Економічні науки/14. Економічна теорія

Слюсаренко А.В., викладач

Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського, Україна

Генезис економічного зростання

Проблема економічного зростання завжди займає важливе місце у наукових дискусіях та обговореннях. Поряд з вивченням природи зростання та його основних факторів, науковці все більше уваги приділяють визначенню характеру цього явища. Якісний аналіз економічного зростання наразі є одним з основних теоретичних завдань, від успішного вирішення якого буде залежати стан економічної системи будь-якого державного інституту.

Поняття економічного зростання сягає до праць економістів XVIII-XIX ст. (Ж.-Б. Сея, І. фон Тюнена та ін.), проте лише в кінці 30-Х років XX ст. вивчення цієї проблеми стало окремим напрямком економічної теорії. Основоположниками теорії зростання вважаються американський економіст Е. Домар і англієць Р. Xаррод, які стояли на неокейнсіанських позиціях. У сучасній економічній теорії більшістю науковців виділяються три провідних напрями у вивченні цього процессу, а саме: неокласичні теорії зростання, що засновуються на положеннях про ринкову саморегуляцію, розроблених А. Маршаллом і Л. Вальрасом; неокейнсіанські теорії, які поєднують декілька течій (Д. Тобін, О. Сімомура, С. Фудзіно) та  третій напрям – інституціоналізм - ще лише формується і являє собою трактування економічного розвитку, заснованого на працях К. Маркса, И. Шумпетера, Дж. Ст. Мілля.

Еволюція економічної теорії та відповідно моделей економічного зростання є передумовою формування різних підходів до визначення поняття «економічне зростання». Таким чином, в основі неокласичної теорії було закладено розуміння даної категорії, як особливого напрямку макроаналізу, який виходить з класичної концепції трьох факторів виробництва, згідно з якою праця, земля та капітал є самостійними творцями вартості, тому власник кожного з факторів отримує частину створеного продукту у вигляді доходу залежно від продуктивності кожного з факторів.   Неокласична теорія економічного зростання будується на критиці кейнсіанської теорії, представники якої в розрізі економічного зростання розглядали лише один фактор – накопичення капіталу та ігнорували якісні зміни в економіці, які були результатом технічних нововведень, підвищення кваліфікації робочої сили, рівня організації виробництва. Сутність же теорії економічного зростання в іституціоналізмі базується на урахіванні впливу всієї сукупності суспільних відносин і необхідності державного втручання в економіку. Загалом, узагальнюючи все вищезазначене, можемо зробити висновок про те, що сьогодні розвиток теорії економічного зростання пов’язаний із синтезом неокласичного та неокейнсіанського підходів до аналізу агрегованих макроекономічних функцій.

Загалом основа етимології поняття «економічне зростання» бере свій початок з праці К.Маркса «Капітал», який розумів його як розширене відтворення суспільного капіталу, схему реалізації сукупного суспільного продукту на макрорівні, яким одночасно було доведено, що головним джерелом накопичення капіталу є додаткова вартість. Та все ж таки, передумови теорії економічного зростання були створені Франсуа Кене, який зобразив національне господарство як систему зі своїм балансом. Ф. Кене та А. Тюрго вважали, що тільки земля є продуктивною і тільки праця зайнятих у сільському господарстві створює дохід, який перевищує витрати. Поступальне дослідження даної категорії, спровокувало думку Дж. С. Міля, який зазначив, що економічне зростання визначається через приріст багатства, обумовлений величиною наявних факторів виробництва та їх продуктивністю.

Одним з перших тлумачення категорії «економічне зростання» надав С.Кузнець в роботі «Вимірювання економічного зростання». Він трактує економічне зростання як «процес, що складається з окремих взаємодій, у результаті яких економічна матерія надходить у національну економіку та передається від однієї її частини до іншої». У роботах, що вийшли пізніше, під економічним зростанням він вже розуміє «довготривале збільшення здатності господарства забезпечувати найрізноманітніші потреби населення за допомогою ефективних технологій і відповідних інституційних та ідеологічних змін».

Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З да­ного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зрос­тання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійня­ти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання.

Слід зазначити, що судження деяких науковців зводяться до фактичного ототожнення практичного змісту зростання лише за умови його довго строковості. В іншому ж випадку, якщо збільшення основних показників відбувається впродовж короткого проміжку часу, а надалі спостерігається їх зниження,  пропонується розглядати такі зміни як циклічні коливання в межах загального тренда розвитку економіки.

В сучасній економічній літературі немає чіткого обґрунтування категорії «економічне зростання». Частіше всього під економічним зростанням автори пропонують розуміти збільшення кількості товарів та послуг, які продукує національна економіка, або ж ототожнюють його зміст з поняттям економічного прогресу. Головним недоліком більшості визначень є те, що вони акцентують увагу не на якісних, а на кількісних характеристиках даної категорії і не враховують змін, які викликає таке зростання у межах економічної системи. Узагальнюючи слід трактувати економічне зростання, як найважливішу макроекономічну категорію, яка є показником не лише абсолютного збільшення обсягів суспільного виробництва, але і здатності економічної системи задовольняти зростаючі потреби, підвищувати якість життя. Саме тому економічне зростання слід включати до числа основних цілей суспільства поряд з економічною свободою, економічною ефективністю тощо.

Загалом проблема економічного зростання є дуже широкою та всеосяжною. Її вивчення можливе лише за умов системного розуміння теоретико-методологічних аспектів проблеми. Відповідно основним визначенням яке було сформованим в процесі дослідження є розуміння  економічного зростання, як довготермінової тенденції збільшення обсягів сукупного виробництва, враховуючи якісні характеристики здійснюваних заходів спрямованих на динаміку зростання та стримування відповідних економічних процесів в державі, яке відбувається в умовах структурної перебудови економіки країни відповідно до нормативних вимог технологічного та соціального прогресу, а також підвищення ефективності відтворювальних процесів.

Література.

1.       Милль Дж. С. Утилитаризм. О свободе. СПб., 1882. С. 146-153, 162-173.

2.       Маркс К. Капитал. Т. 1 // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - 2-е изд. - Т. 23. - 907с.

3.       Kuznets S. Measurement: Measurement of Economic Growth / S. Kuznets // The Journal of Economic History. - 1947. - Vol. 7, Supplement : Economic Growth : A Symposium. - P. 10-34.

4.       Генкин А.С. Эффективный экономический рост: теория и практика / Генкин А.С., Зырянова М.Н., Івлева Г.Ю. и др..; под. ред. Т.В. Чечелевой. - М. : Экзамен, 2003. - 320 с.

5.       Мочерний С.В. Політекономія / С.В. Мочерний. - 2-ге вид. - К.: Вікар, 2005.-386 с.