Кахно О.О., к.е.н., доцент Клочковский О.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Нормативно-правове регулювання страхової діяльності в Україні

Формування законодавчої бази страхування та становлення національного страхового ринку відбувалося у складних умовах в контексті зменшення довіри населення до фінансових установ внаслідок їх банкрутства та знецінення і неможливість повернення заощаджень за договорами страхування, укладеними з колишніми установами Держстраху.

Правовою основою розвитку страхової діяльності є Закон України «Про страхування», який регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, організацій та громадян, що повною мірою стосується всіх сфер економіки.

Страхові компанії здійснюють свою діяльність згідно з відповідними ліцензіями, виданими Міністерством фінансів України. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. За формою проведення страхування поділяють на обов’язкове та добровільне [2, 4].

Страхова послуга є специфічним товаром на страховому ринку. Під впливом попиту і пропозиції на ринку на конкурентній основі складається ціна страхової послуги, яка є об’єктом договору страхування і рухається в певних межах. Нижня межа ціни визначається принципом еквівалентності у страхових відносинах, який означає рівність між надходженнями платежів від страхувальників і виплатами страхового відшкодування та страхових сум. Верхня межа визначається потребами страховиків. Якщо ціна страхової послуги доволі висока, то страховик може опинитися в невигідному становищі порівняно з конкурентами і може втратити клієнтів на ринку або зробити свою послугу недоступною для більшості страхувальників. Ціна послуги конкретного страховика залежить від розміру і структури його страхового портфеля, очікуваного прибутку, якості інвестиційної діяльності, розміру управлінських витрат.

Невід’ємним атрибутом нормативно-правового забезпечення діяльності страховиків на ринку страхових послуг України є державний нагляд за здійсненням такої діяльності.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог чинного законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Законом України «Про страхування» в редакції (від 4.10.2001р. № 2745) визначено спеціальний уповноважений орган Кабінету Міністрів України у справах нагляду за страховою діяльністю. Нині функції уповноваженого органу виконує Національна комісія з регулювання ринків фінансових послугУкраїни.

Законом України «Про страхування» визначені основні функції та завдання Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

Нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють у трьох напрямах [3].

Перший, початковий, припадає на етап подання документів на ліцензування. Усі підрозділи Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі Нацфінпослуг) вивчають подані документи, роблять свої зауваження до них. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають зазначені недоліки. Особлива увага звертається на правила (умови страхування, страхові продукти), які розробляє страховик за тими видами страхування, на які він має намір отримати ліцензію. При цьому, з боку Нацфінпослуг звертають увагу на відповідність правил вимогам закону, а також на те, аби окремі положення не призвели до можливих зловживань з боку страхувальників. Крім того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насамперед актуарні.

Другий напрям – це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Нацфінпослуг звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщення страхових резервів на встановлених ним умовах.

Особливо аналізують розмір і причини заборгованості перед страхувальниками. За результатами аналізу формують план перевірок страховиків на наступний квартал.

Третій напрям – проведення безпосередніх перевірок на місці. Перевіряючі Нацфінпослуг аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим під час ліцензування та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складають відповідні акти, що є підставою для прийняття санкцій до страховиків [2].

Недостатній розвиток нормативно-правової бази, на основі якої повинна встановлюватись відповідальність за правопорушення на страховому ринку, а також неузгодженість вже прийнятих законодавчих актів між собою, своєю чергою, має наслідком відсутність необхідного обсягу повноважень державних органів для застосування санкцій та притягнення до відповідальності юридичних i фізичних ociб за порушення страхового законодавства, зокрема за відсутність укладених договорів з обов’язкових видів страхування.

Література:

1. Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР (із змінами та доповненнями) [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov – Назва з екрану.

2. Осадець С.С. Проблеми і перспективи розвитку страхової справи / С.С. Осадець, Н. В. Харченко // Фінанси України. – 1997. – № 3. – С. 74–78.

3. Офіційний сайт Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: www.dfp.gov.ua – Назва з екрану.

4. Плиса В.Й. Cтрахування : підручник / Плиса В.Й. – К. : Каравела, 2010. – 472 с.