Государственное управление / 2. Современные технологии управления..

Аспірант Козаченко Ю.П.

Класичний приватний університет, Україна

Організаційно-економічний механізм місцевого самоврядування

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до елементів системи місцевого самоврядування відносять: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні в місті ради, які створюються у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення [1]. До того ж, сільські, селищні, міські ради представляють територіальну громаду, а районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад, тобто населення області та району не розглядається на законодавчому рівня як суб'єкт місцевого самоврядування. На підставі чого саме місцевій раді притаманне вирішення місцевих питань розвитку територій, що повинно реалізовуватися в реаліях сьогодення, а не тільки на рівні розробки законодавчих актів.

На думку П. Покатаєва, сукупність вищезазначених елементів представляє собою організаційно-функціональну структуру системи місцевого самоврядування, тобто – є організованою відповідно до системи цілей функціонально залежною сукупністю структурних елементів, які разом забезпечують реалізацію функцій місцевого самоврядування, характер яких є як специфічним, так і загальним [2].

Функції місцевого самоврядування характеризують вектор його дій на основі використання системи взаємоузгоджених механізмів та методів. Загнальний розподіл функціоналу місцевого самврядування за рівнями його організаційної структури представляє собою функціональну структуру місцевого самоврядування, що занована на власній вертикальній та горизонтальні інтеграції. Тобто, система функцій місцевого самоврядування підкорена жорсткій організаційній ієрархії та функціонує за принципом значущості на певному проміжку часу.

Здійснення прямих функцій та завдань місцевого самоврядування узгоджується із загальнодержавною системою повноважень, як делегованих з державного рівня, так і власних. Ефективність розподілу сукупності повноважень між державним та місцевим рівнями, забезпечуючи їх виконання як на організаційному, так і на фінансово-економічному рівні, цілком залежить від діючого правового поля, від рівня соціальної відповідальності, від внутрішньої потреби та здатності самих громадян до самоорганізації у реалізації власних ініціатив [3]. Саме дублювання повноважень, їх не відповідне закріплення та розподіл стали підґрунтям поточного конфлікту влади на всіх рівнях державної структури.

Виконання делегованих повноважень та власних ініціатив місцевого самоврядування забезпечується фінансово-економічним механізмом держави та територій зокрема. До системи ресурсного забезпечення функціонування місцевого самоврядування відносять матеріальні та нематеріальні ресурси: людські, інтелектуальні, природні, фінансові тощо. Джерелами формування фінансових ресурсів місцевого самоврядування є кошти місцевих бюджетів, також та частина коштів, що передані з державного бюджету та інші джерела, серед яких достатньо новими вважаються кошти Державного фонду регіонального розвитку, кошті від операцій з муніципальними цінними паперами та інвестиційні субвенції. Основними проблема щодо фінансування всіх видів існуючих повноважень місцевого самоврядування є їх належне забезпечення.

До інструментів місцевого фінансово-економічного розвитку відносять стратегічне планування, формування місцевих бюджетів, муніципальне управління, використання фінансових інструментів розвитку приватного сектору, маркетинг території, залучення інвестицій, підтримка бізнесу, створення сприятливого бізнес - клімату, раціональне використання комунальної власності тощо [4].

Так, аналізуючи сучасне фінансове положення місцевих бюджетів, їх доходів та видатків в контексті зведеного бюджету України, можна зробити висновки, що у 2012 році питома вага доходів місцевих бюджетів без урахування міжбюджетних трансфертів у зведеному бюджеті України зменшилася на 3% і становила – 22%. Проте, загальні тенденції демонструють поступове зростання показника, що пояснюється змінами податкового та бюджетного законодавства, за рахунок чого тенденцію до зростання підтримали платежі від податку на доходи фізичних осіб (частка якого у доходах місцевих бюджетів більше 60%) та зборів за спеціальне використання природних ресурсів, зокрема надходжень від справляння зборів за спеціальне використання води та плати за користування надрами.

Стійке зростання в 45% демонструють показники видатків місцевих бюджетів, питома вага яких у зведеному бюджеті зросла на 4%. Показник перерозподілу ВВП країни через місцеві бюджети зріс на 2% і склав у 2012 році більше 15% за рахунок зростання видатків на житлово-комунальний сектор та освіту [5].

Проте, однією з важливих показників складової формування кожного рівня бюджету – є міжбюджетні трансферти. Так, за даними Інституту бюджету та соціально – економічних досліджень спостерігається зростання частки міжбюджетних трансфертів у доходах місцевих бюджетів з 49% до 55%, що говорить про зниження рівня самостійної фінансової спроможності територій України. Навіть, зменшення частки коштів у видатках місцевих бюджетів, що передаються до державного бюджету з 4,2% до 0,6% не вплинуло на ситуацію. Левові частки трансфертів припадають на субвенції з соціального захисту, показник яких зріс 29% до 42%, та на дотації вирівнювання, рівень яких зріс з 43% до 51% [5].

Отже, метою реформування системи місцевого самоврядування в частині організаційно-економічного механізму його функціонування, є розвиток ініціативності, реалізацію якої підкріплено механізмами державно-приватного партнерства, кооперації, консолідації, співробітництва тощо. Проте, досягненню поставленої мети перешкоджають наступні чинники:

- державна, бізнесова та суспільна соціальна безвідповідальність;

- фінансово-правова безграмотність населення та бюрократизм;

- динамічні зміні правового поля та його практична нереалізованість;

- малоефективна інфраструктура територій;

- слабка ініціативність або значна диференціація рівня ініціативності за територіями;

- фінансова неспроможність територіальних громад та органів місцевого самоврядування;

- диспропорції у розподілу державних та місцевих повноважень;

- недоступність ринку послуг, зокрема соціальних;

- занизький рівень життя;

- поляризація інтересів суспільства та держави тощо.

Література:

1. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.u

2. Покатаєв П.С. Розвиток системи місцевого самоврядування в Україні „Формування ефективних механізмів господарювання в умовах сучасної економіки: теорія і практика”: матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (22–23 листопада 2012 р.). – Запоріжжя: КПУ, 2012. – С. 559–561.

3. Законодавчі ініціативи щодо змін статуту і повноважень органів самоорганізації населення в Україні/аналітична записка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/485/

4. Стимулювання економічного зростання на місцевому рівні/ С.О .Біла, О.В. Шевченко, М. О. Кушнір, В.І. Жук [та ін.]. –К.: НІСД, 2013. – 54с.

5. Офіційний сайт Інституту бюджету та соціально – економічних досліджень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ibser.org.ua/news/435/