Економічні науки / 1. Банки і банківська система

Ярова М. В.,

(науковий керівник – к. е. н., доц. Смоляк В. А.)

Харківський національний економічний університет

імені Семена Кузнеця, Україна

Проблеми удосконалення оцінки кредитоспроможності

позичальника банків

Кредитування є важливим джерелом одержання прибутку банками, а також головним джерелом фінансування діяльності підприємств. Зниження ризику при здійсненні позичкових операцій, можливо, досягти на основі комплексного вивчення кредитоспроможності клієнтів банку, що одночасно дозволить організувати кредитування з урахуванням границь використання кредиту.

Кредитоспроможність – це сукупність матеріальних і фінансових можливостей отримання кредиту у рамках певної суми та надійність й здатність позичальника оплатити та повернути кредит у строк і в повному обсязі. На сьогодні серед українських банків не має єдиної методики оцінки кредитоспроможності своїх позичальників. Кожен банк самостійно розробляє підходи до оцінки кредитоспроможності. Вони фіксуються у внутрішньобанківських документах та визначаються з урахуванням вимог Положення [1].

Зазначене положення передбачає оцінку кредитоспроможності шляхом визначення рейтингу позичальника, який визначається в балах. За результатами рейтингової оцінки, банки класифікують позичальників за класами: А, Б, В, Г, Д.

Положення визначає обов'язковим врахування таких показників: платоспроможність; обсяг реалізації; обороти за рахунками; склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості; собівартість продукції; прибутки та збитки; рентабельність; кредитна історія.

Згідно з положенням також можуть бути враховані і суб'єктивні чинники – ділова репутація тощо.

Визначення кредитоспроможності за вимогами НБУ, засвідчило таке [4]:

– за самостійно розробленими банками критеріями оцінки позичальників часто завищується їх клас, що призводить до штучного поліпшення реального фінансового стану позичальника;

– класифікація одного і того ж позичальника в різних банках істотно відрізняється.

Але деякі з цих кількісних показників не є тими на які можна стовідсотково покластися. Існує думка, що "значення показника швидкої ліквідності, що дорівнює не менше 1, зазвичай свідчить про стійкий фінансовий стан позичальника" [2]. Проте спеціалісти добре розуміють, що сьогодні, в епоху інформаційних технологій і систем електронних платежів, для зміни залишку грошових коштів на рахунку потрібні не години, не хвилини, і навіть не секунди, а лічені їх частки. Це означає, що уточнений коефіцієнт ліквідності може миттєво змінюватися в десятки, сотні, а то и тисячі разів. Водночас баланс, на основі даних якого розраховується цей коефіцієнт, складається лише чотири рази на рік. Отже, оцінюючи кредитоспроможність, не тільки недоцільно, а й небезпечно використовувати уточнений коефіцієнт ліквідності, який розраховується поквартально. Це може призвести до формування неадекватних економічних оцінок.

З увагою на це банками використовується єдиний зведений показник, який поєднує у собі усі отримані значення окремих коефіцієнтів. Частіше за все він визначається як сума добутків коефіцієнтів, які характеризують кредитоспроможність, та відповідних їм вагових коефіцієнтів. Порівнюючи значення цього показника з певним нормативним значенням, можна судити, кредитоспроможний позичальник чи ні. Але не варто забувати, що вибір вагових коефіцієнтів для коефіцієнтів, які характеризують кредитоспроможність, і нормативного значення єдиного показника кредитоспроможності, з огляду на високу міру суб'єктивності оцінок, позбавляє результати оцінки достовірності [3], через те що хоча й ці вагові коефіцієнти були отримані емпіричним методом та при різній економічній ситуації та різних видах діяльності існують свої чинники, що впливають на їх змінність.

Здійснюючи якісну оцінку позичальника є сенс звернути особливу увагу на контрагентів позичальника, оскільки від успішності їх справ, залежить й майбутнє власне позичальника. Також для посилення якісної сторони оцінки позичальник повинен надати інформацію, щодо усіх укладених суттєвих контрактах, особливо інформацію про планові витрати та прибутки за ними, оскільки один проект, ураховуючи сучасну нестабільність, може потягнути на дно усе підприємство.

Отже, необхідні критерії оцінки кредитоспроможності позичальника з метою надання кредиту, які, на нашу необхідно додати, при вдосконаленні методики оцінки, є вивчення репутації контрагентів позичальника; оцінка не лише цілей кредитування, а й інших існуючих проектів підприємства; оцінка наявних та майбутніх грошових потоків підприємства;

Також треба зауважити, що для адекватної оцінки кредитоспроможності позичальника, оцінюючи кількісні показники, не варто стовідсотково спиратися на ті показники, що розраховуються виходячи з прибутку підприємства, оскільки погашення та сплата кредиту відбувається за рахунок його доходів, а не прибутку, і на коефіцієнти ліквідності, які за лічені секунди можуть буди легко знижені, тобто підприємство може ними маневрувати.

Література:

1. Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Постанова Правління НБУ від 06.07.2000р. № 279 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua.

2. Галасюк В.В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників / В.В. Галасюк, В.В Галасюк // Вісник НБУ – 2006. – №9 – С. 54-57.

3. Корнієнко Т. Методика визначення класу позичальника для розрахунку розміру резерву відшкодування втрат за кредитними операціями / Т. Корнієнко // Вісник НБУ. – 2000. – № 3. – С. 35-37.

4. Олійник О. О. Оцінка кредитоспроможності позичальника при довгостроковому банківському кредитуванні / О.О. Олійник // Економіка, фінанси, право. – 2007. – №8. – С. 10-13.