Экономические науки 5. Управление трудовыми ресурсами

к.е.н. Пухальська А.П., Носенко В.В., Назаренко Ю.А.

Запорізький національний університет, Україна

АНАЛИЗ ГЕНДЕРНОЇ СТРУКТУРИ ОРГАНІВ ВЛАДИ УКРАЇНИ

У більшості країн світу досі існує стійкий стереотип, що керівник – це обов'язково чоловік, а референт – жінка. Від чоловіків очікують прагнення до влади і досягнення висот, у той час як кар'єрні амбіції жінок піддаються критиці. Така ідеологія впливає на розподіл ролей у суспільстві. Найбільш яскраво нерівність між чоловіками і жінками проявляється у сфері зайнятості. Тому як ключовий показник гендерної рівності суспільства використовують ступінь залучення жінок до політичної активності та доступу до прийняття рішень [1].

Гендерна рівність у прийнятті рішень має розглядатись з точки зору того, чи знаходяться жінки на посадах, обіймаючи які, можна ухвалювати рішення або впливати на їхнє ухвалення нарівні з чоловіками. Пекінська платформа 1995 року наголошує, що рівність під час ухвалення рішень є невід’ємною частиною визнання прав жінок, та що рівна участь жінок у процесі прийняття рішень є не тільки вимогою звичайної справедливості або демократичності, але також необхідною умовою врахування інтересів жінок [2].

Звертаючись до питання гендерної політики існує необхідність поділу понять «стать» та «гендер». Стать – анатомічні та біологічні особливості людських істот (переважно в репродуктивній системі), за якими розрізняють жінок і чоловіків [3]. Гендер – це комплекс стереотипів, які призводять до формування типово жіночої або типово чоловічий моделі поведінки; тобто характеризує не біологічну, а так звану, соціальну стать людини [4].

Міжнародна організація «World Economic Forum» щорічно, починаючи с 2006 року оцінює гендерний розрив в чотирьох базових областях – економіці, освіті, охороні здоров’я та політиці. З приватних індексів по кожній області будується зведений Індекс гендерної нерівності (ІГН), що представляє процентний еквівалент усунутого розриву між чоловіками і жінками. Згідно зі звітом організації у 2013 році ІГН України становить 0,694, що ставить її на 64 місце зі 136 країн [5]. Незважаючи на збільшення цього індексу, протягом останніх років Україна послідовно опускається донизу (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка індексу гендерної нерівності України [5]

Фахівці Всесвітнього економічного форуму вважають, що жодна країна світу поки не досягла повної рівноправності між чоловіками та жінками майже у всіх сферах. До тотального паритету статей впритул підійшли північні країни Європи – Ісландія (0,873), Норвегія (0,842), Фінляндія (0,842) та Швеція (0,813) в яких розрив між чоловіками і жінками складає менше 20%. У нижній частині рейтингу знаходяться Єгипет (0,594), Саудівська Аравія (0,588), Пакистан (0,546) і Ємен (0,512) [5].

Відрив Ісландії (0,498) та інших країн-лідерів у світовому чарті забезпечується, насамперед, за рахунок максимальних значень індексу у сфері політики (рис. 2). У цих країнах найменші в світі відмінності в ступені представництва чоловіків і жінок в органах влади. У парламенті Фінляндії, наприклад, 43% жінок.

Незважаючи на високий показник освіти українок (його індекс становить умовну одиницю – найвищий з можливих показників), їх участь у політичному житті країни вкрай низька (індекс 0,059 з 1) [5].

Історично, найбільша частка жінок у складі Верховної Ради УРСР сягала 30% (у 1985 році 157 жінок було обрано до Верховної Ради УРСР), унаслідок запровадження Комуністичною партією СРСР неофіційної квоти на участь жінок у виборчих органах [1]. Унаслідок перших багатопартійних виборів 1990 року кількість жінок в парламенті значно зменшилася.

Рис. 2. Розподіл ІГН між областями у світі та по країнах [5]

Якщо простежити тенденції останніх 20 років, з моменту набуття Україною незалежності, ситуація з представленням жінок в політиці змінювалася на краще дуже повільно (табл.1).

Таблиця 1

Гендерний розподіл депутатів Верховної Ради України [1]

	УСЬОГО	ЧОЛОВІКИ	ЖІНКИ	%
I cкликання (1991 рік)	445	432	13	2,9
II cкликання (1994 рік)	413	396	19	4,6
III cкликання (1998 рік)	448	412	37	8,3
IV cкликання (2002 рік)	450	426	23	5,1
V cкликання (2006 рік)	450	411	38	8,4
VI cкликання (2007 рік)	450	414	36	8
VII cкликання (2012 рік)	445	402	43	10

Депутатами Верховної Ради сьомого скликання (2012) стали 43 жінки, що становить 10% від загальної кількості народних депутатів. Варто відзначити, що це найвищий показник з усіх скликань українського парламенту і 151 місце в світовому рейтингу – останнє серед усіх країн пострадянського простору [1]. Перше місце за кількістю жінок у парламенті в займає Руанда – 56% , за нею йде Андорра, де з 2008 по 2013 представництво «слабкої статі» зросло з 25% до 50%. У трійку лідерів також потрапила Куба, де налічується 45% жінок-парламентаріїв. Перше місце серед країн Євросоюзу і четверте місце у світовому рейтингу займає Швеція, в якій жінки становлять 45% всіх парламентарів. У той же час такі країни, як Афганістан і Ірак, демонструють набагато кращі показники, ніж держави, що принесли їм демократію, – 28% (39 місце) і 25% (47 місце) відповідно. Замикають рейтинг Єгипет – там за два останні роки кількість жінок у вищому законодавчому органі впало з 13% до 2% , Соломонові Острови – 2% і Оман – 1% [6].

Водночас, найбільше жінок представлено на найнижчих політичних управлінських ланках – в сільських радах жінки складають 51%, у селищних радах – 46%, серед депутатів міських рад – 28% [6]. Робота в таких умовах є найбільш складною, оскільки вимагає безпосереднього контакту з виборцями, вирішення конкретних життєвих проблем, зазвичай, з мінімальними наявними для цього ресурсами. На жаль, активна участь жінок у нижчих ланках державного управління та органів самоврядування не є причинно-наслідковим зв’язком та шляхом до участі у вищих органах влади й доступу до прийняття рішень на державному рівні.

Виконавча влада в Україні, як і законодавча, переважно чоловіча. Наприклад, жінки входять до керівного складу всього 4 з 18 міністерств. Їх частка у керівному складі міністерств становить 13% (рис. 3).

Рис. 3. Гендерний склад керівництва міністерств України [6]

Найвище представництво жінок спостерігається в судовій владі країни. До складу Верховного Суду входять 23,5% жінок, а до складу Конституційного Суду – 11,1% представниць слабкої статі. Тобто, частка жінок у вищих ешелонах судової влади становить 34,6% (рис. 4).

Рис. 4. Гендерний склад суддів ВСУ [6]

Дослідження, проведене Українським жіночим фондом серед політичних партій, представлених у Верховній Раді України, виявило таке протиріччя: з одного боку, політичні партії декларують рівні умови та відсутність дискримінаційної політики щодо жінок в політичних партіях; з іншого, відсутність жінок на керівних політичних посадах пояснюють тим, що перевага надається більш професійним та конкурентоспроможним кандидатам (на їхню думку, чоловікам). Водночас діяльність із цілеспрямованого залучення, навчання та підсилення ролі жінок у роботі своєї політичної сили не викликає інтересу в більшості партій, що взяли участь в опитуванні [1]. Наприклад, пріоритети в гендерній політиці ВО «Батьківщина» концентруються у традиційних питаннях соціально-економічного циклу і практично не включають питань, які стали власне внеском гендерної політики у розуміння суспільно-політичних та економічних процесів: таких, як необхідність регулювати поєднання сімейних обов’язків зі службовими (4) чи потреба забезпечувати гендерну рівність на ринку оплачуваної праці (3), чи необхідність у гендерно-рівному представництві у політичному та у бізнес-секторі. За цими індикаторами програма цієї політичної сили демонструє нульові значення (рис. 5).

Рис. 5. Гендерні пріоритети: Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» [7]

Нещодавнє загальнонаціональне опитування громадської думки, проведене Фондом «Демократичні ініціативи», виявило, що виборці є більшими прихильниками гендерного паритету у політиці, ніж представники політичних партій. Респондентів, які підтримують ідею збільшити представництво жінок в органах місцевої влади – вдвічі більше (47%), ніж опонентів (25%). При цьому опитувані чоловіки приблизно однаково розподілилися на тих, хто схвалює ідею більшого залучення жінок до політики (34%), і тих, хто її не схвалює (34%), вагалися з відповіддю ще 32% опитаних. З іншого боку, опитані жінки однозначно висловилися за підтримку активної участі жінок у місцевому самоврядуванні (58%), на противагу 17% опитаних жінок, які не підтримують цю ідею. Серед причин, які стримують жінок від активної участі у політиці, лише 10% респондентів вказали, що «жінки не здатні займатися політикою», найбільш вагома причина ― брак часу через домашні обов’язки (31%) [1].

Політикум України показує гостру несправедливість щодо рівного представництва жінок і чоловіків у вищих органах влади. Жінок у ВРУ ніколи не було більше, ніж 10%, хоча вони становлять 53% населення і 65% виборців. За класифікацією Міжпарламентського союзу Україна – це країна з безумовним домінуванням чоловіків, тобто країна, де жінок-парламентарів до 10% [7].

Незважаючи на очевидний прогрес, досягнутий Україною у забезпеченні гендерної рівності, поточна ситуація демонструє неприйнятно низький рівень участі українських жінок у політичному житті та процесах прийняття рішень на високому державному рівні. Для досягнення прогресу потрібні спільні зусилля та співпраця міжнародних організацій, громадських лідерок та представниць різних політичних партій, громадських організацій, спрямовані на політиків-реформаторів, а також чоловіків як союзників.

Література:

1. Участь жінок у політиці та процесі прийняття рішень в Україні. Стратегії впливу/ Український жіночій фонд – Київ, 2011. – 41 с.

2. Пекін +15 і Україна: Міжнародні зобов’язання і практики впровадження / упорядниця О.Суслова – Київ: СПД Москаленко О.М., 2010.

3. Гендерная политика украины. Равенство прав женщин и мужчин в нашей стране или гендерная политика украины [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://melamed.com.ua/index.php?id=299.

4. Гендерное равенство: что это такое и кому оно надо [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://feelgood.ua/psychology/articles/gendernoe-ravenstvo-chto-eto-takoe-i-komu-ono-nad/#.U10GW9JdVHv.

5. The Global Gender Gap Report 2012 / Ricardo Hausmann, Laura D. Tyson, Saadia Zahidi – World Economic Forum, Harvard University, University of California, Berkeley. – 381 с.

6. Гендерное равенство в Украине и мире (политика, экономика, образование) [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://obozrevatel.com/Infographic/30584-rol-zhenschin-v-ukraine-i-v-mire.htm

7. Ґендерний моніторинг парламентських виборів 2012 року. – Луцьк :

ВМА «Терен», 2012. – 68 с.