ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Кулик Олег Григорович,

Здобувач Академії муніципального управління

При проведенні регулюючих заходів держава повинна створювати умови для стабільного функціонування економіки на основі забезпечення порядку, захисту приватної власності і збалансованої економічної політики. Державний вплив на економіку в ринкових умовах потрібен для підтримки безперервного економічного розвитку і проведення антикризових заходів.

Таким чином, основною умовою ефективності державного регулювання економіки є правильний вибір теоретичних концепцій з безлічі пропонованих варіантів з урахуванням національних особливостей та економічної ситуації, що склалася. При цьому слід враховувати, що в економічній системі існують певні сфери, які не можуть ефективно функціонувати без проведення, державних регулюючих заходів.

До таких галузей відноситься аграрний сектор, яке навіть в умовах розвинених ринкових відносин не здатне забезпечити оперативне саморегулювання без втручання держави. Крім того об’єктивна необхідність державної підтримки аграрного підприємництва пов’язана з низьким рівнем еластичності між зміною цін, попитом і пропозицією продовольчих товарів, а також з підвищеною ризиковістю аграрного виробництва.

Аграрна політика країни має бути спрямована на розвиток стійкого і конкурентоздатного агропромислового виробництва, сприяючого продовольчій безпеці країни, зближенню якості життя і соціальної інфраструктури сільського і міського населення. Регулююча роль держави полягає в тому, щоб, по-перше, забезпечити усім учасникам положення самостійних товаровиробників, по-друге, використовуючи економічні, а при необхідності і адміністративні важелі, налагодити відносини рівноправного партнерства, не допускаючи диктату сильніших суб’єктів аграрного підприємництва (монополістів) над слабкішими, по-третє, потурбуватися про створення ринкової інфраструктури.

Розвиток механізмів державного регулювання діяльності суб’єктів аграрного підприємництва повинен включати цілий комплекс державних заходів економічного та адміністративного характеру з підтримки ринкової рівноваги та стабілізації сільгоспвиробництва, що не вирішується традиційними засобами ринку [1, с. 60].

Отже, державне регулювання аграрного підприємництва необхідно розуміти як сукупність напрямів, форм і методів втручання держави в ринкові відносини з метою вирівнювання умов функціонування усіх учасників продовольчого сектора економіки, у тому числі споживачів сільгосппродукції, і забезпечення розширеного відтворення аграрного підприємництва на основі самофінансування.

Одне з ключових завдань держави при проведенні регулювання - це створення системи ефективних форм і методів впливу, відповідної ринкової ситуації.

До форм державного регулювання відносять правове, інфраструктурне, кадрове, наукове забезпечення сільськогосподарської діяльності, а також матеріально-технічна і фінансова підтримка, регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Для досягнення цілей державного регулювання аграрного підприємництва можуть застосовуватися різні методи. Прямі методи здійснюють безпосередній вплив на діяльність організацій [1, с. 61].

До них відносять прийняття законодавчих актів і нормативних документів, застосування квотування і фінансових санкцій; оподаткування, контроль над цінами та їх фіксаціями т.д. Наслідком таких методів є економічні рішення, прийняті не самостійно, а на базі державних директив. Непрямі методи ґрунтовані на тому, що держава не втручається безпосередньо в діяльність господарюючих суб’єктів, а тільки створює умови для прийняття ними рішень, що узгоджуються з цілями державної економічної політики.

До непрямих методів відносять державні закупівлі сільгосппродукції, субсидії, регулювання митних тарифів [2, с. 37].

В умовах регульованої ринкової економіки держава повинна, з одного боку, сприяти вільному функціонуванню механізму ринку, обмежуючи монополізм, контролюючи інфляцію, з іншого боку, - здійснювати через бюджет підтримку сільгоспвиробників, пом’якшуючи тим самим вплив конкуренції. З метою найбільш ефективної реалізації заходів державної підтримки потрібне визначення пріоритетних напрямів державного регулювання.

Основні напрями регулювання діяльності суб’єктів аграрного підприємництва можна згрупувати таким чином: державна підтримка технічного переозброєння сільського господарства, вдосконалення ціноутворення, підтримка створення інтегрованих структур в аграрному секторі, регіональне антикризове регулювання, підтримка диверсифікації сільгоспвиробництва.

Державна підтримка оновлення матеріально-технічної бази аграрних товаровиробників, на думку ряду учених, повинна бути спрямована, в першу чергу, на забезпечення доступу до кредитно-фінансових інститутів та організацію пільгового кредитування.

Одним з найбільш перспективних напрямів державного регулювання аграрного підприємництва є державна підтримка створення інтегрованих структур в аграрному секторі. Організація та ефективне функціонування інтегрованих формувань в аграрному підприємництві припускає надання їм підтримки державними і регіональними органами управління. Крім того, саме великі агропромислові і фінансово-агропромислові групи можуть притягуватися до участі в реалізації цільових програм регіонального і державного рівня.

Необхідність державного регулювання діяльності суб’єктів аграрного підприємництва об’єктивно пов’язана з процесом концентрації в спеціалізації. Для впровадження індустріальних методів ведення сільського господарства і раціонального використання організаційно-технічного поєднання його з промисловим виробництвом об’єктивно необхідне досягнення певного рівня концентрації і спеціалізації. Проте не можна випускати з уваги, що організація промислового виробництва в господарствах, на міжгосподарській і іншій основі, як правило, істотно підсилює процеси концентрації і спеціалізації виробництва. Отже, концентрація і спеціалізація виступають одночасно як передумови і наслідок інтеграції сільськогосподарського промислового виробництва.

Таким чином, доцільність державного регулювання діяльності суб’єктів аграрного підприємництва проявляється в їх вигідності для усіх учасників. Сільськогосподарські товаровиробники дістають можливість своєчасно і в повному обсязі реалізовувати свою продукцію. Переробні підприємства мають в розпорядженні сировинну базу, працюють з максимальною потужністю і забезпечуються попитом на асортимент належної якості.

Створення інтегрованих формувань в аграрному підприємництві, безумовно, покращує стан сільськогосподарських виробників, тому що в цьому випадку існує можливість справедливішого розподілу ресурсів агарного підприємництва. Проте ці заходи не усувають диспропорцій доходів між аграрним сектором та іншими галузями економіки, тому повинні супроводжуватися додатковими механізмами державного регулювання діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.

Література

1. Радченко О.Д. Інститут державної підтримки малих підприємств у сільському господарстві / О.Д. Радченко // Економіка АПК. – 2011. – № 11. – С. 60-66.

2. Лункіна Т. Державна підтримка інтеграції та кооперації в АПК України: зарубіжний досвід та основні напрями / Т. Лункіна, Є. Павлюк // Економіст. – 2013. – № 4. – С. 37-39.

References

1. Radchenko, O.D. (2011) “An institute of state support of small enterprises is in agriculture”, Ekonomika APK, vol. 11, pp. 60-66.

2. Lunkina, T. and Pavliuk, Ye. (2013), “State support of integration and co-operation in agroindustrial complex of Ukraine: foreign experience and basic directions”, Ekonomist, vol. 4, pp. 37-39.