевізникам та пасажирам значно відрізняються між областями, що призводить до багатьох скарг з боку пасажирів та перевізників.

На даний момент 30% або більше українського населення має право на безкоштовний або пільговий проїзд на громадському пасажирському транспорті. Це право надається 27 пільговим категоріям громадян та постійних резидентів. У Державному бюджеті України щорічно виділяються кошти на надання субвенцій місцевим бюджетам для компенсації перевізникам за безкоштовне перевезення пільгових категорій громадян, право на пільги яким надано чинними законодавчими актами. Однак суми є дуже незначними. Так, за даними статистики за 2013 рік перевізники втратили близько 3 млрд.грн.[2].

У 2010р. надійшла Концепція Державної цільової економічної програми розвитку автомобільного транспорту на період 2011-2020рр.. Вона передбачає, що до 2015р. будуть введені економічно обґрунтовані тарифи, соціальна допомога буде адресною для громадян пільгових категорій замість діючої практики виділення компенсацій перевізникам, також згадується мета до 2020р. почати обчислення обсягу використання громадського транспорту пільговим групам громадян. Це може бути зроблено через використання смарт-карт або іншої сучасної технології [3].

Для такої зміни потрібен значний час, щоб проінформувати широкі шари населення та створити громадську думку відносно доречності та обґрунтованості такого переходу.

Таким чином, для реалізації ефективної тарифної політики автомобільного транспорту у майбутньому, вважається необхідним визначення державних соціальних стандартів та вимог щодо галузі пасажирських перевезень; поступове зменшення державного регулювання тарифів для загальних перевезень пасажирів на приміських, міжобласних та міжміських маршрутах; механізм впровадження адресних дотацій для конкретних категорій населення, а не спроби компенсувати втрати доходів автоперевізників; єдина процедура розрахунку цін для послуг з боку автостанцій, що надаються автоперевізникам та пасажирам; заходи щодо сприяння кращому визначенню витрат при наданні послуг з автомобільних перевезень; доступ для перевізників на ринок транспортних послуг лише на основі їхнього фінансового стану та доброї репутації, як у випадку законодавства ЄС; опора на ринкові механізми в автомобільних перевезеннях вантажів, виключаючи необхідність регулювання тарифів.

Література:

1. Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2344-14

2. Концепція Державної цільової економічної програми розвитку автомобільного транспорту. Схвалено Розпорядженням КМУ № 732-р. від 3.08.2011р.[Електронний ресурс]. – Режимдоступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/

3. Програма економічних реформ Президента України на 2010-2014рр. "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.president.gov.ua.