Наук. кер.: Лаврик^-Слісенко Людмила Петрівна

Автор: Єлісєєва Олена Євгеніївна

Кременчуцький національний університет ім. Михайла Остроградського, Україна

Фінансування науки у XXI столітті. Європа.

Європа займає важливе місце у розвитку світової науки. Вона не зупиняється дивувати світ новими відкриттями та винаходами. В першу чергу це пов’язано з фінансуванням державами наукового сектору.

Проблеми ефективності фінансового забезпечення наукових досліджень та інновацій висвітлено в працях українських науковців Л. Федулової, В. Гейця, Т.Боголіба, П. Ковалишина, О. Глушко, О. Яфінович, О. Юркевич, А. Кузнєцової та інших, а також зарубіжних І. Кузнєцова, Е. Ідрісова, І. Попкова, Б. Картинського, А. Кандиби, А. Джахангирова, Є. Оглобина, В. Грушко, М. Малика, С. Шолудченка, И. Дежина, Б. Салтикова, Б. Твісса, Б. Санто, В.Хартмана, Р. Солоу, Є. Тоффлера та інших.

Сучасна наука Європи має принципові відмінності від класичної. Центр ваги сучасних наукових досліджень перенесений з процесу отримання та обґрунтування наукового знання на його практичне застосування в сфері економіки. Наприклад, у Німеччині наука стала невід’ємною частиною бізнесу ще з кінця 19 ст. Протягом 20 ст. зміцнювалися зв’язки науки як з військовим, так і громадянським секторами розвитку економіки у багатьох країнах Європи. В умовах інформаційного суспільства в економічно розвинутих країнах формується державна науково-технічна політика. Величезні фінансові та матеріальні ресурси спрямовуються на створення міцного науково-освітнього потенціалу, котрий є основою могутності держави. У Західній Європі відбувається переорієнтація фінансових потоків, спрямованих на підтримку науки: все більше коштів виділяється на дослідження в галузі охорони навколишнього середовища, а також на біомедицину.

Лідерами з фінансування науки та науково-технічного сектору є США, Китай, Японія та Німеччина. Наприклад, Німеччина до сьогодні залишається одним із центрів розвитку науки та розробки інноваційних технологій. Нововведення, розроблені німецьким промисловим сектором, часто стають на один крок попереду своїх конкурентів на світових ринках. У виробництві інноваційної продукції та проникненні на міжнародні ринки Німеччина посідає третє місце після таких провідних лідерів світу як Ірландія та Швейцарія, випереджаючи Швецію, Корею та США. Однією з особливостей інноваційної політики Німеччини є надання урядом фінансової підтримки розвиткові довгострокових і ризикових досліджень у ключових областях науково-технічної і виробничо-господарської діяльності [1]. Німеччина також здійснює фінансування наукових проектів з метою підтримки наукових досліджень у школах та університетах. Саме фінансування науки у даній країні дає змогу залишатися одним із лідерів науково-технічного сектору.

Велику роль у фінансуванні нових проектів, відкриттів та досліджень займає співпраця між країнами Європи. Саме вона дає змогу профінансувати більшу кількість наукових проектів, які могли б внести певні знання, інновації та корективи в життя людей.

У період XXI століття через кризові явища фінансування науки скоротилося у багатьох європейських країнах, що призвели до скорочення бюджету країн, а у результаті й до проблеми вкладання державних коштів у розвиток науки та інновацій.

Це стосується і України. Наукоємність промислового виробництва в Україні, яка наприкінці 90-х років складала біля 3%, зараз не перевищує 1%, що у десятки разів менше рівня високорозвинених країн [2, с. 6]. За версією Forbes четверте місце в списку найгірших економік світу дісталося Україні. Forbes наголошує, що ця країна, багата на мінеральні ресурси і родючу землю, могла би бути лідером за економічними показниками в Європі, однак на практиці ВВП на душу населення не досягає навіть показників Сербії та Болгарії. Річна інфляція в Україні становить близько 10%, а ВВП країни в 2009 році скоротився на 15%. Видання нагадує, що за даними Держдепартаменту США, Україна не розвивається через корупцію, погане державне управління і слабку судову систему [3].

У структурі фінансування науки повинні збалансовано взаємодіяти всі складові: фундаментальна наука, прикладні дослідження та розробки. Досвід розвинених країн визначає таке співвідношення між цими складовими, а саме: 15% – на фундаментальну науку, 25% – на прикладну науку, 60% – на розробки.

Підвищення ефективності фінансового забезпечення наукових досліджень та інновацій дасть можливість суттєво поліпшити продуктивність виробництва та конкурентоспроможність країн.

Отже, можна окреслити певні кроки в напрямку поліпшення стану науки в країнах Європи, а саме: створення системи співпраці у сфері інноваційної діяльності, створення цільових програм підтримки інноваційної діяльності; надавання фінансової підтримки розвиткові довгострокових і ризикових досліджень у ключових галузях науково-технічної і виробничо-господарської діяльності; збільшення пільг, що стимулюють науково-технічний прогрес та інноваційну діяльність.

Література:

1. Т.В. Пасічнюк – «Проблеми науки» №7/2009.

2. Інформаційно-аналітичний звіт про діяльність Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації у 2010 році [Електронний ресурс] / Державний комітет України з питань науки, інновацій та інформатизації. — Режим доступу : http://dknii.gov.ua/index.php/2010-09-14-09-33-59/2010-09-14-09-36-42.

3. Маліцький Б.А., Попович О.С., Соловйов В.П. та ін. Раціональне фінансування науки як передумова розбудови знаннєвого суспільства в Україні. – К.: Фенікс, 2004. – 32 с.