К.т.н. Н.М.Штефан, Д.В.Гришина

ДВНЗ „Національний гірничий університет”, Україна

Визначення джерел фінансування інвестиційної діяльності промислового підприємства

Управління інвестиційною діяльністю слід розглядати як складову загальної системи управління підприємством.

А фінансова криза висуває підвищенні вимоги до управління інвестиціями підприємства, які представляють собою сукупність управлінських рішень, а також способів, методів та прийомів їх реалізації, що забезпечують збереження вкладеного капіталу, досягнення максимально можливого рівня доходності та зниження рівня інвестиційного ризику.

Управління інвестиційною діяльністю промислового підприємства включає:

- розробку стратегії розвитку підприємства ( визначення мети і завдань подальшого розвитку підприємства);

- формування бази інвестиційних проектів для досягнення стратегічних цілей підприємства з визначенням їх ефективності за різними критеріями;

- пошук джерел фінансування інвестиційних проектів з визначенням вартості їх залучення;

- вибір оптимального варіанту інвестиційного розвитку підприємства з врахуванням стратегічної мети розвитку підприємства;

- реалізація інвестиційних проектів, включених до оптимального плану інвестиційного розвитку підприємства,

- визначення ефективності обраної стратегії інвестиційного розвитку підприємства.

Найсуттєвішим фактором інвестиційної діяльності є наявність фінансових ресурсів. Це перша умова формування інвестиційних планів і водночас основне обмеження. З оцінювання обсягів наявних ресурсів починається інвестиційне планування, і за цими ресурсами перевіряється реальність уже розробленої інвестиційної стратегії.

За умов дорожнечі і дефіциту кредитних ресурсів в умовах фінансової кризи особлива увага приділяється власним коштам підприємства.

За статистичними даними [1] найбільшу питому вагу у загальному обсязі фінансування капітальних інвестицій складають саме власні кошти підприємства. Так за останні п’ятнадцять років питома вага власних коштів промислових підприємств в загальному обсязі капітальних інвестицій складала від 60 до 70 відсотків. Це можуть бути або додаткові внески учасників, або додаткова емісія акцій, або тезаврований прибуток.

Необхідність інноваційного розвитку підприємства і країни в цілому вимагають забезпечувати фінансування усіх можливих ефективних інвестиційних проектів и лише ті кошти, що залишились після їх фінансування, спрямовувати на виплату дивідендів. Такий хід не завжди влаштовує власників підприємств. Таким чином, питання для вирішення при створенні ефективного механізму реінвестування прибутку – це питання визначення оптимальної частини чистого прибутку, яка реінвестується в активи підприємства, що є складовою частиною дивідендної політики підприємства.

Але головну мету власників підприємства (підвищення їх добробуту) потрібно розглядати в широкому розумінні.

В загальному вигляді добробут власників підприємства розраховується як сума курсової вартості корпоративних прав та сплачених дивідендів.

Пропонуємо більш розширене трактування цього вислову, (передбачаючи, що сплачені дивіденди не будуть спрямовані на споживання):

- зростання добробуту власників підприємства складається із зростання вартості корпоративних прав з врахуванням майбутньої здатності тезаврованого прибутку в активи підприємства створювати додатковий прибуток плюс суму сплачених дивідендів з врахуванням можливості покупки за їх рахунок акцій інших підприємств і отримання, таким чином, додаткового доходу власнику підприємства як фізичної особи.

Таким чином, необхідно визначити, що забезпечить отримання більшого доходу: реінвестування прибутку чи раціональне використання дивідендів в приватних інтересах.

Якщо прийняти збільшення добробуту власників підприємства (DV) в якості функції цілі, то маємо наступний вираз:

- в загальноприйнятому сенсі

(1)

(2)

де Dc – сплачені дивіденди, грн.,

ВА – вартість корпоративних прав, грн..

- в розширеному варіанті [2]:

(3)

де - частина чистого прибутку, спрямована на виплату дивідендів власникам простих акцій, ч. од.;

Vцц – доходність цінних паперів, які обертаються на фондовому ринку, %.

при цьому, якщо

(4)

то (5)

і навпаки, якщо

(6)

то (7)

Іншими словами, необхідно визначати в кожний момент часу, що вище: відсоток за цінними паперами інших компаній чи середньозважена внутрішня ставка доходності оптимального плану інвестиційного розвитку підприємства (IRRс):

(8)

де IRRi – внутрішня ставка доходності і-го інвестиційного проекту,%;

Іі – інвестиції, які необхідні для впровадження і-го інвестиційного проекту, грн.

Але найкраще рішення – це знаходження оптимального значення , тому що іноді подальше існування бізнесу неможливе без додаткових інвестицій і тому неможливо .

Якщо ж власних коштів підприємства недостатньо, то виникає необхідність залучення кредитних ресурсів. При цьому, етап визначення джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємства повинен здійснюватись за умови досягнення мінімальної вартості капіталу підприємства. Тому в умовах кризи, в умовах високої вартості кредитних ресурсів, підприємства вимушені фінансувати інвестиційні проекти в основному за рахунок власних коштів, що знову на перший план висуває питання підвищення рівня реінвестування прибутку, як фінансового забезпечення інвестиційного розвитку підприємства.

Режим жорсткої економії фінансових ресурсів потребує на базі аналізу фінансового стану підприємства створення не тільки портфелю інвестиційних проектів, а й визначення їх ефективності, доцільності впровадження та створення оптимального портфелю інвестиційних проектів, який дозволить отримати максимальний ефект при мінімальному вкладанні коштів.

Література;

1. Статистичний щорічник України за 2011 рік. Держкомітет статистики України, 2012. -559с.