Экономика / 2. Внешнеэкономическая деятельность

Хмирова А.В.

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля

Форми та методи організації роботи українських експортерів на зарубіжних ринках

У роботі здійснено теоретичне узагальнення та подано нове вирішення наукової задачі щодо шляхів формування оптимальної моделі розвитку експорту в контексті підвищення його конкурентоспроможності. На основі дослідження ключових сутнісних характеристик та особливостей розвитку експортної діяльності в умовах глобалізації, а також мікро- та макромоделей її організації і регулювання сформульовано методологічні підходи та методичні рекомендації з формування конкурентної моделі розвитку експорту України.

Результати проведеного дослідження моделей розвитку експорту, які забезпечують підвищення його конкурентоспроможності, дозволили дійти таких висновків теоретичного та практичного характеру.

1. Як соціально-економічна категорія, експорт має багатоаспектний прояв, а ідентифіковані підходи до трактування його сучасної сутності за критерієм суб’єктності поділяються на дві групи: мікрорівневі (торговельний, операційний, логістичний, бізнесовий та маркетинговий) та макрорівневі (митний, статистичний та державно-політичний). Виходячи з цього, очевидним є двоканальність формування експортних потоків та їх регулювання – корпоративний та національний, хоча на сьогодні виокремлюються два нові підходи до сутності експорту – регіонально-інтеграційний (спільний експорт) та якісний (конкурентний експорт), які тісно взаємопов’язані.

2. Відкрита економічна система у торговельно-економічній сфері продукує “ланцюг конкурентоспроможності” (конкурентоспроможність товарів, фірм, експорту, країни) тісно пов’язаного зі стадіями інтернаціоналізованого відтворювального процесу (виробництво, розподіл, обмін та споживання) і обумовленого його закономірностями. При цьому критеріями конкурентоспроможності експорту як на національному, так і на корпоративному рівні є його усталеність, ефективність, якість/інноваційність, добросовісність конкуренції. Кожен з критеріїв є необхідним, але недостатнім параметром ідентифікації експорту як конкурентоспроможного, а універсальність його критеріїв не веде до уніфікації показників, які є різними для мікро- та макроекономічного аналізу.

3. Ключовими чинниками ефективності управління експортною діяльністю фірми є форми експортування (пряма чи непряма) та типи поведінки фірми на зовнішньому ринку (реактивний чи проактивний). У відповідній управлінській матриці позиціонуються: вимушене експортування (пряма форма експорту та реактивна експортна поведінка); необґрунтоване експортування (непряма форма експорту та реактивна експортна поведінка); захоплення (пряма форма експорту та проактивна експортна поведінка); експансія (непряма форма експорту та проактивна експортна поведінка). При цьому дві останні моделі, за умови організації ефективної міжнародної маркетингової діяльності, є такими, що формують конкурентоспроможний експорт фірми. Серед макрорівневих моделей регулювання експорту, визначених і досліджених у роботі, сучасним критеріям конкурентоспроможності відповідають активно-лібералізаційна та активно-протекціоністська, а пасивно-лібералізаційна та пасивно-протекціоністська не мають адекватного потенціалу позитивного впливу на розвиток конкурентоспроможного національного експорту.

4. В умовах уніфікації методологічного апарату розробки та реалізації торговельних політик, втрати їх автономності та набуття ознак конвенційності, ефект регулювального та стимулювального впливу заходів урядів на конкурентоспроможність експорту формується переважно завдяки участі у багатосторонніх механізмах координації світового торговельного обміну, насамперед міждержавних переговорах, результати яких забезпечують захист національних виробників та збільшення їх доступу на зарубіжні ринки, покращення умов комерційної та маркетингової діяльності на цих риках, структурне вдосконалення економіки, активізацію інноваційної діяльності тощо. Водночас потенціал впливу урядів на зростання конкурентоспроможності експорту ефективно реалізується тільки за умови гармонізації торговельних заходів з іншими економічними політиками, в першу чергу, конкурентною, інвестиційною та інноваційною.

5. Ключовим макроекономічним чинником підвищення конкурентоспроможності експорту, причому незалежно від рівня соціально-економічного розвитку країни, є цілеспрямоване та активне використання інструментів системи підтримки міжнародної економічної діяльності, зокрема експорту, які в умовах формування глобальної торгової системи поділяються на політико-правові, інформаційно-аналітичні та фінансово-економічні. Головною умовою ефективного застосування арсеналу інструментів торговельної політики є їх відповідність засадничим принципам та уніфікованим правилам СОТ. Тенденція до активізації державної підтримки конкурентоспроможності експорту, незважаючи на її певну суперечність з принципом добросовісної конкуренції, простежується в торговельних політиках більшості країн – членів СОТ.

6. Конкурентоспроможність українського експорту, попри певні позитивні кількісні зрушення, залишається на низькому рівні, що обумовлено, насамперед, погіршенням якісних характеристик його розвитку. Так, є незначною і зменшується частка України на найбільш динамічних і високотехнологічних ринках, зокрема, на ринках інформаційних технологій та комп’ютерної техніки, електроніки. Висока усталеність українського експорту визначається за шістьма товарними групами з низьким чи/та середнім рівнем переробки або за такими групами, світовий попит на які має тенденцію до зменшення. Такою, що не відповідає наявному потенціалу, залишається структура експорту послуг, яка має фактично монокультурний характер з домінуванням транспортування та мінімальним залученням до міжнародного торговельного обміну науково-технічної, інжинірингової, управлінсько-інформаційної сфер.