Особливості формування дебіторської заборгованості на підприємствах нафтогазового комплексу

Товарна дебіторська заборгованість притаманна більшості підприємств, винятками є підприємства які надають послуги, виконання яких здійснюється в короткі терміни. Серед підприємств нафтогазового комплексу до таких можна було б віднести геологорозвідувальні та нафто-газотранспортних підприємства, але і тут існують певні моменти, які мають суттєвий вплив.

З урахуванням особливостей проведення геологорозвідувальних робіт, які складаються з декількох етапів, одні етапи можуть тривати кілька тижнів, а інші кілька місяців, на великих об’єктах – і понад рік. В залежності від умов договору, дебіторська заборгованість за підсумками звітного періоду може складатися як з вартості одного, та і кількох чи усіх етапів разом.

Підприємства, які займаються транспортуванням нафти і газу, зазвичай, транспортують видобуту сировину до великих підприємств, які займаються їх переробкою та подальшою реалізацією. Наявність значних обсягів дебіторської заборгованості на нафто-газотранспортних підприємствах залежить від платоспроможності переробних заводів.

Як бачимо, функціонування підприємств нафтогазової галузі неможливе без постійної наявності суми дебіторської заборгованості

Проте, значні обсяги дебіторської заборгованості за підсумками звітного періоду не завжди свідчать про неефективну політику щодо дебіторів чи поганий фінансовий стан дебіторів. Це може бути спричинене особливостями виробничого циклу та обсягів діяльності підприємства, тобто, при обсязі діяльності у 1 млрд.грн. величина дебіторської заборгованості 900 тис.грн. буде не значною і вважатиметься нормальною, проте для підприємства з обсягом діяльності в 1,5 млн.грн. така сума заборгованості надто високою і свідчитиме про неефективну роботу керівництва. Така ситуація може бути допустимою лише на підприємствах оптової торгівлі, коли великі партії продукції щоденно відвантажуються оптовим покупцям на умовах післяоплати.

Наявність дебіторів є невід’ємною частиною функціонування будь якого підприємства. Обороти по розрахунках з дебіторами характеризують потребу ринку у продукції даного підприємства.

Від ефективного формування клієнтської бази та постійного контролю за станом розрахунків із ними залежить майбутня платоспроможність та ліквідності.

Не менш важливим для підприємства є інша дебіторська заборгованість.

У ряді випадків підприємства перш ніж поставити матеріальні цінності чи виконувати роботи (послуг) вимагають сплати грошових коштів (авансів) своїми покупцями, особливо коли існує певна невпевненість стосовно платоспроможності покупця. Авансом може бути як вся сума договору, так і її частина, тобто певний відсоток від суми, найчастіше, 30 або 50 %.

Також, надання авансів є притаманним при одержанні спецзамовлення від контрагента. При виникненні такого замовлення існує більша впевненість у одержанні коштів, ніж при звичайному продажі виготовленої продукції, проте після виконання роботи, наприклад, виготовленні деталей за індивідуальними кресленнями, які підійдуть виключно технологіям даного підприємства. В договорі на виконання робіт доцільно прописувати суму авансу, яка покриє часткові витрати, пов’язані із закупівлею сировини для виготовлення конкретного замовлення та суму компенсації у випадку, якщо покупець змінить своє рішення і не матиме на меті придбавати даний актив.

У процесі господарської діяльності у підприємства виникає необхідність видачі працівникам підприємства готівки з каси під звіт на господарські витрати та службові відрядження. У цьому випадку виникають розрахункові відносини з підзвітними особами.

Усі кошти персоналу підприємства подаються виключно за наказом директора, а їх витрачання має бути документально підтверджено.

Такі кошти можуть видаватися для закупівлі матеріальних цінностей, наприклад, комплектуючих частин до необоротних активів, оплати послуг з встановлення та налагодження активів та інше.

Найчастіше кошти під звіт видаються на службові відрядження.

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Такі відрядження притаманні геологорозвідувальній галузі, де персонал підприємства при проведенні кожного етапу робіт виїжджає на місце розвідки з метою аналізу та розрахунку найбільш доцільного місця для буріння свердловини. Такі відрядження тривають кілька тижнів.

Великі корпорації, які володіють значною кількістю свердловин та споруджують нові, у своєму штаті мають бригаду професійних буровиків, які виїжджають на кожну нову свердловину і перебувають там від початку спорудження до завершення бурильних робіт та процесу видобутку нафти та газу. Такі відрядження тривають кілька місяці, а іноді і понад рік. Такі відрядження зазвичай мають виробничий характер.

На підприємствах які займаються транспортуванням, переробкою нафти і газу та їх реалізацією службові відрядження, найчастіше, носять адміністративний або маркетинговий характер. Тобто, відрядження пов’язані із налагодженням взаємозв’язків між підприємствами та розширенням ринків збуту.

Для підприємств в процесі діяльності є притаманним одержання відсотків, дивідендів, роялті й інших доходів від вкладень (інвестицій) в інші підприємства (у тому числі в спільну діяльність без створення юридичної особи), а також доходів від передачі в оренду майна призначений.

Зокрема, до складу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» входять:

− одинадцять дочірні компанії (ДК “Газ України” (на стадії реорганізації), ДП “Науканафтогаз”, ДП “Укрнафтогазкомплект”, ДП “Закордоннафтогаз“, ДП “Укравтогаз“, ДП “ВУГЛЕСИНТЕЗГАЗ“, ДП "ЛIКВО", ДП “Будівельник”, ДП “Нафтогазобслуговування”, ДП “Нафтогазбезпека”, ДП “ВЗП “Нафтогаз“ (на стадії лiквiдації);

− три акціонерних товариства, повний пакет акцій яких належить НАК (ДАТ «Чорноморнафтогаз», ПАТ «Укртранснафта», ПАТ «Укрспецтрансгаз»),

− три господарських товариства з часткою у статутному капіталі (ПАТ «Укрнафта», ПАТ «Укрбудтрансгаз», ПАТ «Нафтогазбуд України»).

Більшість із даних підприємств має свої дочірні компанії та/або частки у статутних капіталах інших підприємств. Таким чином, для підприємств нафтогазового комплексу України наявність дебіторської заборгованості за нарахованими доходами є невід’ємною складовою господарської діяльності.

Крім того, в Україні є нафтогазовидобувні підприємства, капітал яких належить, в основному, приватним особам. Це ПАТ “Нафтогазовидобуток”, СП “Полтавська газонафтовидобувна компанія”, ПАТ “Природні ресурси”, ПАТ “Енерго-сервісна компанія “Еско-Север””, ПАТ “Добувна компанія “Укрнафтобуріння”” та інші.

У процесі придбання (заготівлі) товарно-матеріальних цінностей і взаємодії з контрагентами підприємство може виявити порушення договірних умов (невідповідність цін, арифметичні помилки в розрахункових документах, нестача понад норм природного убутку, інші порушення умов договору). У цих випадках сторони змушені вдаватися до примусового виконання умов договорів стороною, яка їх частково не виконала.

Підприємство, права якого порушені, звертається до порушника з письмовою претензією, яка підписується керівником і надсилається адресату рекомендованим (цінним) листом або вручається під розписку. [1]

Для підприємств нафтогазової галузі претензії притаманні, оскільки в процесі транспортування нафти, газу та нафтопродуктів можливі втрати даних речовин внаслідок звичайних та надзвичайних подій, псування та невиконання зобов’язань.

Діяльність підприємства неможлива без працівників, проте, як відомо в процесі діяльності можуть траплятися ситуації, коли після проведення інвентаризації виявляються нестачі товарно-матеріальних цінностей із вини працівників підприємства, так званих крадіжок. Внаслідок чого керівництво підприємства може вимагати від свого працівника відшкодування матеріальних збитків, завданих ними в результаті нестач і розкрадань грошей і ТМЦ, виявлених втрат від псування майна та матеріалів, допущеного браку, а також інших видів шкоди.

Оскільки кредитна діяльність не є частиною нафтогазового комплексу, дебіторська заборгованість за позиками членам кредитних спілок не притаманна підприємствам нафтогазової галузі.

Проте, підприємства даної галузі можуть надавати безпроцентні позики своїм працівникам. Такі позики, в залежності від терміну на який видана така позика, вони вважаються довгостроковою або поточною іншою дебіторською заборгованістю.

Дебіторська заборгованість з державними цільовими фондами виникає в процесі трудових взаємовідносин працівників та підприємства, зокрема відшкодування тимчасової непрацездатності даних працівників тощо.

Дериватив − стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати чи продати у майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах. [2]

Операції з деривативами, як і будь які інші, мають преваги та недоліки. Вони широко використовуються у світовій практиці, проте на даному етапі розвитку економіки України підприємствам нафтогазової галузі вони не притаманні.

Довгострокова дебіторська заборгованість притаманна даній галузі.

Заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду є досить поширеною, оскільки великі підприємства, маючи достатні виробничі потужності, надають своє майно, не задіяне у основній діяльності в оренду дочірнім чи інвестованим підприємствам на тривалий термін (понад один рік).

При даній нестабільній економічній системі підприємства, не будучи спроможним погасити свої зобов’язання вчасно, в рахунок оплати надають своїм дебіторам векселі. В залежності від впевненості у майбутньому надходженні значних грошових сум та підвищення платоспроможності векселі можуть видаватись як короткострокові, так і довгострокові.

Вексель — це боргове зобов’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у вексель. [3]

За своєю природою вексель являється різновидом комерційного кредиту. Векселі вважаються зручним способом відтермінування платежу.

Комерційний кредит найчастіше використовують при формуванні товарно-матеріальної бази.

Перелік використаних джерел

1. Пруссова Л.Г. Основи ринкової економіки: Виробничо-практичне видання. / Пруссова Л.Г. – Київ: «Поліграфкнига», 1993. – 400 с.

2. Податковий кодекс України Затверджено Наказ верховної ради України № 2755-VI від 02.12.2010

3. Щетинін А.І. Гроші та кредит: Підручник. Видання 4-те, перероблене та доповнене / Щетинін А. І. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 440 c.